Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"

Обидва примірники протоколу та опис вилучених предметів підписують слідчий, особа, в якої проводився обшук або виїмка, поняті та інші запрошені учасники слідчої дії. Відповідно до вимог ст. 189 КПК України другий екземпляр протоколу та опису вилучених речей вручаються особі, в якої проводився обшук або виїмка, а в разі її відсутності — повнолітньому члену її сім’ї або представникові ЖЕК чи місцевої ради народних депутатів (при проведенні обшуку чи виїмки в установі, організації — її представнику).

Протокол обшуку або виїмки є джерелом доказів тільки у тих випадках, коли він складений із дотриманням усіх вимог закону.

Якщо з місця обшуку або виїмки вилучається значна кількість речей або документів і їх огляд на місці проведення обшуку або виїмки є неможливим, вони запаковуються та опечатуються без огляду та детального їх опису у протоколі обшуку або виїмки. В таких випадках огляд вилучених предметів і документів здійснюється у кабінеті слідчого з дотриманням вимог ст. 190, 191 КПК України. Для участі у проведенні огляду цих предметів і документів як понятих доцільно запрошувати тих осіб, які були присутні при проведенні обшуку або виїмки.

Фотознімки, кіно- та відеострічки, схеми, плани та малюнки додаються до протоколу.

2.5. Тактика проведення допиту

2.5.1. Поняття, види і завдання допиту

Допит — це слідча дія, спрямована на отримання та перевірку інформації стосовно обставин, які мають значення для встановлення істини у справі. Суть допиту полягає в особистому спілкуванні слідчого (суду) з допитуваним для одержання відомостей (інформації), які є необхідними для встановлення обставин розслідуваної справи. Особливість одержання інформації про обставини вчиненого злочину під час допиту полягає в тому, що її джерелом є людина. Тому одержання такої інформації пов’язане з низкою процесуальних, психологічних та етичних вимог, які належать до загальних положень проведення допиту (ст. 143, 145, 146, 166-173 КПК України).

Допит є найпоширенішою слідчою дією, за допомогою якої отримують доказову інформацію. Важливість допиту визначається не тільки тим, що він є способом отримання та перевірки інформації, а й тим, що він є способом захисту обвинуваченого (підозрюваного) від обвинувачення. Допит є однією із найбільш складних та трудомістких слідчих дій, бо допитувана особа внаслідок різних причин може неповно або неправильно сприймати певну подію і, відповідно, неправильно її викладати слідчому під час допиту. Крім цього, підозрюваний, обвинувачений та їх рідні, як правило, не зацікавлені у повному та всебічному розкритті злочину, що не може не впливати на правдивість їх свідчень. Для успішного проведення допиту та отримання очікуваних результатів особі, яка проводить допит, необхідно знати закони мислення, логічні методи та прийоми, дані психології та тактичні прийоми допиту, що розроблені криміналістикою.

Психологічні основи допиту як способу вилучення інформації про суб’єктивний уявний образ (слід пам’яті) у допитуваного, полягають у тому, що формування показань допитуваної особи являє собою складний психологічний процес, який включає три основні стадії, або етапи: сприйняття, запам’ятовування та відтворення.

Сприйняття людиною будь-якої події, факту здійснюється через органи чуттів, які є за змістом суб’єктивним джерелом, і тому сприйняття певною мірою залежить від розвитку нервової системи, стану організму загалом, рівня розвитку людини. На правильність сприйняття впливають об’єктивні та суб’єктивні чинники: об’єктивні — умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість події, за якою особа спостерігає, тощо; суб’єктивні — стан організму та органів чуттів людини, її суб’єктивна можливість правильно сприйняти певний факт або подію, емоційний стан особи, наявність інтересу до події, спрямованість уваги та темперамент. В. Образцов до переліку основних чинників, що впливають на процес сприйняття, відносить: зацікавленість особи у події, яку вона сприймає (спрямованість сприйняття); наявність певного життєвого або професійного досвіду; тривалість сприйняття; стан здоров’я; наявність фізичних недоліків органів чуттів у особи, яка сприймає подію; відстань до об’єкта сприйняття; метеорологічні умови спостереження; обсяг інформації, що її особа сприймає одночасно.

Другою стадією формування показань є запам’ятовування. Внаслідок сприйняття у нервовій тканині головного мозку людини утворюються нервові зв’язки. Уявні образи минулого зберігаються у клітинах мозку у вигляді так званих асоціативних зв’язків. Запам’ятовування, як і сприйняття, має вибірковий характер, тому людина запам’ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає у неї глибокі переживання або має для неї важливе значення. На повноту запам’ятовування інформації та тривалість її зберігання впливають:

• умови сприйняття;

• вид пам’яті (зорова, слухова, емоційна, рухова);

• наявність установки на зберігання сприйнятого у пам’яті;

• час, що минув з моменту сприйняття;

• стан здоров’я;

• вік;

• характер людини.

Повнота відтворення залежить від умов сприйняття, властивостей пам’яті, психологічного стану допитуваного, його темпераменту, схильності до навіювання, здатності до уявлення.

Знання процесу формування показань і факторів, що впливають на їх повноту та об’єктивність, дають змогу слідчому правильно вибрати тактичні прийоми для отримання під час допиту повної та об’єктивної інформації про подію, що мала місце.

Завданням допиту є одержання достовірної інформації стосовно обставин розслідуваного злочину. Об’єктивність інформації, що її одержують під час допиту, насамперед залежить від психологічної позиції обвинуваченого — бажає він давати правдиві свідчення чи збирається приховувати правду. Навіть якщо допитуваний дає правдиві (на його думку) свідчення, то і в цьому разі слідчий вибирає такі тактичні прийоми спілкування, що спрямовані на допомогу допитуваному згадати минуле, відокремити реально сприйняте від фантазії або уяви.

Залежно від ознак класифікації вирізняють такі види допиту:

• за суб’єктом проведення допиту (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя);

• за процесуальним станом допитуваної особи (свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений);

• за віком допитуваного (неповнолітній, малолітній, особа похилого віку);

• за послідовністю проведення (початковий, додатковий, повторний);

• за місцем проведення (на місці події, у кабінеті слідчого, за місцем перебування допитуваного);

• за складом учасників допиту (слідчий, допитуваний, захисник, педагог, законний представник, спеціаліст, експерт, перекладач);

• залежно від використання науково-технічних засобів (із використанням звуко- та відеозапису, без використання технічних засобів).

Класифікація допиту на види має практичне значення, бо залежно від виду допиту слідчий використовує ті чи інші тактичні прийоми.

2.5.2. Підготовка до проведення допиту

Необхідною умовою отримання ефективних результатів допиту є ретельна підготовка до його проведення.

Підготовка до проведення допиту включає:

• визначення кола осіб, які підлягають допиту;

• визначення послідовності їх допиту;

•