Читати книгу - "Майстер реліквій"

Монсеньйор, священики і Дрогобард вийшли.

Альбрехт підвівся зі свого трону й спустився по сходах з помосту. Промовляючи далі, він походжав навколо Дісмаса. Його тон здавався більш ображеним, ніж осудливим.

— Скажи, і чим я заслужив таке віроломство?

— Кажу щиро, ваше високопреосвященство, я вражений до тієї ж міри, що і ви.

На технічному рівні це було чистісінькою правдою.

— Ні, ні! — перервав Альбрехт. — Припиніть це неподобство.

Він ще раз повільно обійшов навколо Дісмаса.

— Підпис майстра Кранаха не повинен був проявитися, поки ви, цілий і здоровий, не прибудете у свій гірський кантон. У нейтральний кантон, звідкіля я не зможу вас дістати. Але пожежа змусила вас тікати. Герб майстра Кранаха ніхто б не помітив, якби не пожежа, під час якої він проявився. Ви встигли б дістатися до свого села, де опинилися б у недосяжності. Але ви не встигли.

— Ваше високопреосвященство…

— Ще одне слово, і я викличу Дрогобарда, щоб він вирізав ваш язик. А тепер кажіть, хто затіяв цю маленьку та гарненьку інтригу? Ви самі? Не думаю. Ви не настільки розумний, я правду кажу, Дісмасе? Ні, ви всього тільки брудний швейцарський торговець кістками, який носить гарне взуття, куплене за вкрадені гроші. Ні, такий дотепний спосіб зради міг вигадати тільки Фрідріх — Фрідріх Мудрий.

Дісмаса охопив жах. Альбрехт вважає, що саме Фрідріх вчинив змову, щоб зганьбити його.

— Мені дозволено говорити?

— О, так. Будь ласка.

— Це був я. Не Фрідріх. Це була моя ідея.

Альбрехт зневажливо посміхнувся.

— Ти все продумав? І намалював оце?

— Так.

— Який талант, майстре Дісмасе! Я й не знав, що ви такий митець. Тоді скажіть, навіщо ви прикрасили цей шедевр підписом Кранаха?

— Мені здається, пояснення цьому… це через пентіменто.

— Пентіменто?

— Так, — продовжував Дісмас. — Я згадав. У мене деякий час зберігалось це полотно, я пам'ятаю, що декілька років тому на ньому був підпис Кранаха. Темперою. Я прибрав його з очей та забув про нього. З часом темпера блякне, розумієте? Особливо на лляному полотні. Отже, те, що було там раніше, напевне… зникло. Коли я заходився робити плащаницю… я цього не врахував. Дав маху, — вимовив Дісмас із вимушеним сміхом. — Отже, ваше преосвященство праві. Я не такий уже й розумний, як виявилось. І тепер сподіваюсь тільки на ваше милосердя.

— Милосердя? Це те, на що ти сподіваєшся?

— Ну, це ж чеснота, яку схвалює Господь.

— Не говори зі мною про Господа. — Альбрехт гидливо вказав на плащаницю. — Ти зганьбив його святий образ.

— Дозвольте з усією повагою зауважити — ваше преосвященство не були такі прискіпливі у випадку з човном святого Петра.

— Охорона!

Дісмаса поспіхом вивели.

14. Гріх кардинала

— Лист для курфюрста, майстре Спалатине. 3 Майнца, від кардинала.

Спалатин узяв листа від слуги, заздалегідь відчуваючи нудьгу. Черговий лист Альбрехта зі скаргою на Лютера? Вони рахувалися дюжинами — у діапазоні від благань до палкого гніву через відмови Фрідріха видати єретика.

Він узяв ножа, щоб розпечатати послання. Цього разу, думав він, мають бути нарікання на Фрідріха за те, що він не з'явився на посвячення Альбрехта у кардинали. Та це не було пов'язане з Лютером. Справа у стані здоров'я Фрідріха.

Спалатин пробіг очима рядки.

Господи!

Він кинувся до помешкання Фрідріха і вручив йому листа. Фрідріх почав читати, наморщивши лоба.

«Вашу плюгаву та нікчемну змову викрито. Ви дійсно вважаєте, що це зупинить нас від прагнення виконати волю Святого Престолу в Римі — притягнути вашого монаха-єретика до суду? Якщо так, то ви помиляєтеся, рівно як і порушуєте закон…»

Фрідріх підняв очі на Спалатина.

— В ім'я Господа, що він верзе?

— Читайте далі.

«Ваш агент у цій ганебній зрадницькій справі, майстер реліквій Дісмас, — мій в'язень. Повірте мені на слово, він зазнає найсуворіших тортур. Також повірте, що його свідчення, які сповна описують брудні подробиці вашої богохульної махінації, незабаром будуть розповсюджені по всій Імперії і знеславлять Саксонію і Веттінів.

Підписано сього дня вашим братом у Христі, чиє Святе Ім'я ви ганьбите покровительством над єретиком Лютером, а зараз — найогиднішим святотатством».

Підпис.

Фрідріх похитав головою.

— Він остаточно збожеволів?

— Я вважаю, — розпочав Спалатин, — що було викрито те, що майстер Дісмас підробив плащаницю. Цим пояснюється, чому йдеться про святотатство і богохульство. А от чому він вплутує в цю справу вас — зовсім незрозуміло. Блюзнірство і святотатство. Але до чого тут ви?

Фрідріх пильно подивився на лист.

— Це якісь хитрощі. Щоб отримати перевагу у справі Лютера.

— Можливо. Але незрозуміла логіка. Принаймні, для мене.

Фрідріх зітхнув.

— Хай там що, але у нього Дісмас.

— Так. Боюся, що так.

— Це ти мені казав про якусь нову техніку, яку вони використовують?

Спалатин кивнув.

— І що це?

— Це називається, здається… Якась «Маріонетка». У них є… два способи використання.

— Просто розкажи мені, Георге.

— Гачки заганяють у вуха, руки і ноги. Жертву підвішують і смикають за мотузки. Звідси назва. Були такі, хто бажав, щоб Бернарда, того нюрнберзького шахрая, катували саме так. Це має популярність у глядачів, бо може тривати декілька днів.

Фрідріх набув зневажливого вигляду.

— Цей лист… Коли він був відправлений?

— П'ять днів тому.

— Господи!..

— Він міцний, Дісмас. Він був рейзелауфером, не забувайте.

— Теліпання на гачках відрізняється від військової служби, Георге. Те, що він вчинив, — неправильно, але я не залишу його на милість Альбрехтовим інквізиторам. Вам доведеться їхати дуже швидко. Готові?

Спалатин кивнув.

— Пропонуйте все, що забажає. З'ясуйте, чому він гадає, що саме ми стоїмо за цією… трагедією.

Спалатин уклонився і зібрався йти.

— Георге!

— Так, ваша милосте?

— Поверніть його, і тоді я сам скручу в'язи цьому лукавцю.

Спалатина провели до приймальні кардинала у манцькому палаці. Нестерпний біль від довгої їзди верхи змушував його скреготіти зубами, поки він шкутильгав по кам'яній підлозі. Він корив себе за те, що не в змозі приховати свій стан, і змусив себе випрямитись, увійшовши до зали. Коли він уклонився, щоб поцілувати простягнутий Альбрехтом перстень, йому стрельнуло в хребет.

— Прео… с-священство.

— Вам зле, майстре Спалатине?

— Так, ваше преосвященство, не молодію.

— Я так розумію,