Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

— Так. Був іще один сплеск енергії. Більший за попередні.

Пракс мав слушність. Вони пов’язані та, що гірше, вони не

відчувають затримки. Венера зреагувала ще до того, як до неї

могла дістатися інформація про бій.

— Гаразд. Це ж погано?

— Це дивно, як цицьки у єпископа, але хто його зна, чи це щось

значить? Технарі говорять про мережі заплутаних спінів, що б

це до дідька не значило. Наша найкраща теорія — це нагадує

короткий приплив адреналіну протомолекули. Коли якійсь її

частині загрожує насилля, решта насторожується, поки не стане

зрозуміло, що небезпека минула.

— Ну, значить, вона чогось боїться. Добре знати, що у неї десь є

вразливе місце.

Вони помовчали. Десь далеко на кораблі щось дзенькнуло, і Мей заверещала. Боббі напружилась, але не Авасарала. Цікаво

спостерігати, як ті, хто не мав справи з дітьми, реагують на Мей.

Вони не відрізняли задоволення від тривоги. Авасарала

помітила, що на цьому кораблі тільки вона і Пракс були

експертами з дитячих криків.

— Я шукала тебе.

— Я тут, — знизавши плечима, відповіла Боббі.

— Це проблема?

— Не знаю. У чому саме проблема?

— Що ти тут...

Вона відвернулася, замикаючись у собі. Авасарала це

і передбачала.

— Ти йшла туди померти, тільки світ знову тебе наїбав. Ти

перемогла. Ти вижила. Проблеми нікуди не зникли.

— Частина проблем зникла, просто не всі. Принаймні ми

перемогли у вашій грі.

Викашляного сміху Авасарали вистачило, щоб трохи її

закрутити. Вона потягнулася до стіни й зупинила оберти.

— У таку гру я і граю. Тут не буває перемог. Ти просто

відтерміновуєш поразку. Еррінрайт? Програв. Сорен... Нгуєн...

Я вибила їх із гри, а сама лишилась, але що тепер? Еррінрайт іде

й залишає по собі грандіозні збитки, і його посаду віддадуть

мені.

— Ви цього хочете?

— Не має значення, чи я хочу. Мені її запропонують, бо, якщо

киванець цього не зробить, народ подумає, що він мене

зневажає. І я прийму її, бо інакше народ подумає, що я не така

голодна і мене можна більше не боятись. Я відповідатиму

безпосередньо Генеральному секретареві. У мене буде більше

влади, більше відповідаль ності. Більше друзів і більше ворогів.

Така ціна гри.

— Думаю, мусить бути альтернатива.

— Вона є. Піти на пенсію.

— То чому ви цього не зробите?

— Ага, зроблю, — мовила Авасарала. — Зроблю це того ж дня, коли мій син повернеться додому. Як щодо тебе? Хочеш

зав’язати?

— Ви про те, чи я досі планую героїчно загинути?

— Так, про це.

Пауза. Це добре. Це означало, що Боббі справді розмірковує

над відповіддю.

— Ні, — зрештою відповіла вона. — Не думаю. Полягти в бою —

це одна справа. Цим я можу пишатися. Але просто піти, щоб

піти? Не моє.

— Ти в цікавому становищі, — зазначила Авасарала. —

Подумай, що з ним робити.

— І в якому це становищі? Лицаря без сюзерена?

— Зрадниці свого уряду і героїні-патріотки. Мучениці, яка не

загинула. Марсіянки, чия найкраща — і єдина — подруга буде

керувати урядом Землі.

— Ви не єдина моя подруга, — сказала Боббі.

— Ой, та бляха. Алекса й Еймоса друзями не можна вважати.

Вони просто хочуть залізти тобі під спідницю.

— А ви не хочете?

Авасарала

знову

розреготалася.

Принаймні

Боббі

посміхнулася. Такого ще не було після її повернення. Аж тут

вона видихнула довго і сумно.

— Я досі відчуваю, ніби воно мене переслідує, — сказала

марсіянка. — Думала, це минеться. Вважала: якщо я подивлюся

йому в очі, воно все минеться.

— Нічого не минається. Ніколи. Але з цим стає легше

впоратися.

— З чим?

— З відчуттям переслідування, — сказала Авасарала. —

Подумай, чим хочеш займатися. Подумай, ким хочеш стати.

А тоді приходь до мене, і я влаштую це для тебе, якщо можу.

— Але