Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Відійдіть! - гукнула йому Герміона і вийняла чарівну паличку. Лівою рукою вона міцно трималася за Гаррі.

- Алогомора!

Вікно рвучко відчинилося.

- Як... як?.. - кволо запитав Блек, утупившись у гіпогрифа.

- Швиденько... мало часу! - сказав Гаррі. Він обіруч міцно обхопив лискучу шию Бакбика, утримуючи його на місці. - Вам треба негайно тікати... дементори вже на підході - по них пішов Макнейр.

Блек ухопився за віконну раму і висунув надвір голову й плечі. На щастя, він був дуже худий, тож наступної миті він закинув ногу на Бакбикову спину і вмостився на гіпогрифа позаду Герміони.

- Чудово, Бакбику! А тепер угору, на вежу! - гукнув Гаррі, смикаючи за мотузку.

Гіпогриф змахнув своїми могутніми крильми - і ось вони вже здіймалися вгору, на самий вершечок Західної вежі. Бакбик лунко приземлився на вежі з бійницями, і Гаррі з Герміоною мерщій зіскочили з нього.

- Сіріусе, негайно тікайте, - засапано мовив Гаррі. - Вони з хвилини на хвилину з'являться в кабінеті Флитвіка й побачать, що ви зникли.

Бакбик бив копитом і метляв своєю гостродзьобою головою.

- А що з тим твоїм другом? З Роном? - стурбовано запитав Сіріус.

- З ним усе буде нормально... він поки що так собі, але мадам Помфрі каже, що його вилікує. Швидше... тікайте!..

Але Блек і далі дивився на Гаррі.

- Як я зможу віддячити?..

- ТІКАЙТЕ! - крикнули водночас Гаррі й Герміона.

Блек розвернув Бакбика в небо.

- Ми ще побачимось, - пообіцяв він. - Гаррі... ти гідний свого батька...

Він стиснув Бакбика ногами. Гаррі й Герміона ледве встигли відскочити, як знову змахнули велетенські крила, і гіпогриф зринув угору... Разом зі своїм вершником він ставав усе меншим і меншим, а Гаррі й далі дивився їм услід... Аж ось місяць сховався за хмару, і вони зникли з очей.

- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ -

Знову совина пошта

- Гаррі!

Герміона тягла його за рукав і зиркала на годинник. - У нас рівно десять хвилин, щоб непомітно повернутися до лікарні перед тим, як Дамблдор замкне двері...

- Так, так... - мовив Гаррі, насилу відриваючи погляд від неба, - Біжімо...

Вони вислизнули з дверей і почали спускатися кам'яними гвинтовими сходами. Збігли донизу й почули голоси. Ледь не втислися в стіну й прислухалися: здається, то були Фадж і Снейп. Вони швидко крокували коридором, що вів до сходів.

- ...маю надію, що Дамблдор не почне щось вигадувати, - казав Снейп. - Цілунок буде виконано негайно?

- Тільки-но Макнейр повернеться сюди з дементорами. Ця Блекова афера зганьбила нас усіх. Ви не уявляєте, як я чекаю, коли нарешті зможу повідомити «Щоденному віщунові», що ми його таки піймали... Гадаю, Снейпе, вони захочуть узяти в тебе інтерв'ю... А коли юний Гаррі отямиться, я впевнений, що він захоче розповісти «Віщунові», як ви його врятували...

Гаррі зціпив зуби. Перед ним промайнула Снейпова самовдоволена посмішка, коли вони з Фаджем проминали їхню схованку. Кроки затихли вдалині, і Гаррі з Герміоною, перечекавши кілька секунд, побігли в протилежний бік. Одні сходи, другі, далі коридором... і тут попереду почулося гиготіння.

- Це Півз! - пробурчав Гаррі, хапаючи Герміону за руку. - Сюди!..

Вони ледве встигли заскочити до порожнього класу. Півз мав чудовий настрій: він стрибав по коридору і аж заходився з реготу.

- Ох, яка це потвора, - Герміона приклала вухо до дверей. - Можу закластися: він радіє, що дементори готуються до розправи над Сіріусом... - Вона зиркнула на годинник. - Гаррі, три хвилини!

Коли зловтішний Півзів регіт стих удалині, вони обережно вийшли з класу і знову побігли.

- Герміоно... а що... якщо ми не встигнемо вернутися... і Дамблдор замкне двері? - захекано спитав Гаррі.

- Не хочу про це й думати! - простогнала Герміона, знову зиркаючи на годинник. - Одна хвилина!

Вони добігли до кінця коридору, що вів до входу в шкільну лікарню.

- Гаррі... я чую Дамблдора, - ледве зводила дух Герміона. - Швидше!

Вони скрадалися коридором. Відчинилися двері, в яких виднілася Дамблдорова спина.

- Я замкну вас тут. - Він глянув на годинник. - Зараз... за п'ять хвилин північ. Міс Ґрейнджер, вам вистачить трьох обертів. Хай вам щастить.

Дамблдор вийшов з кімнати, зачинив двері і витяг чарівну паличку, щоб магічно їх замкнути. Нажахані Гаррі й Герміона панічно кинулися до нього. Дамблдор глянув на них, і під його довгими сріблястими вусами сяйнула широка усмішка.

- Ну? - спитав він тихо.

- Ми все встигли! - видихнув Гаррі. - Сіріус полетів на Бакбику...

Дамблдор і далі сяяв усмішкою.

- Чудово. Я гадаю... - він уважно прислухався, чи не долинають з палати якісь звуки. - Гадаю, що ви вже пішли... Заходьте... я вас там замкну...

Гаррі й Герміона прослизнули в палату. Там не було нікого, крім Рона, що й досі нерухомо лежав на останньому ліжку. За їхніми спинами клацнув замок, Гаррі з Герміоною вляглися в постелі, і Герміона знову заховала часоворот під мантію. Наступної миті мадам Помфрі вийшла зі свого кабінету.

- Що, директор уже пішов? Може, мені нарешті дозволять зайнятися своїми пацієнтами?

Вона була в кепському гуморі. Гаррі й Герміона без зайвих слів почали приймати свої дози шоколаду. Мадам Помфрі стояла над ними й пильнувала, щоб вони все доїли. Та Гаррі насилу ковтав. Вони з Герміоною, прислухаючись, чекали, а їхні нерви були на межі зриву.. І ось, коли вони взялися до четвертого шматочка, згори почулися розлючені верески...

- Що там таке? - стурбувалася мадам Помфрі. Розгнівані голоси звучали дедалі гучніше. Мадам Помфрі глянула на двері.

- Ну, що це таке... вони ж усіх побудять!

Гаррі намагався розчути слова. Голоси наближалися.

- Він, мабуть, розчинився, Северусе. Треба було з ним когось залишити. Коли про це довідаються...

- НІДЕ ВІН НЕ РОЗЧИНИВСЯ! - заревів Снейп, що був уже зовсім близько. - У СТІНАХ НАШОГО ЗАМКУ НЕ МОЖНА РОЗЧИНИТИСЯ! У ЦІЙ... АФЕРІ... ЗАМІШАНИЙ... ПОТТЕР!

- Северусе, будь розважливий... Гаррі ж був замкнений...

БУХ! - Лікарняні двері з гуркотом розчинилися.

У палату ввірвалися Фадж, Снейп і Дамблдор. Лише Дамблдор здавався спокійним. Ба навіть явно собою вдоволеним. Фадж був сердитий, а от Снейп відверто лютував.

- РОЗПОВІДАЙ, ПОТТЕРЕ! - зарепетував він.