Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

власні очі бачили його за цим заняттям. А ще, за їхніми словами, Мілліган подає кепський приклад іншим хворим, маніпулюючи персоналом: він ходить від одного члена колективу до іншого, поки не допроситься бажаного. Також він постійно натякає, що може покликати на допомогу Рейджена, у чому працівники вбачають завуальовану погрозу.

Лікар Джордж постановив, що відтепер тільки він сам розмовлятиме з Мілліганом про інших особистостей, та й то лише під час терапевтичних бесід. Решта персоналу не повинна ні згадувати їхніх імен, ні обговорювати їх на території корпусу, а тим паче при пацієнтах.

Гелен Єґер, медсестра, котра спілкувалась із Артуром у день його приїзду, 28 березня вписала до сестринського журналу такий план лікування:

Не пізніше ніж за місяць пан Мілліган повинен буде навчитися брати на себе відповідальність за свої дії. Мета вважатиметься досягнутою, коли він припинить відкрито заперечувати свої вчинки.

План

1. Якщо він заперечуватиме, що вміє грати на фортеп’яно, члени колективу повинні безапеляційно сказати йому, що бачили і чули, як він грав.

2. Якщо його угледять за писанням, а згодом він заперечуватиме, що написане належить йому, хтось із персоналу повинен сказати, що бачив, як він це писав.

3. Якщо пацієнт заявлятиме, що він — якась інша особистість, персонал повинен нагадати йому, що його звуть Біллі.

Під час наступної терапевтичної бесіди лікар Джордж пояснив Алленові, що мусив ужити таких заходів, бо інших пацієнтів корпусу бентежило, коли вони раз по раз чули різні імена його особистостей.

— Дехто величає себе Наполеоном або Ісусом Христом, — зауважив Аллен.

— Так, але геть інша річ, коли це роблять працівники шпиталю — сьогодні називають тебе Денні, а завтра вже Артуром, Рейдженом, Томмі чи Алленом. Я пропоную, щоб у розмовах із персоналом і хворими всі твої особистості відгукувались на ім’я Біллі, тоді як…

— Вони не «особистості», лікарю Джордже, — уточнив Аллен. — Вони люди.

— А чому ти протиставляєш ці поняття?

— Коли ви називаєте їх особистостями, складається таке враження, ніби ви не вважаєте їх справжніми живими людьми.

(3)

8 квітня, за кілька днів після того, як Дороті Тернер почала програму психологічного оцінювання, Донна Еґар побачила, що Мілліган сердито міряє кроками свою палату. Коли вона запитала, що трапилось, він відповів їй із британським акцентом:

— Ніхто нас не розуміє.

Після цього в нього повністю змінилися міміка, постава, хода і голос, і медсестра зрозуміла, що перед нею вже Денні. Отримавши нагоду щоденно спостерігати за тим, наскільки реалістичними є різні його особистості, кожна з яких має свою усталену поведінку, Донна більше не вважала, що Мілліган прикидається. Тепер вона, єдина з усіх медсестер, вірила в його діагноз.

За кілька днів він підійшов до неї в дуже пригніченому стані. Вона одразу впізнала в ньому Денні. Він подивився на неї й запитав жалісним голосом:

— Чому я тут?

— Що ти маєш на увазі? — перепитала Донна. — У цій кімнаті? Чи в цьому корпусі?

Він заперечно похитав головою.

— Інші пацієнти запитали мене, чому я тут, у шпиталі.

— Можливо, Дороті Тернер усе пояснить, коли прийде тебе тестувати, — відповіла медсестра.

Того вечора, після психологічних тестів із Дороті Тернер, Мілліган відмовився з будь-ким розмовляти. Він побіг просто до своєї палати, де зайшов до ванної кімнати і почав умиватися. За кілька секунд він почув, як відчинилися, а потім зачинилися двері його палати. Він визирнув із ванної й побачив одну з пацієнток — дівчину на ім’я Дорін. Він часто співчутливо вислуховував її, коли вона хотіла поділитися своїми проблемами, і розповідав їй про власні, проте загалом вона його не цікавила.

— Що ти тут робиш? — озвався він.

— Поговорити з тобою хотіла. Чому ти сьогодні так засмутився?

— Тобі сюди не можна заходити. Ти ж знаєш, що це проти правил.

— Але в тебе був такий нещасний вигляд!

— Я дізнався, що дехто скоїв жахливу річ. Я не гідний жити далі.

Тієї миті вони почули кроки і хтось постукав у двері. Дорін хутко заскочила до ванної кімнати і зачинила за собою двері.

— Навіщо ти це зробила? — сердито прошепотів Мілліган. — Через тебе я матиму ще більше неприємностей. От халепа!

Дівчина тільки захихотіла.

— Ну ж бо, Біллі і Дорін, — покликала їх сестра Єґер, — виходьте звідтіля.

10 квітня 1979 року сестра Єґер зробила у сестринському журналі такий запис:

Пана Міллігана застали у його ванній кімнаті з іншою пацієнткою. Світло було вимкнене. Коли його попросили пояснити цей інцидент, він сказав, що хотів поговорити з нею наодинці про те, що почув того вечора. Як з’ясувалося, він дізнався від пані Тернер, що зґвалтував трьох жінок. Розповідаючи про це, пацієнт розридався і сказав, що хоче, аби «Рейджен і Адалана померли». Викликали лікаря Джорджа і пояснили йому, в чому річ. Пацієнта помістили до палати особливого режиму, призначивши за ним нагляд. Коли за кілька хвилин до нього зазирнули, він сидів на ліжку, стискаючи в руках пояс від халату. Він не припиняв плакати і стверджував, що хоче їх убити. Після тривалих перемовин пацієнт віддав пояс. Перед тим він уже було обмотав його навколо шиї.

Тестуючи Міллігана, Дороті Тернер виявила, що у його особистостей суттєво відрізняється IQ:

Крістін була ще замала для тестування, Адалана не захотіла виходити, а Артур відмовився проходити тест на IQ, бо це, мовляв, нижче його гідності.

Тест Роршаха показав, що Денні ледве тамує в собі ворожість, а також потребує сторонньої допомоги, аби побороти почуття нікчемності й меншовартості. Томмі продемонстрував