read-books.club » Фентезі » Кінь Перуна 📚 - Українською

Читати книгу - "Кінь Перуна"

189
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кінь Перуна" автора Олег Йосипович Говда. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 99
Перейти на сторінку:
Лахе, густо вибілила, а мигдалеподібні розкосі очі підвела чорною фарбою. Від цього вони стали значно більшими, загадковими.

Юлдуз-хатун наблизилася до чоловіка і шанобливо вклонилася.

– Мій повелитель кликав мене?

– Так, Зірко, – лагідно, але нетерпеливо відказав Батий, рукою підкликаючи наблизитись. – Я чекав на тебе.

– Моє щастя безмежне від того, що за турботами дня хазяїн не забув про одну з найменших перлин у своєму безконечному намисті.

– Це неможливо, моя хурхе*, – засміявся Саїн-хан. – Але перш, ніж я говоритиму, присядь поруч... Руси кажуть, що у ногах правди нема, і це справді так.

Жінка підійшла ще трохи і всілася біля стосу шкур, торкаючись волоссям синього оксамитового чапану, в який був зодягнений хан.

– А кликав я тебе, Зірко, щоб запитати, що ти думаєш про похід нашого війська для підкорення західних земель?

– Я? – здивування жінки було цілком щире, бо хоч її попередили про можливий виклик до хана, і вона встигла привести себе в належний вигляд, але ж причину не повідомили. А хіба сама вона могла бодай на мить припустити, що її повелитель захоче почути від неї поради в ратній справі? Чого завгодно сподівалася Юлдуз – палких обіймів, несподіваної немилості, навіть – смерті, та тільки не запросин до ролі радника.

– Субудай-багатур запевняє мене, що тобі відкрите майбутнє.

– Мені? – Юлдуз розгублено звела на чоловіка карі очі. – Але ж звідки узялося таке припущення?

– А хто попередив мене про пастку під килимом у день обрання джихангіра монгольського війська і проголошення заповіту Священого Правителя? Хіба не ти, Зоре очей моїх?

– Так це ж... – простодушно почала було пояснювати Юлдуз, але пильна китаянка І Лахе у цю мить легко сіпнула за край одежі свою господиню і швиденько вишепотіла:

– Пані, тільки не згадуйте про Керінкей-Задан! Ця маленька таємниця вам ще знадобиться, аби зберегти прихильність хана! – Колишня принцеса добре розумілася на мистецтві інтриги.

– Що ти хотіла сказати? – нетерпеливо перепитав хан.

– Це... це сон мені наснився, – не розгубилася жінка. – Віщий сон...

– Буває, – погодився Саїн-хан.

– Але лише з тими, кому дух Тенгрі бажає показати… – втрутився у розмову Субудай-багатур. – Мені, он, віщі сни не сняться. Правда, жодні сни не сняться...

– Мені теж, – зі сміхом докинув Батий. – Через те питаю у тебе... Розкажи нам, Зірко, про що говорять духи у нічній тиші? Буде наш похід вдалим чи доведеться чекати на інші часи?

– Але ж, Повелителю мого серця, тлумачення снів – це так складно.

І Лахе знову нахилилася до вуха пані, роблячи вигляд, що поправляє щось у зачісці.

– Пані, спробуйте розказати ханові ту казку, яку недавно розповідала вам Керінке-Задан... Про коня Сульде! Повірте, він радий буде почути її з ваших уст.

Юлдуз хотіла було відмахнутися, мовляв, не до казок. Але, глянувши в обличчя повелителя, на якому виразно вимальовувався вираз нетерпеливого очікування, зрозуміла, що саме в цю мить вирішується її доля. І якщо вона не зможе зробити того, чого сподівається від неї Саїн-хан, то на цьому й завершиться її недовге щастя. А  згодом – і життя. Заздрісні подруги знайдуть спосіб звести її зі світу, коли упевняться, що милість чоловіка вже не простирає над нею свої крила. А хан, стурбований мовчанням дружини, спохмурнів і почав сердито супитися.

– Але якщо мій повелитель становчо наказує... – непевно почала вона, згадуючи, що китаянка ще жодного разу не дала поганої поради.

– Так! – становчо мовив Батий, і Юлдуз одразу переконалася, як близько була біда. – Наказую! І хочу нарешті почути це від тебе!

– Що ж... Твоя воля – закон, Світоче моїх очей. Я розповідатиму, що бачила уві сні, а ти, Вічний і Розумний, спробуй знайти там те, чого прагне твоя душа...

– Ми слухаємо.

Саїн-хан був серйозним як ніколи і, ледь примружившсь, від чого очі його перетворилися на дві вузькі шпаринки, пильно вдивлявся в обличчя дружини, аби не прогавити жодного слова. А його залізні пальці з такою силою увіп’ялися в її руку, що жінка аж присіла від болю і злегка застогнала.

– Одну хвильку, повелителю, – знову обізвався Субудай-багатур. – Даруйте, що втручаюся у розмову між чоловіком і дружиною, але Юлдуз-хатун добре мовила: тлумачення снів – справа складна, і не зашкодило б покликати когось, хто на цьому розуміється.

Джихангір спершу невдоволено сіпнувся, але, визнавши слушність зауваження старого учителя, спитав:

– Кого маєш на увазі?

– Бекі...

Хан здивовано звів брови.

– Ворожбита? Цього пожирача падлини, який не зумів сьогодні стулити докупи і кількох слів? Хіба він ще живий?

– Живий, Повелителю... Я насмілився притримати його про всяк випадок. А кому, як не ворожбитові, тлумачити сни? До того ж, більше нікого не залишилося. Він останній... Решту ми відправили до пращурів.

– Безмозкі вівці, не варті й трави, що випасають, – зневажливо сплюнув хан. – Ну що ж, якщо доля виявилася прихильною до нього, і він ще живий, то нехай... Арапша!

Начальник тургаудів прожогом увірвався до намету, наполовину оголивши меча, але уздрівши, що ханові нічого не загрожує, сховав зброю й поклонився.

– Тягніть сюди Бекі! І миттю!

Воїн ще раз уклонився й задкуючи вискочив надвір.

– Розпочинай, Зірко, – погладив дружину по щоці Батий, – ми пильно тебе слухаємо...

– А шаман?

– Його вже волочать сюди, встигне...

Побачивши, що чоловік уже надто нетерпеливиться, Юлдуз не відважилася зволікати далі.

– Твоя воля священна, мій повелителю. Слухай же, який дивний сон наснився мені минулої ночі ...

Юлдуз легко провела долонею по очах, наче стирала з них доторк дня нинішнього і поверталася поглядом у події ночі, де панують лиш Духи та душі померлих пращурів.

– Бачила я, що спинився ти перед високою горою. І в тій горі чорніє велика печера. З неї віє злом і страхом, наче з житла кровожерних мангусів*... Перед печерою стоїть старезний сивий дід і тримає за вуздечку могутнього білого скакуна. Коня подібної краси мені ще не доводилося бачити. Збруя на ньому так і сяє, так і виблискує. А очі – як у Духа Смерті. На такого не те що сісти, а й дивитися лячно. Проте я звідкись відаю, що, осідлавши його, мій повелителю, ти станеш непереможним! Твоїй владі підкориться увесь світ, бо кінь цей – чарівний...

1 ... 23 24 25 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінь Перуна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кінь Перуна"