Читати книгу - "Лабіринт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Справді, — глузувала Оріана. — І хто зможе зупинити мене? Ти? — Її обличчя раптом стало жорстоким. — Ти так схожа на неї. Це викликає у мене відразу, — знову сказала Оріана і смикнула мотузку навколо шиї Бертранди так, що та скрикнула від болю. — Алаїс завше вказувала всім, як чинити. Завжди вважала себе кращою за інших.
— Неправда! — хоробро закричала Бертранда, попри безнадійність свого становища. Саже бажав, щоб вона припинила це, хоча й знав: Алаїс дуже б пишалася її сміливістю. Він теж пишався її відвагою. Вона була справжньою дитиною своїх батьків.
Бертранда заплакала:
— Це неправильно. Ти не повинна заходити. Тобі не дозволено заходити всередину. Лабіринт сам захистить свою таємницю від тебе чи від будь-кого іншого, хто бажає використати його на шкоду.
Оріана неприємно осміхнулася.
— То просто історії, щоб лякати таких маленьких дурних дітей, як ти.
Але Бертранда стояла на своєму:
— Я не поведу тебе далі.
Оріана здійняла руку і вдарила дівчинку так, що та впала горілиць на каміння. Червоний туман заповнив голову й думки Саже. В три-чотири стрибки він дістався Оріани і кинувся на неї, дико заволавши.
Проте Оріана діяла блискавично. Вона притягнула Бертранду до себе і приставила ножа до її горла.
— Який жаль! Я гадала, мій син впорається з таким простим завданням. Тебе ж уже схопили — чи мені так просто сказали — але це не важить.
Саже посміхнувся Бертранді, щоб трохи підбадьорити її, попри безнадійність їхнього становища.
— Кинь меча, — спокійно наказала Оріана, — або я вб’ю її.
— Шкода, що я тебе не послухалася, Саже, — крикнула йому Бертранда, — але вона дала мені твою каблучку, сказавши, що ти послав її забрати мене.
— Ні, то не моя каблучка, brava[207], — відповів Саже. Він кинув меч на землю. Той з важким тряскотом упав на каміння.
— Так краще. А тепер відійди туди, щоб я тебе бачила. Досить, зупинися. — Оріана посміхнулася. — Усе зробив сам!
Саже не відповів. Оріана щільніше притисла лезо ножа до шиї Бертранди, а потім надрізала шкіру трохи нижче вуха. Бертранда зойкнула, коли цівочка крові бризнула й потекла по її шийці, ніби тоненька червона стрічка на тлі її блідої шкіри.
— Відпусти її, Оріано. Тобі ж потрібна не вона, а я.
* * *Коли почувся голос Алаїс, здалося, що самі гори ожили.
Дух? Гільєм нічого не розумів.
Він відчув, як життя покинуло його, залишаючи всередині порожнечу і роблячи його невагомим. Гільєм навіть не наважувався поворухнутись у своїй схованці, боячись налякати привида і змусити відлетіти його. Він поглянув на Бертранду, таку схожу на свою матір, а потім униз на схил, де, якщо то була вона, стояла Алаїс. Її руки в шкіряних рукавичках були згорнуті на грудях.
— Відпусти її, Оріано.
Її слова розвіяли чари.
— Mamá[208], — крикнула Бертранда, відчайдушно простягаючи до неї рученята.
— Цього не може бути... — промовила Оріана, звузивши очі. — Ти померла. Я бачила, як ти помирала.
Саже спробував забрати Бертранду з Оріаниних рук, але він діяв надто повільно.
— Не підходь! — закричала Оріана, отямившись. Вона потягла Бертранду до входу у печеру. — Присягаюся, я вб’ю її.
— Mamá!
Алаїс ступила ще на крок ближче.
— Відпусти її, Оріано. Твоя сварка була зі мною.
— Ми з тобою не сварилися, сестро. Ти маєш Книгу Слів. Я хочу її. C’est pas difficile[209].
— А коли вона буде в тебе?
Гільєма неначе прикували до місця. Він досі не наважувався повірити своїм очам, що тут стоїть Алаїс — така, якою він дуже часто уявляв її у своїх мріях, і коли прокидався, і коли засинав.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лабіринт», після закриття браузера.