Читати книгу - "Таємнича пригода в Стайлзі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Можливо, і так, – погодився я, захопившись красномовством Пуаро. – Але чому тоді він не розповів, де був у понеділок о шостій годині вечора?
– Ах, справді, чому? – заспокоюючись, сказав Пуаро. – Якби його заарештували, він, напевно, розповів би, але я не хочу до цього доводити справу. Я змушу його зрозуміти всю серйозність його становища. Звичайно, за тим мовчанням є щось неприємне. Якщо він і не вбивав своєї дружини, це – негідник, який має що приховувати, окрім убивства.
– Що це може бути? – розмірковував я, у той момент підкорений словами Пуаро, хоча, як і раніше, частково переконаний, що очевидний висновок таки правильний.
– Ви не здогадуєтесь? – посміхаючись, запитав Пуаро.
– Ні, а ви?
– Ах, так, раніше в мене була одна думка – і це виявилося правдою.
– Ви про це мені не розповідали, – докірливо сказав я.
Пуаро винувато розвів руками.
– Вибачте, mon ami, ви не були sympathique [20], – щиро відповів він. – Скажіть, тепер ви розумієте, що зараз його не можна заарештовувати?
– Можливо, – сказав я, сумніваючись. Позаяк мені була байдужа доля Альфреда Інґлторпа, я подумав, що трохи переляку йому не зашкодить.
Пуаро, який уважно на мене дивився, зітхнув.
– Ну, мій друже, – сказав він, змінюючи тему, – якщо не брати до уваги містера Інґлторпа, що вас вразило на слуханнях?
– О, я почув усе те, чого й очікував.
– Вам нічого не здалося дивним?
Я подумав про Мері Кавендіш і відповів ухильно:
– Що саме?
– Ну, наприклад, свідчення містера Лоуренса Кавендіша?
Я відчув полегшення.
– О, Лоуренса! Ні, не думаю. Він завжди так хвилюється.
– Його припущення про те, що мати могла випадково отруїтися тоніком, який приймала, не здається вам дивним, га?
– Та ні. Звісно, лікарі його висміяли. Але це було цілком природне припущення для неспеціаліста.
– Але мсьє Лоуренс не профан. Ви самі казали мені, що він починав із вивчення медицини й отримав ступінь.
– Так, правда. Про це я не подумав. – Я був вельми здивований. – Дивно.
Пуаро кивнув.
– Його поведінка із самого початку була чудна. З усіх домочадців тільки він міг би розпізнати симптоми отруєння стрихніном, однак він єдиний член сім’ї, у кого виникла теорія, що смерть могла настати з природних причин. Якби це був мсьє Джон, я б зрозумів. У нього немає професійних знань, та й уяви теж. Але мсьє Лоуренс – ні! І ось сьогодні він висуває припущення, яке – і сам мав би знати – сміховинне. Це, mon ami, дає поживу для роздумів!
– Дуже заплутано, – погодився я.
– Потім місіс Кавендіш, – продовжував Пуаро. – Ще одна особа, яка не розказує всього, що знає! Що ви про це думаєте?
– Я не знаю, як це розуміти. Здається неймовірним, що вона прикриває Альфреда Інґлторпа. Але схоже на те.
Пуаро задумливо кивнув.
– Так, дивно. Одне можна сказати напевно: вона почула набагато більше тієї «приватної розмови», аніж розповідає.
– І все ж, вона – остання людина, яку можна було б звинуватити в підслуховуванні!
– Точно. Та її свідчення дещо мені дали. Я помилився. Доркас повністю мала рацію. Того дня сварка все-таки відбулася раніше, близько четвертої, як вона й казала.
Я зацікавлено подивився на нього. Ніколи не розумів, для чого йому це.
– Так, сьогодні ми дізналися багато цікавого, – продовжував Пуаро. – Приміром, доктор Бауерстайн. Чому він не спав і був одягнений у такий час уночі? Мені дивно, що ніхто не прокоментував цього факту.
– Думаю, у нього безсоння, – вагаючись, сказав я.
– Це дуже добре або дуже погане пояснення, – зауважив Пуаро. – Воно містить у собі все і заразом нічого не пояснює. Я наглядатиму за нашим розумним доктором Бауерстайном.
– Ще якісь огріхи виявлені під час слухання? – з усмішкою запитав я.
– Mon ami, – серйозно відповів Пуаро, – коли ви з’ясуєте, що люди не кажуть вам правди, – стережіться! Так от, якщо я не надто помиляюся, сьогодні на слуханні тільки одна, максимум дві людини говорили правду без застережень і вивертів.
– Та ну, Пуаро! Я не цитуватиму Лоуренса чи місіс Кавендіш. Але є Джон і міс Говард, звичайно, вони говорили правду?
– Мій друже, обоє? Один, я згоден з вами, так, але щоб обоє…
Його слова неприємно мене вразили. Свідчення міс Говард були хоч і неважливими, але такими прямими та простодушними, що я й на мить не сумнівався в її щирості. Я дуже поважаю Пуаро за його проникливість, за винятком випадків, коли він стає як упертий осел.
– Ви справді так думаєте? – запитав я. – Міс Говард завжди мені видавалася дуже чесною – аж іноді це було незручно.
Пуаро дивно на мене подивився, хоча я так і не зрозумів значення цього погляду. Здавалося, він хотів щось сказати, та одразу ж затнувся.
– І міс Мердок, – продовжував я, – вона ж теж не обманювала.
– Ні. Але дивно, що вона не чула ані звуку, адже спить у сусідній кімнаті; тоді як місіс Кавендіш виразно почула, як упав столик, в іншому крилі будівлі.
– Ну, вона молода. І міцно спить.
– Так, дійсно! Вона, мабуть, усесвітньо відома цим своїм умінням так спати!
Мені не зовсім подобався його тон, але в цю мить ми почули стукіт і, визирнувши у вікно, побачили двох детективів, які чекали внизу.
Пуаро схопив капелюх, підкрутив вуса і, ретельно змахнувши уявні порошинки зі свого рукава, кивнув мені, щоб я спускався за ним. Ми приєдналися до детективів і попрямували в Стайлз.
Я думаю, що поява двох чоловіків зі Скотленд-Ярду була шоком, особливо для Джона, хоча, звичайно, після вироку він розумів, що це було тільки питанням часу. І все ж таки присутність детективів прояснила йому ситуацію краще, аніж будь-що інше.
Дорогою Пуаро пошепотівся про щось із Джеппом, і той попросив усіх домочадців, за винятком прислуги, зібратися разом у вітальні. Я зрозумів усю вагомість цього: Пуаро любив хвалитися.
Особисто я не був налаштований оптимістично. Пуаро, можливо, мав вагомі причини вірити в невинність Інґлторпа, але така людина, як Саммергей, вимагатиме вагомих доказів, а я дуже сумнівався, що наш детектив їх мав.
За якийсь час усі зібрались у вітальні, і Джепп зачинив двері. Пуаро ввічливо посадив усіх у крісла. Усі погляди були прикуті до людей зі Скотленд-Ярду. Думаю, ми вперше зрозуміли, що все це не поганий сон, а реальність. Колись ми тільки читали про таке – тепер самі були акторами у драмі. Завтра всі газети Англії ряснітимуть
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємнича пригода в Стайлзі», після закриття браузера.