Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

з надпотужного рушія Епштейна й атомної бомби. Їхнє

прискорення було обмежено лише потужністю двигуна. Якщо

ракети не прибудуть, Еросу знадобиться ще майже тиждень, щоб

долетіти на Землю, навіть якщо його прискорення постійно

зростатиме.

Вони могли дозволити собі певну гнучкість.

— Зачекай, дозволь розрахувати дещо, — сказав Голден

і заглушив зв’язок із Міллером. — Наомі, ракети летять прямою

траєкторією, і «Росі» вважає, що вони перехоплять Ерос за

двадцять сім годин, плюс-мінус. Скільки часу ми виграємо, якщо змінимо прямий курс на криву? І яке відхилення можемо

дозволити, щоб ракети все-таки мали шанс перехопити Ерос на

достатній відстані від Землі?

Наомі схилила голову набік і підозріливо примружилася.

— Ти що таке надумав?

— Можливо, Міллеру варто дати шанс запобігти першій

міжвидовій війні.

— Ти довіряєш Міллеру?! — несподівано бурхливо запитала

вона. — Ти ж вважаєш його божевільним. Ти викинув його

з кораб ля, бо він психопат і вбивця, а тепер дозволяєш йому

представляти людство на переговорах з іншопланетною

божественною заразою, що планує розібрати нас на запчастини?

Голдену довелося приховувати посмішку. Пояснювати

розгніваній жінці, що гнів робить її збіса привабливою —

надійний спосіб зробити ситуацію менш привабливою. Крім

того, вона мусить побачити сенс у його рішенні. Тоді й сам

Голден знатиме, що він не помилився.

— Ти мене вже переконала, що Міллер мав слушність, навіть

коли я вважав протилежне.

— Я не казала, що це універсальне правило, — Наомі

розтягувала кожне слово, немов пояснюючи прописні істини

недоумкуватій дитині. — Я казала, що він мав слушність, застреливши Дрездена. Це не означає, що Міллер стабільний.

Джиме, він добровільно чинить самогубство. У нього фіксація на

тій мертвій дівчині. Я боюся навіть спробувати уявити, що

коїться в його голові.

— Згоден. Але він там, на місці події, і в нього є хист до

спостережливості, а ще Міллер просто вміє докопуватися до

істини. Чувак вирахував нас на Еросі за назвою нашого корабля.

І це, повір, вражає. Він ніколи мене не бачив, але розкопав про

мене достатньо, аби знати, що я назву корабель на честь коня

Дон Кіхота.

Наомі розсміялася.

— Що, правда? Ось звідки ця назва…

— Отже, коли він стверджує, що знає Джулі, я йому вірю.

Наомі хотіла запитати щось іще, але зупинилася. Тоді

заговорила вже спокійніше:

— Ти думаєш, вона зуміє ухилитися від тих ракет?

— Міллер вважає, що так. І вірить, що зможе вмовити її не

вбивати нас усіх. Я маю дати йому шанс. Я завинив перед ним.

— Навіть якщо це означатиме загибель Землі?

— Ні. Не настільки.

Наомі помовчала ще трохи. Її гнів повністю охолов.

— Отже, затримати ракетний удар, а не скасувати, так?

— Виграти для нього трохи часу. Скільки можемо йому дати?

Наомі замислилася, прикипівши поглядом до екрана. Голден

майже бачив, як різні варіанти крутяться в її мозку. Вона

усміхнулася — уся її бурхлива лють змінилася бешкетним

виразом. Такий вона мала щоразу, коли придумувала щось

справді розумне.

— Скільки хочеш.

* * *

— Відвернути ракети від їхнього курсу, щоб виграти для

Міллера трохи часу. Але не настільки далеко, щоб за потреби

вони не могли наздогнати Ерос і знищити його, — пояснив

Голден.

— Це просто, — додала Наомі. — Я послала докладну

інструкцію.

— Поясни в загальних рисах, — попросив Фред.

— Земля наводить свої ракети на транспондери п’яти

вантажників на поверхні Ероса, — Наомі перемкнула відео

зв’язку на свою схему. — У вас є станції і кораблі по всьому

Поясу. Ти використовуєш програму перепрограмування

транспондера, яку вислав нам ще тоді, й перемикаєш ці коди

транспондера між кораблями і