read-books.club » Наука, Освіта » Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років 📚 - Українською

Читати книгу - "Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років"

127
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років" автора Віктор Миколайович Горобець. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 100
Перейти на сторінку:
Небаби із закликами до припинення військових дій, палкими запевненнями у своєму доброзичливому ставленні й щирому бажанні зберегти мир в їхніх стосунках і надалі, просто перехитрив своїх візаві. На очах козацьких послів, котрих було затримано в таборі польного гетьмана на цілих два тижні, литовське військо начебто відправилось на Смоленщину, а тим часом ішла інтенсивна підготовка до війни з військами полковника Небаби.

Буквально за декілька днів по тому литовські хоругви вторглись на Овруччину, зайняли Народичі, Норинськ і почали реально загрожувати козацьким військам, що в районі Лоєва прикривали переправи через Дніпро. Десь близько 20 червня Януш Радзивілл остаточно погодив з Яном II Казимиром план операції на теренах Чернігово-Сіверщини. Згідно з його концепцією, частина війська під командою стражника Великого князівства Литовського Григорія Мирського мала форсувати Дніпро і Сож, знешкодити козацьку залогу в гирлі Сожу й забезпечити тим самим комфортну переправу головним силам литовської армії під Лоєвом. Тим часом артилерію та піхоту польний литовський гетьман відправив з Річиці човнами вниз по Дніпру, а кінноту спрямував суходолом. Уранці 26 червня тритисячний загін Мирського зненацька напав на козацьку залогу (остання налічувала лише триста козаків) та оволодів плацдармом на берегах Сожу. Декілька козаків із Созької залоги, котрим вдалося вирватися на волю, повідомили Небабу, що на лівий берег Дніпра «прийшли ляхи, але їх небагато».

Саме ця інформація, переконані дослідники, мимохіть ввела чернігівського полковника в оману щодо чисельності супротивника, спровокувавши його на поспішні та необдумані кроки, що в кінцевому результаті призвели до трагічних наслідків. Не організувавши належної рекогносцировки, за словами Самовидця, «старший козацький Небаба, полковник чернігівський, порвавшись несправне, скочив противко тому війську справному, котрого зараз те військо литовське зломило, і багато козаків порубано». Відтак у сучасників і нащадків могло дійсно скластися враження про легковажність та самовпевненість полковника, який став жертвою прикрих обставин.

Двадцять шостого червня литовські війська раптовим ударом вибили козаків з-під Лоєва й взяли переправи під свій контроль. Аби зарадити ситуації, Мартин Небаба з 12—15-тисячним військом кинувся зі свого табору під Ріпками назустріч Мирському. Але погано спрацювала козацька розвідка, і виявилось, що неподалік Ріпок вже розміщені головні сили гетьмана Радзивілла.

Коли Небаба підоспів під Ріпки, кількісна перевага була на боці козаків. Отож, якби вдалося швидко розправитися з військами авангарду, а вже по тому вдарити по головних силах князя Радзивілла, які щойно розпочинали форсування Дніпра, литовська армія могла потрапити в справді критичну ситуацію. Але битва під Ріпками в багатому послужному списку Радзивілла, безумовно, має бути занесена до числа його найбільших тріумфів. У тих екстремальних умовах, що 26 червня 1651 р. склалися для литовського гетьмана, він обрав чи не єдино правильне рішення: скориставшись із фактора раптовості, Радзивілл тими силами, які вже форсували річку, несподівано вдарив у фланг війська Небаби. Цим самим вдалося відрізати частину козацького війська на чолі зі старшиною, і Мартину Небабі довелося битися в оточенні. Усе відбувалося так динамічно, що справа навіть не дійшла до використання вогнепальної зброї — чутно було лише шабельний передзвін та передсмертний стогін нещасних. У бою полягло близько 3—4 тисяч козаків, дехто потрапив у полон і після допиту був страчений.

У бою загинув і сам козацький полковник, здивувавши всіх неймовірною мужністю та самовладанням: втративши під час бою праву руку, Мартин Небаба перехопив шаблю лівою й рубався так доти, доки не загинув. Збереглися не лише розповідь очевидця про останні хвилини життя прославленого козацького старшини, а й опис того, який він мав вигляд у цей час: одягнутий був у «жупан атласовий зелений, коштовний панцир, поверху лосина шкіра з золотим гудзями й таким же шнурком», мав «шаблю в оправі, перстень на пальцю і хрест золотий». У жупані знайшли сім тисяч золотом, які дісталися переможцю. Вражений лицарською звитягою козацького полковника, князь Радзивілл «велів поховати Небабу і висипати велику могилу».

Безпечність чернігівського полковника, що спричинила значні жертви серед ввірених йому козаків та й призвела до його трагічної загибелі в битві під Ріпками, дала привід козацькому літописцеві, що заховав своє справжнє ім'я під псевдонімом Самовидець, назвати нашого героя не інакше як «того самого Небабу, неуважного полковника».

«Безбожні єретики церкви Божі попалили».

Здобуття Києва князем Радзивіллом

Перемога гетьмана Радзивілла під Ріпками відкривала литовському війську дорогу в глиб України. Давши своїм жовнірам трішки відпочити, Януш Радзивілл, як написав у своєму літописі Самовидець, по тому «знову переправивши за Дніпр, потягнул на Киев».

Для оборони давньої княжої столиці Русі та духовного осередку православної України Хмельницький залишив Київській полк під орудою Антона Ждановича. Трохи згодом, уже після поразки під Берестечком, гетьман особисто відвідав Київ і видав наказ втримати місто за будь-яку ціну. І, уже прямуючи до Корсуня, Богдан вирядив на допомогу Ждановичу Уманський і Білоцерківський полки, повторивши свій наказ будь-що втримати «столечне» місто на Дніпрі.

Чи легко було Ждановичу виконати наказ Хмельницького? Звичайно, війська в його розпорядженні було немало. Але не забуваймо, що в Києві козацька старшина завжди почувалася не надто певно. На відміну від центрів південних староств Київського воєводства — Корсуня, Переяслава, Богуслава чи Чигирина, де козацтво здавна було домінуючою силою, у самому центрі воєводства його позиції були відверто слабкими. Не будучи певним за надійність своїх тилів, полковник Жданович поводився вельми пасивно, нерішуче. Було видно, що активності київському полковнику не додавала й та позиція, яку зайняли влітку 1651 р. вищі православні владики на чолі із Сильвестром Косовим. Київський митрополит спільно з архімандритом Києво-Печерського монастиря Йосифом Тризною звернулися до Ждановича з настійливим проханням відмовитися від боротьби зі значними силами литовської армії, аби не спровокувати тим самим жертв серед козаків і місцевого православного люду, а також не допустити руйнувань у Києві. Церковні владики переконували козацького старшину в тому, що їхні звернення до польного гетьмана литовського із закликами до милосердя та запевненнями в тому, що всі вони «і духовного і світського всяких чинів люди, у підданстві і в усій його королівській волі бути бажають», обов'язково знайдуть відгук у серці Радзивілла.

Реагуючи на такі ініціативи митрополита, Жданович залишив оборонні рубежі на північних підступах до Києва та підійшов під стіни міста. Тим часом, отримавши звістку про наближення литовської армії, київські міщани масово почали покидати місто. За словами Самовидця, кияни масово сплавлялися вниз по Дніпру «ку Переяславслю, Черкасом і к іним містам коло Дніпра».

Отож при наближенні литовців козацькій старшині помічників у відбитті супротивника відверто бракувало. Спершу передовим силам литовського війська вдалося оволодіти й пограбувати Межигірський

1 ... 23 24 25 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років"