Читати книгу - "Бурштин"

Григорій вперся плечем у залізо, до болю, та важка машина стояла нерухомо, наче мертва. Чому, чому він не послухався матері та не полагодив ту кляту кладку? Хлопець у розпачі заметався навколо трактора. А он уже й «Хаммер». Він не бачив, але всією шкірою відчував, як регоче над ним той, у машині.

Одним порухом Григорій вирвав шматок залізної труби, що була за стовпчик в огорожі, підсунув під колесо й почав підважувати. Напинався, аж вени на лобі надулися, а м’язи на руках загули, наче телефонні дроти. Ще, ще трохи…

Метрів двадцять лишилося – і все… Втече, паскуда. Десять, п’ять… Невже кінець? Ні, не бути цьому! Хлопець аж у землю вгруз від напруги. Щось затріщало, чи то в спині, чи металева труба, але трактор раптом зрушив з місця і покотився на проїжджу частину. Все швидше й швидше.

Нарешті переднє колесо трактора стикнулося із запаскою на кормі «Хаммера», що, як і до того, рухався задом. Знову заскреготіла сталь. Гриша метнувся й жбурнув під колеса трактора зігнуту трубу, аби остаточно зупинити його. Позашляховик задимів пробитими шинами, метал дисків запищав по бруківці, іскри злетіли фонтаном, ніби з-під наждачного каменя. Водій, здавалося, вклав усю свою лють у цей натиск.

За кілька секунд опустилося затемнене скло, з темряви всередині гримнув постріл, але Гриша, передбачаючи такий поворот подій, миттєво заховався за бік трактора. Щось боляче кольнуло в спину, але байдуже – адреналін тримав. Може, все ж таки зачепив? Лапнув себе рукою – ні, здається, цілий. Але той, на дорозі, не спинявся: знову й знову розганяв машину й бив, наче тараном, в облуплені боки трактора. Та сталь – це тобі не грабарка із гноєм, її одним махом не здолати.

«Хаммер» на пошкоджених колесах знов і знов таранив перешкоду, наче морський прибій скелястий берег. Нарешті автівка від’їхала на деяку відстань і зупинилася. Григорій чекав, до чого зараз вдасться водій. Схоже, той також міркував, що робити за таких обставин. Вийти він не наважувався, щоб одразу не стати безпорадною мішенню. Гриша це розумів. Проте в нього самого набої давно скінчилися, а зброї під рукою, якщо не рахувати труби під колесом трактора, не було. Якщо ж витягти трубу, трактор може покотитися далі й звільнити шлях «Хаммеру».

Мотор позашляховика стиха вуркотів, було навіть чути жайворонків над селом. Здавалося, що все це триває цілу вічність. І тоді Григорій вирішив зіграти ва-банк. Витяг із кишені розряджений «макаров», виставив його з-за кабіни трактора так, щоб бачив той, що в машині, і вигукнув:

– Виходь! Все одно тобі нікуди тікати!

Куля, випущена водієм, цвікнула десь біля вуха, мало не вибивши зброю з руки Григорія.

«Ворошиловський стрілок, його маму! Тут лише зазівайся – й дірка в голові гарантована. Але набоїв у нього не цілий арсенал. Давай, стріляй, стріляй, хлопче! А я тебе трохи підбадьорю».

Хлопець зазирнув крізь відчинені дверцята до кабіни трактора. Там валявся старий розвідний ключ. Ухопивши його, Григорій з усього розмаху вдарив по кабіні. Із позашляховика знову гримнув постріл. Утім, водій, схоже, теж був не останній бовдур, оскільки невдовзі постріли припинилися. Автівка поповзла до трактора. Григорій визирнув на мить і побачив, що ворог трохи прочинив дверцята, і «Хаммер» помалу задкує до перешкоди. Вочевидь, водій здогадався, що хлопець блефує. Тепер справу вирішували секунди.

Григорій присів навпочіпки за великим колесом трактора, намацав у кишені мобільний, знайшов номер і натиснув «Виклик».

– Де ви, засранці? Якщо за хвилину ніхто не з’явиться – мені гаплик.

– Уже під’їжджаємо. Михайло свого «ЗІЛа», як завжди, ледве спромігся завести…

Григорій прислухався: з центру села було чути гуркіт вантажівки. А тим часом білий «Хаммер» майже безшумно пришвартувався до трактора, ніби збирався взяти його на абордаж. Дверцята відчинилися. З-поза високого колеса Григорій спостерігав за тим, як його ворог ступив на землю, скрадаючись, як хижак, що зачув безпомічну жертву. Ще крок – і вони опиняться віч-на-віч. Хлопець міцніше стиснув ключа. Хоч би не схибити! Раптом кроки по той бік трактора завмерли. Григорій почув, як знову брязнули дверцята авто. Визирнув – від центру села гримотіла по бруківці стара вантажівка.

Григорій знову вхопився за мобільник.

– Михайло, гальмуй! Цей хлоп – справжній снайпер! – закричав він у телефон, хоча ніхто його не чув. Вантажівка летіла, підстрибуючи на вибоїнах. Григорій вже міг упізнати хлопців-односельців: за кермом розпашілий Михайло, біля нього Сергій та Юрко, у кузові їхні приятелі з мисливськими рушницями.

– Хлопці! – махнувши рукою на небезпеку, Григорій вискочив зі свого укриття і відчайдушно замахав руками, намагаючись зупинити односельців. Даремно – вантажівка все одно мчала, неухильно наближаючись до «Хаммера».

На цей раз дверцята відчинилися ривком. Водій вийшов, навіть не озирнувшись, і зупинився поруч, широко розставивши ноги. Гримнув перший постріл. Григорій побачив, як тріснуло лобове скло вантажівки. Михайла наче відкинуло назад, він випустив з рук кермо. Вантажівка вильнула. Сергій, який сидів поруч у кабіні, перехопив руль, щоб машина не перекинулась.

Григорій, прикинувши відстань, з силою жбурнув розвідний ключ – останнє, що він міг зробити. Кидок виявився напрочуд вдалим: другий постріл не влучив у ціль, бо рука стрілка здригнулася – важка залізяка гепнула його просто в плече. Стрілок миттю розвернувся й направив дуло пістолета на беззбройного хлопця. Їх розділяло якихось п’ять метрів. Озброєний убивця-професіонал – і поліщук із порожніми руками, який за своє життя зарубав хіба курку.

«Ось вона яка – смерть,– устиг подумати Григорій.– Бліда й витрішкувата».

Він чекав пострілу, натомість почулося лише кволе клацання бойка. Тоді хлопець зрозумів: настав його час – і кинувся на стрілка. Проте не добіг: щось гострою шпицею кольнуло в спину, пекельний біль хвилею прокотився вздовж хребта, ноги моментально зробилися ватяними, і Григорій упав як підкошений. «Що це зі мною? – встиг подумати він. Поранення, або… Невже спину зірвав?»

Уже лежачи на бруківці, він бачив, як наляканий стрілок заскочив у «Хаммер», а вантажівка на повній швидкості зім’яла позашляховик. За секунду до цього Григорій, зібравши останні сили, встиг зі стогоном відкотитися до канави. В одній з автівок загорілось пальне, дихнуло отруйним чадом. Односельці посипалися з кузова, наче збіжжя, двоє кинулися до Григорія, інші заходилися витягувати тих, хто був у кабіні вантажівки. Втім, Петрові вже ніхто не зміг би зарадити: куля пробила череп навиліт.

– Що з тобою? – питався хтось