Читати книгу - "Сестри крові"

Я хотіла сказати, що вже сьогодні купалася, але стрималася. Бо запрошення до компанії ще не означає саму купіль, може, королева хоче, щоб я їй спинку потерла. І я кивнула. Вона випросталася, вся така виструнчена, і понесла себе в напрямку купелі, а я рушила за нею, не відаючи, що мене чекає. Ми проминули одні й другі двері, потім і треті, і четверті, аж нарешті опинилися в просторій кімнаті, яку всю заволокло паром, бо посеред тієї кімнати стояла довга мідна ванна. Христина без зайвих слів почала роздягатися, скидаючи весь одяг на підлогу. У неї була доволі гарна фігура, хоча одне плече й справді хибувало, і вона накульгувала, але талію мала витончену, яка плавно переходила в стрункі стегна, сідниці, щоправда, були пласкі. Усе її тіло було надто бліде, мовби ніколи сонячного світла не бачило. Вона увійшла у ванну спиною до мене, занурилася і з насолодою відкинула голову на її край. Пара обволікувала її, а я стояла, як бовдур.

— Приєднуйся, — промовила вона розмореним голосом.

Я подумала, що вона жартує, бо ж хіба я не повинна зараз натирати її спину? Але ні, вона більше не промовила ні слова, а я не відважилася перепитувати. Я хутенько скинула з себе всі лашки й залізла у ванну навпроти неї, правда, не відразу, бо вода була доволі гаряча, отже, я опускалася поволі, помітивши, як вона зацікавлено обстежує моє тіло. Щойно тут мені свінуло, що цей вечір не завершиться просто так. Я всілася, і наші ноги переплелися. Моє тіло швидко звикло до гарячої води, але Христина опустила руку поза ванну, підхопила глечик і хлюпнула ще окропу, який вмить обволік мене ще більшим теплом. Вона усміхнулася до мене, а її нога проникла поміж мої ноги й притулилася до розкішниці та стала перебирати пальчиками. Ну, що ж, якщо має відбутися така забава, я готова. Я випростала й свою ногу й теж торкнулася її розкішниці, але не намацала там волосся, а лише чисте виголене тіло. Помітивши моє здивування, вона підвелася на ліктях так, щоб випірнути з води й задемонструвати всю свою поголену до блиску красу та вручила мені витесаний зі слонової кості прутень. Відтак підсунулася ще ближче, а її лоно опинилося в мене біля грудей, я провела по ньому пальцями, погладила, але здогадалася, що вона чекає не цього, і, не надто вагаючись, припала до нього вустами, водночас пестячи її тим кістяним прутнем. Я була п’яна, мені було все байдуже, я стискала її сідниці в жменях і виціловувала її з хмільною пристрастю, хоч і робила це вперше в житті, але відчувала збудження, бо чула, як вона часто дихає, як хлипає і хапає мою шию своїми ногами, а ще я була переконана, що вона віддячить мені тим самим, і не помилилася, бо після того, як вона скрикнула й застогнала, ми обоє завмерли, і кілька хвилин перебували в повній нерухомості, аж поки королева не підхопила на руки мої сідниці й не стала виціловувати моє лоно та вводити прутня. Я піднімалася в небеса, мене не існувало на цій землі, мене ніде не було, я була невідомо де, я заплющила очі і хотіла, щоб це ніколи не закінчувалося, але так не буває, і я захлинулася розкішшю.

Наступного дня під час сніданку Христина запитала мене, чи я не маю бажання помандрувати з нею по Італії. В її голосі вже була відсутня вчорашня ніжність і лагідність, вона говорила зі мною тепер як королева, а не дівчина, яку я виціловувала. Я відповіла, що мушу повернутися до Львова, а пізніше — чому б і ні. Їй моя відповідь не дуже сподобалася, а все ж вона на прощання простягла мені оправлений рукопис великого формату з твором Брантома. Я була розчулена таким даром, ми попрощалися як дві гарні подруги, ані словом не згадавши, що було між нами ввечері.

Гертруду я застала за вишиванням, вона неймовірно втішилася і стала мене розпитувати, що та як, я розповіла їй про наші розмови, не згадавши, звісно, про головне. Манускрипт Брантома її не зацікавив, вона й так не володіла французькою. А потім Труді мене довго розпитувала про Львів, її цікавило так багато всього, що я дивувалася, але й дуже тішилася, бо дуже люблю своє місто, з яким єднає мене стільки всього доброго й лихого.

З тої пори я вже перетворилася на жінку й носила тільки жіноче вбрання. Час проминув доволі швидко, хоч я й почувалася, наче на голках. Корсарським кораблем я передала листа Калькбреннеру, звістивши його про свій приїзд та радячись із ним, наскільки для мене може бути небезпечною поява у Львові в образі сестри месника. Відповідь від нього прийшла перед самим моїм відплиттям. Він заспокоював, що жодної небезпеки нема, адже сестра не може відповідати за «злочини» брата, і всі вони мене з нетерпінням чекають. На диво, неймовірно втішилася Рута. А що Лукаш? Чомусь Йоган написав про нього дуже скупо. Мовляв, має по вуха роботи в шпиталі, бо поранених з полів багато повертається. Я також цікавилася, що поробляють Франц та Каспер. Про першого Йоган написав, що його чекають з подорожі, а Каспер як Каспер — працює. А Голем? Про Голема анічичирк, хоча я й цікавилася. Мабуть, нічого в них з цим не вийшло.

В одну з наших прогулянок з Труді нам зустрівся капітан Корнеліс. Він мене не відразу упізнав, але коли упізнав, то остовпів, і вже його рука потягнулася до лоба, щоб перехреститися, але завмерла разом з роззявленим ротом.

— Мати Божа Роттердамська! — пробелькотів він нарешті. — Не вірю своїм очам! Чого це ви в бабські лахи вирядилися? Не кажу, що вам не пасує, але ще ніколи не бачив, аби зацний лицар дівкою перевдягався. Щоб мене чорти три дні в окропі парили!

Я поквапилася його заспокоїти й своїм природним голосом пояснила, що я і є жінка, і була завше нею. І вже геть збиткуючись зі старого доброго вояки, розщіпнула делію та показала йому своє декольте, аж у нього очі засльозилися від хвилювання, та він почав їх мерщій витирати хустиною.

— Та не може цього бути, — хитав він головою і шморгав носом. — Та я ж вас, як сина... як рідного... а ви... мене, старого дурня, так довго туманили.