Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

(Фрагменти з поеми)
З дитинства ще, серед німої ночи Холодна і прозора тінь стоїть… Шестикольонним сном – ім’ям дівочим Ввійшла вона в душі моєї міт. І от тепер я розповісти хочу Про ймення, кинуте в безумний світ… Осяйний пил із ночі снігової Звучав смичком, – і зазвучало двоє. Відчуй: і в старовинних є річах Біль схований – серцям одкриті шуми. В кутах порожніх скринь є волохатий жах, Свій голос подає нам кожда річ у сумі І пестить кождий дотик у руках Сухого дерева живучий струмінь. То в душу нам пливе з провалів скринь Обличчя милого неясна тінь. Ти, серце, рухи рук і голос І тюль її убрання бережеш… Душа задумалась і розкололась. Під шум, під пахощі сосни живеш, Під вітер ніжний, як дівочий волос, Її з поміщицької ночі ждеш В шестикольоннім сні, з іменням Бога. Хрест од свічі чорніє над порогом. Ой, випав сніг… Церков далекі бані Гудуть і тануть у холодній млі. Загублений у сніжнім океані Маєток панський мовби від землі За ялинкову синь пливе в тумані, За обрії і за церков шпилі. Так, я провів дитинство там у ньому, В краю великому і сніговому. Згасає день високий і холодний В крутих і диких берегах зорі, В таловині студеній, Великодній, Підтятий дзвонами… і димарі У небо стелять марева. Сьогодні Ти, свіченько, всю ніч мені гори — «Та», в білій шубці, в опустілім домі Хитнеться тінню і хитнеться пломінь. Блиск інея… (ти – блиск сокири, ти Сей рік у мойому життю відмітив). Як голова відтята, без мети Котився рік, – і очи піводкриті Стулились… Я почув слова: – «Лети! І буде світ тоді нелюдським світом…» Схилилась ніч і снила крізь вікно. Мов се було в чужім життю давно.