read-books.club » Детективи » Азартні ігри з долею 📚 - Українською

Читати книгу - "Азартні ігри з долею"

112
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Азартні ігри з долею" автора Іво Брешан. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 49
Перейти на сторінку:
тут сталось.

— А ви бачили його опісля?

— Ну звісно ж. Він повернувся за якихось п’ять хвилин і почав розпитувати, коли буде наступний автобус на Груж. Він був весь знервований, сказати б, навіть в паніці. Ми йому відповіли, що наступний буде о пів на десяту, а він занепав духом. Усе повторював, що мусить прибути туди до десятої, бо о 10 годині якраз відходить корабель до Рієки. І для нього встигнути на той корабель — питання життя і смерті.

— А як він вирішував це питання?

— Він почав шукати таксі. А його не було. Тоді він почав благати всіх нас, хто має автомобіль, його підвезти. І пообіцяв заплатити стільки, скільки б йому сказали.

— Знайшовся хтось охочий?

— Я йому й допоміг, — озвався другий. — Не взяв з нього ні копійки. Чому б не зробити послугу своїй людині? Проте шляхом туди з нами сталася прикрість. Трохи не доїжджаючи до Гружа, десь за 5-6 кілометрів від нього, в моєї автівки спустило колесо. А я не зміг його поміняти, оскільки й запасне було діряве.

— І що ж ви тоді зробили?

— Я нічого. Ми хотіли зупинити якусь автівку, але, як на зло, дорога була порожньою. За півгодини ніде нікого. Ви ж знаєте, як це буває, ранок неділі, рух на автомобільних дорогах млявий. Тоді він зі мною попрощався і побіг у напрямку Гружа. Не знаю, чи на шляху туди хтось його підібрав і підвіз, і чи встиг він на корабель.

На цей момент для Тюдора цього було достатньо; вже перший доказ проти Ретеля, що той міг встигнути на корабель задовго до його відплиття, було переведено в категорію припущень. Тепер потрібно рушати далі слід у слід, як рухався Ретель. Часу після поломки автомобіля в Серафіна залишалося зовсім мало; до того ж, можливо, навіть якщо він і встиг близько десятої години у Груж, проте це могло бути лише на якусь мить до чи після того, як корабель відійшов від пристані. Проте перший варіант можна відразу ж відкинути — якби він встиг на якусь мить раніше, його б точно побачила Ана чи хтось із них. А його таємна та незаконна посадка на корабель останньої миті, якщо брати до уваги їхню присутність на пристані та натовп на березі, взагалі не може бути правдою. Тоді залишається лише другий варіант: він прибув тоді, коли корабель вже відійшов. Значить, його хтось із робітників пристані легко міг помітити та запам’ятати. Тому Тюдор попрощався зі співрозмовниками, дочекався автобуса, який відходить о пів на десяту, і поїхав ним до Гружа.

Він прибув туди задовго після десятої години; корабель, який того дня відпливав до Рієки, вже відчалив. На пристані було декілька працівників, які розташувалися в холодку і саме полуднували. Це справді були ті люди, що працювали на відбутті корабля, а тепер, скінчивши роботу, відпочивали перед прибуттям іншого. Тюдор одразу ж підійшов до них і спитав:

— Чи знає хтось із вас Серафіна Ретеля?

Деякий час присутні мовчали. Деякі з них стенули плечими, хтось почав між собою шепотітися про те, хто б це міг бути, доки врешті-решт один з них здогадався:

— Чи це, пане, не той офіціант із «Аргентини»?

— Саме той.

— А, справді! Як не пам’ятати! — озвалося відразу ж ще кілька голосів, проте слово знову взяв той перший робітник. — Виглядає так, мій пане, наче в нього не всі вдома. За десять днів до цього він нам тут цілий цирк влаштував. Він хотів встигнути на корабель, проте запізнився на цілих дві хвилини. Корабель вже був на відстані 200 метрів від берега. Якби ви бачили, що він тут робив! Поводився так, наче в нього всі кораблі потонули. Він рвав на собі волосся, бив себе кулаками по голові, говорив, що сам себе занапастив, а тоді почав проклинати якогось дядька, який, за його словами, був у всьому винен. Я йому люб’язно порадив: «Пане, все ще можна виправити. Якщо поїдете автобусом у Спліт, то прибудете туди набагато раніше за корабля, тож ще зможете встигнути на нього».

— І що він вам на те?

— А, божевільний! Якби подумав головою, то й сам міг би це зметикувати. А він лише поклонився мені до землі, наче я йому не знаю що відкрив, і відразу ж побіг. Я впевнений, що на вокзал, аби встигнути на автобус.

Тюдор подякував чоловікові та рушив далі. Оскільки сьогодні слід вивів його на вокзал, поїхав туди, хоча ймовірність знайти когось, хто тоді бачив Ретеля і запам’ятав, була практично нульовою. Там подорожні постійно змінюються, а касири й не дивляться на тих, кому продають квитки. Отож, Тюдор навіть не розпитував про Серафіна, а замість того звернувся відразу в довідкове бюро.

— Коли від’їжджає перший автобус на Спліт?

— Рівно о 13-й годині.

— А після того?

— Ще є рейс о 17:15.

Тоді Тюдор почав рахувати: до Спліта автобусом треба їхати від 4 до 5 годин, а корабель прибув туди близько 7-ї години вечора. Виходить, що лише автобусом, який від’їжджає о 13-й, Ретель міг прибути раніше за корабля і піднятися на його борт. Припустімо, що він відразу ж після пристані прибіг на вокзал і придбав квиток саме на той автобус. Але тоді в нього залишалося ще три години до від’їзду. Де він міг би провести той час? Звичайно, не тут, мирно сидячи у вокзальній залі очікувань; це не вписувалось у те, як він поводився увесь день. Чесно кажучи, він міг, наприклад, повернутися до міста, аби взяти якийсь багаж чи залагодити справи перед дорогою, проте людина в такому знервованому, напруженому стані і в такій паніці, в якій він тоді був, зазвичай не думає про такі речі. Вірогідніше, що Серафін знайшов якусь місцину, де б для нього швидко проминув час. Тюдор пробігся поглядом по будівлях, розташованих біля вокзалу. Єдиним місцем, яке могло слугувати таким прихистком, був маленький винний підвальчик з вивіскою «У веселого рибалки». Тюдор вирішив найперше перевірити там, особливо ні на що не сподіваючись. Він увійшов, але ледве переступив поріг, як почув від шинквасу веселий голос:

— Професоре, це справді можливо? Ви тут! От будь-кого я очікував тут побачити, та не вас.

Побачивши мовця, Тюдор вже знав, що він взяв правильний слід. То був Мар’ян Лендич, його колишній учень та Ретелів однокласник. Професор

1 ... 23 24 25 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Азартні ігри з долею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Азартні ігри з долею"