Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

Слід, однак, застерегти читача від магічної влади абсолютних цифр викликати почуття повної довіри до них. Наведені відомості носять вельми приблизний, оцінювальний характер. У літературі вже неодноразово висловлювалися сумніви відносно достовірності підрахунків кількості мешканців поселення за числом жител або вогнищ, які збереглися, а також кількості і складу впольованих тварин за остеологічними рештками, які залишилися на поселеннях. Важко визначити також репродуктивні можливості реконструйованих плейстоценових ландшафтів. Суттєво й те, що конкретні громади, які існують в умовах первіснообщинного ладу і вивчені етнографами, свідчать про те, що економіко-демографічна модель первісного суспільства досить гнучка і здатна змінюватися в широких межах залежно від економічної і соціальної ситуації.

Глава 3

Культурно-історичний процес

Формування й розвиток народонаселення та культурно-історичних спільностей різного рівня в різних регіонах України за періоду пізнього палеоліту багато в чому залежало від змін навколишнього середовища. Пульсуючий характер клімату, зміна теплих періодів холодними, періодичні насування та відступання льодовика, зміна природно-ландшафтного середовища, рослинного та тваринного світу — все це безпосередньо впливало на розселення первісних людей, визначало напрямок їхніх міграцій, що призводили до поширення контактів між різними групами давнього населення, зламу традицій побуту та культури.

В періоди відносної стабілізації клімату і природно-ландшафтної обстановки, навпаки, виникали тривалі поселення, формувалися сталі форми життєдіяльності, котрі закріплювалися традиціями. Саме тоді складалися стійкі культурно-історичні спільності різного рівня і спрямування, що відобразилося в подібності або відмінностях матеріальної культури пізньопалеолітичних пам’яток.

З іншого боку, проживання різних груп населення в однакових умовах навколишнього середовища приводило до формування близького типу господарсько-культурної діяльності, що було зумовлене подібними методами полювання на одних і тих самих тварин; кліматичним режимом; необхідністю будівництва утеплених жител або, навпаки, браком потреби в них; подібним ландшафтним оточенням; однаковим характером сировини.

Тривале сумісне проживання первісних громад на одній території призводило до встановлення контактів між ними, формування однакових або близьких форм адаптивної діяльності, що виявлялося у виготовленні близького складу мисливського спорядження й інших типів знарядь, у будівництві подібних жител і інших видах матеріального виробництва та духовної культури. Мешкання на одній території приводило до встановлення взаємозв’язків між різними громадами, що було неможливо без взаєморозуміння і, таким чином, без формування мовної спільності. Поширення контактів було зумовлене також розвитком сімейно-шлюбних відносин, подальшим обмеженням шлюбних зв’язків між близькими родичами. Все це приводило до формування традиційних форм побуту і матеріальної культури в середовищі мешканців великих зон, які археологи простежують у вигляді локальних варіантів матеріальної культури різних рівнів подібності (карта 2).

Як було показано в попередньому розділі, досить чітко простежуються глибокі відмінності між матеріальною культурою південних і північних регіонів України, котрі в різні періоди останнього зледеніння проявлялися по-різному. Багато дослідників вважає, що відмінності в матеріальній культурі цих регіонів мають невипадковий характер, а зумовлені різною спрямованістю господарської діяльності. На півночі — це переважно полювання на мамонтів, пізніше — на північного оленя; на півдні — на бізона, пізніше — на коня й інші види дрібних копитних. Така орієнтація зумовлювала вироблення різних прийомів і стилів полювання та своєрідний склад знарядь праці. Зміни клімату в різні періоди останнього зледеніння призводили до порушення сталих біоценозів, міграції значних груп тварин з півдня на північ і навпаки, що впливало на склад промислового стада, а часто й змушувало первісних мисливців переселятися.

В середині окреслених господарсько-культурних зон дослідникам вдається простежити різні рівні спорідненості матеріальної культури. Подібність у складі крем’яного інвентарю й інших рештків матеріальної культури на відносно невеликій території, в межах 200 км, археологи визначають як локальну археологічну культуру, а більш відділену спорідненість на всій території господарсько-культурної зони або в замкненому всередині зони природноландшафтному регіоні (Прикарпаття, Середнє Подніпров’я, степова зона, Крим тощо) — як культурно-історичну область. Співвідношення між господарсько-культурцим типом та культурно-історичною областю вирішуються дослідниками неоднозначно. На наш погляд, судячи з матеріалів України, вони не завжди співпадають, що пов’язано як з локальним фізико-географічним районуванням, так і з переселеннями, які мали місце.

І нарешті, вкрай складно простежити культурно-історичну ситуацію в зламні моменти, коли з наступом похолодання або потепління відбувалися вимушені пересування значних груп населення або з півночі на південь, або, навпаки, з півдня на північ. Це призводило до порушення сталого побуту, змішування різних культурних проявів, їхнього перешарування, взаємодії, асиміляції та ін. Реконструкція культурно-історичного процесу в такій ситуації значно ускладнюється. Враховуючи обмежену інформативність археологічних джерел, для цих періодів не завжди можливо безперечно встановити характер взаємовідносин між різними індустріями пам’яток всередині локального району, не кажучи вже про ті, котрі розташовані на значній відстані одна від одної. В багатьох випадках ми змушені обмежитися лише загальними спостереженнями, залишивши остаточні судження на майбутнє.

Однак чи не найбільші труднощі при вивченні етноісторичного процесу виникають через складність та неоднозначність датування багатьох, навіть достатньо широко досліджених пам’яток. На сьогодні не має єдності серед дослідників не тільки щодо питання періодизації пізнього палеоліту, а що головніше, і відносно датування тих чи інших археологічних пам’яток, а це не тільки ускладнює відтворення культурно-історичної карти пізнього палеоліту, а й нерідко веде до її спотворення.

Як зазначалося, зародження пізньопалеолітичних індустрій мало вкрай суперечливий характер, що було пов’язано з нерівномірністю розвитку первісних колективів, у середовищі яких відбувалися становлення людини сучасного типу і трансформація муст’єрських індустрій в пізньопалеолітичну. Найбільш раннє зародження пізньопалеолітичних комплексів виявлено в Закарпатті, де вже на стадії ранніх періодів останнього зледеніння на основі місцевих мустьєрських комплексів Королеве складаються пізньопалеолітичні індустрії, представлені комплексом II Королеве II і комплексом Іа Королеве І, які, можливо, розвивалися паралельно з мустьєрськими індустріями аж до закінчення формування пізнього палеоліту. Пам’яток раннього етапу пізнього палеоліту, крім вказаних комплексів, тут не виявлено. Принаймні, якщо судити по відомим у цьому регіоні матеріалам стоянок Берегово І і II, пізньопалеолітичні індустрії датуються тут вже другою половиною останнього зледеніння.

На ранньому етапі пізнього палеоліту в західних і північних регіонах України формується кілька локальних пізньопалеолітичних культур. Серед них найповніше вивчена молодовська культура на Середньому Дністрі. О. П. Черниш, дослідник більшості палеолітичних і мезолітичних пам’яток цього регіону, вважав, що молодовська культура формується на основі місцевого мустьє і розвивається від початку пізнього палеоліту до формування на її базі мезоліту. На ранньому етапі молодовської культури вона розвивалася в умовах помірного клімату, коли загалом домінували степові