Читати книгу - "Сповідь"

Швейцарії. Існують свідчення, що Руссо почав писати «Сповідь» саме в цьому місці у 1766 р. та продовжив роботу над нею у принца Конті в замку Трі, поблизу Парижа, в 1767 р. Друга частина була написана в 1769-му та 1770 рр. в Бургуене та Монконе, в Дофіне.

109

Абат Габріель Бонно де Маблі (1709–1785) – французький просвітитель, соціальний філософ, автор праць з міжнародного права, соціально-політичних питань (розвивав ідеї Руссо) та історії. Був братом Кондільяка та кузеном д’Аламбера.

110

Кондільяк Етьєн Бонно де (1715–1780) – один з провідних філософів-енциклопедистів, автор «Трактату про відчуття» та «Логіки». Старший брат Кондільяка та де Маблі, про якого іде мова, був суддею.

111

Граф де Кейлюс (1692–1765) – французький археолог, з 1741 р. член Паризької академії живопису та скульптури, з 1742 р. член Академії надписів, відомий майстер гравюри, допомагав молодим обдарованим людям.

112

Борд Шарль (1711–1781) – член Ліонської академії, літератор, автор памфлетів, присвячених різним творам Руссо («Роздуми про науку та мистецтво», «Юлія, або Нова Елоїза»).

113

Рішельє Луї Франсуа Арман де Віньєро дю Плессі (1696–1788) – маршал Франції.

114

Принаймні, якщо він із самого початку не помилився у виборі, або якщо та, яку він покохав, не змінила потім своєї вдачі внаслідок надзвичайного збігу обставин, що само по собі цілком можливе. Якби це правило не допускало винятків, довелося б судити про Сократа по його дружині Ксантиппі, а про Діона по його другу Каліппусу, але це було б найнесправедливішою і найнеправильнішою думкою. Не треба, проте, робити образливих натяків про мою дружину. Вона, щоправда, обмеженіша й легковірніша, ніж я гадав, але своєю чистою, чудовою, простодушною вдачею цілком залужила на мою повагу, і я шануватиму її довіку. (Прим. автора.)

115

Ґрессе Жан-Батист Луї (1709–1777) – французький письменник та драматург, автор сатиричної антирелігійної поеми «Вер-Вер», комедії «Злий» та ін.

116

«Міркування про сучасну музику» (1743) – праця, в якій Руссо доносив до громадськості свою реформу нотного запису, попередньо викладену у виступі на засіданні Королівської академії наук. Саме бажання реалізувати цю реформу привело Руссо до Парижа, втім, незважаючи на зусилля автора, ідея позначати ноти цифрами не була прийнята.

117

Льярд – старовинна монета у Франції та Бельгії.

118

«Сповідь графа» – роман Шарля Піно Дюкло (1704–1772).

У романі «Сповідь графа ***» (1741) французький письменник та історик Шарль Піно Дюкло наслідує роман Кребійона-сина «Омани серця і розуму».

119

Я так довго не мав щодо цього сумнівів, що, повернувшись у Париж, довірив йому рукопис своєї «Сповіді». Недовірливий Жан-Жак переконувався у зраді і людській брехливості, лише коли сам ставав їхньою жертвою. (Прим. автора.)

120

У пориві натхнення (іт.).

121

Веронезе Марія Анна (? – 1792) – італійська актриса, що виступала в театрі Італійської комедії в Парижі.

122

Веронезе Джакома Антонія (1735–1768) – італійська актриса, що грала субреток у комедії дель арте в театрі Італійської комедії в Парижі. За наполяганням принца Конті їй було дано звання маркізи.

123

Можливо, це був театр Св. Самуеля. Мені геть не під силу тримати в пам’яті власні імена. (Прим. автора.)

124

Джустініані – один з найвпливовіших патриціанських родів Венеції, їм належав театр Св. Мойсея (Сан-Моїссі), а не Св. Луки чи Св. Самуеля.

125

Невідома жінка в масці (іт.).

126

Збережи мені красуню, що запалила моє серце (іт.).

127

Школи (іт.).

128

Нужденні (іт.).

129

Щоб не здаватися цілковитим шелепою (іт.).

130

Жанно, облиш жінок і займися математикою (іт.).

131

Ле Вассер Тереза (1721–1801) – з березня 1745 р. супутниця Руссо, мати його п’ятьох дітей. Г’юм зауважив: «Ця жінка лиха, сварлива, балаклива, але на Руссо вона, подібно до годувальниці, має надзвичайний вплив».

132

Д’Епіне Луїза Флоранс (1726–1783) – французька письменниця, її літературний салон задавав тон в епоху Просвітництва, вона залишила «Мемуари», в яких розповіла про свої взаємини із Жан-Жаком Руссо та бароном Мельхіором фон Ґріммом, а також з Дені Дідро, д’Аламбером та бароном Гольбахом.

133

Д’Удето Луїза (1730–1813) – невістка пані д’Епіне, прототип Юлії з роману Руссо «Нова Елоїза». Її роман із Сен-Ламбером тривав майже п’ятдесят років, аж до смерті Сен-Ламбера в 1803 р.

134

Кондійяк Етьєн Бонно (1715–1789) – французький філософ і психолог, популяризатор ідей Локка у Франції.

135

Д’Аламбер Жан Лерон (1717–1783) – французький філософ-просвітник, математик, фізик і почесний член Петербурзької АН (1764). У 1751–1757 рр. разом з Дені Дідро був співзасновником «Великої французької енциклопедії».

136

Венсенський замок – фортеця з високою вежею-донжоном у Венсенському лісі поблизу Парижа, де була резиденція французьких королів; у XVII ст. перетворена на в’язницю.

137

Наслідний принц Саксен-Готський – німецький принц із Саксен-Кобург-Готської династії, онук короля Франції Луї Філіпа І.

138

Станіслав Лещинський (1677–1766) – король Польський і великий князь Литовський.

139

«Сільський чаклун» (1752) – найбільш значний музичний твір Руссо, створений під впливом італійської опери-буф.

140

Гольбах Поль Анрі (1723–1789) – французький філософ-просвітитель, співзасновник «Великої французької енциклопедії».

141

Рейналь Гійом Тома Франсуа (1713–1790) – французький історик-енциклопедист, теолог і соціолог.

142

Дюкло Шарль Піно (1704–1772) – французький історик, королівський історіограф, автор низки романів, з яких найбільший успіх мав «Сповідь графа де **» (1741).

143

Прево Антуан Франсуа (1697–1763) – один з найбільших французьких письменників XVIII ст., автор роману «Манон Леско».

144

Люллі Жан Батист (1632–1687) – один з найбільших оперних композиторів XVII ст., творець нового жанру – ліричної трагедії.

145

«Арміда» – опера-балет Жана Батиста Люллі.

146

Так називали Ребеля і Франкера, замолоду відомих тим, що вони завжди разом ходили грати на скрипці у будинках. (Прим. автора.)

147

Я ще не передбачав, що зрештою так і скажуть, незважаючи на «Словник». (Прим. автора.)

148

1753 року до Парижа приїхала італійська оперна трупа.

149

«Служниця-пані» – комічна опера Дж. Перґолезі.

150

У чужій справі кожен любить справедливість (іт.).

151

У той час, коли я писав це, у мене ще не було ніякої підозри про велику змову Дідро і Ґрімма, інакше я легко здогадався б, скільки перший зловживав моєю довірою, щоб