Читати книгу - "Що ховається у сутінках. Антология"

Я дозволив собі насолодитися літньою ніччю. З Карен я вперше кохався такої ночі. Це сталося біля човнової станції, улітку нашого останнього року в школі. Потім ми нерідко приходили на це місце. Незадовго до її смерті ми знову туди прийшли. Тоді я майже повірив у привидів. Мені здалося, що я побачив нас молодих на нічній річці в одному зі старих алюмінієвих каное, що здаються напрокат; у нас, таких юних, таких нестримних, таких наївних, попереду все життя. Мені закортіло сісти в одне з цих старих каное і повезти дружину вниз по річці, щоб вона могла померти в мене на руках. Можливо, мені пощастить і я помру разом із нею. Але не судилося. Незабаром після цього я вирушив в одиночний політ.

Нілі знову вивертало. Цього разу було драматичніше, бо, закінчивши, він упав обличчям у ту купу.

— От тварюка. Коли він закінчить, бери його за одну руку, а я візьму за другу.

— Я гадав, ми не будемо його торкатися.

— Саме тому ми поклали в задні кишені латексні рукавички. Завжди треба бути готовим до всіляких несподіванок. Тому поліцейські і носять пістолет, яким можна тикнути в злочинця. Інакше ми тут усю ніч простовбичимо. Ось Клінт Іствуд у таких речах тямить.

— Так, у тицянні пістолетом у людей. Ще одна якість Іствуда.

— Так. Я забув. Витончена натура. Ти ж у нас не хочеш нічого чути про справжнє життя. Ти хочеш скиглити і бурчати, як Гарнер. Тепер візьмімо цей огидний шматок лайна і покінчимо з цією справою.

Після такого тривалого блювання він сильно спітнів. День був спекотний і вогкий, тіло його зробилося слизьким, ніби вкрилося пліснявою. Піднявши його з мерзенної калюжі, я затамував подих.

— Не потрібно його тягти. Вони подивляться на його підошви. Поставимо його прямо і проведемо до сходів.

— Сподіваюся, він не почне знову блювати.

— Якось я бачив у такому стані одного чорношкірого бандюка. Шкода, що в мене не було під рукою камери.

— Ага, весело було б переглядати цей запис із онуками на Різдво.

— Мені це подобається, Томе. Жарти під час скоєння вбивства. Це свідчить про те, що ти стаєш крутим хлопцем.

Ми не поспішали. Більше його не нудило, але, судячи з різкого запаху, він обмочив штани.

Коли ми підійшли до нижньої сходинки, він вирвався. Мабуть, ми обоє вирішили, що він майже непритомний і жодних складнощів не виникне. Але він вирвався і випередив нас секунди на три-чотири, поки ми стояли і дивилися, як він дряпається сходами вгору, мов дикий звір, що вирвався з клітки. Він уже стояв на п’ятій сходинці, коли Ральф кинувся до нього. Я загуркотів сходинками за ним. Ральф кричав. Думаю, йому довелося стримати себе, щоб не пристрелити Нілі й не покінчити з цим.

Нілі отямився настільки, щоб бігти, але не настільки, щоб ясно мислити, бо, вибігши нагору, він зупинився і витягнув з кишені ключі. Коли він нахилився, щоб знайти замок, голова його раптом піднялася, і він подивився на нас так, ніби побачив уперше. Збентеження в його погляді змінилося на жах, і він почав задкувати від нас.

— Гей, ви хто такі?

— А як ти гадаєш, Нілі?

— Не подобається мені це.

— Так, нам це теж не подобається.

— У нього бита. — Він кивнув у мій бік і при цьому так похитнувся, що мені здалося: він зараз завалиться на бік. Потім його рука опустилася в праву кишеню «левайсів» і почала нишпорити там, як злий тхір, що влучив у пастку.

Ральф дістав з кишені дев’ятидюймовий розкладний ніж Нілі.

— Це шукаєш?

— Гей! — вигукнув Нілі і, ступивши вперед, щоб забрати ніж, почав падати на підлогу.

Ральф вчасно його підхопив і поставив прямо.

Але Нілі ще не заспокоївся. І рухатися він міг швидше, ніж можна було припустити. Ральф повернувся до мене і кивнув, щоб я підходив. Цієї ж миті Нілі недбалим п’яним рухом вихопив ніж і швидко присів. Він мав би більш переконливий вигляд, якби не розгойдувався. І якби не намагався говорити, як крутій.

— Ну, і в кого тепер перо, га?

— Ти збираєшся порізати нас просто тут, Нілі? — Ральф повільно насувався на нього. — Давай, Нілі. Ріж мене. Просто тут. — Ральф витягнув руку. — Ріж. Тут не промахнешся.

Нілі, розгойдуючись, перечепився і мало не впав під натиском Ральфа, який повільно наближався.

— Знаєш, Нілі, тебе огидно слухати. Дружину ти вбиваєш, але мене боїшся навіть з ножем. Ти не чоловік, утім, ти ж і сам про це знаєш, чи не так? Щоранку ти дивишся у вікно і бачиш те, чим ти є насправді, хіба не так?

Навряд чи Нілі розумів, що каже Ральф. У його стані це було надто складно для усвідомлення. Схоже, він розумів тільки те, що Ральф хотів щось із ним зробити. А якби Ральф цього не зробив, був ще хлопець у бейсболці і темних окулярах. І з битою.

Нілі різко хитнувся вперед, руки його злетіли в повітря у відчайдушній спробі утримати рівновагу. Він натрапив на дерев’яний брус, який служив верхньою частиною огорожі та не доходив йому навіть до пояса, і перелетів через нього, розламавши огорожу. Нілі не закричав. Гадаю, він не розумів, що відбувається. Коли він упав на землю, я вже стояв поруч із Ральфом і вдивлявся в тіні внизу.

Запала тиша. Ральф увімкнув ліхтарик, і ми побачили його. Якщо він не помер, то дуже гарно вдавав це. Він приземлився не в тій позі, в якій ми зазвичай уявляємо людей, які розбилися під час падіння з великої висоти. Він лежав горілиць, широко розкинувши руки. Права нога трохи, на кілька дюймів, підігнута, але загалом нічого драматичного. Очі розплющені і дивляться просто вгору. Жодного виразу жаху. У книгах і кіно це описується інакше. Поки ми дивилися, під його головою почала розтікатися калюжа крові.

— Ходімо, перевіримо, — сказав Ральф.

Неначе хтось увімкнув саундтрек до фільму. Тієї миті, поки Нілі летів вниз, усі інші звуки зникли. Але зараз шум ночі повернувся ніби з подвоєною гучністю. Нічні птахи, собаки, коні і корови, поставлені на ніч у корівник, трактори і поїзди вдалині — усе це раптом зазвучало так голосно, що мені захотілося закрити руками вуха.

— З тобою все гаразд, Томе?

— Що зі мною може бути не гаразд?

—