Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"

думав ні про Поллі, ні про дядька Ендру, ні навіть про свою матір. Він не був анітрохи наляканий, ані збуджений, його не змагала цікавість. Якби хто-небудь запитав у нього: «Звідки ти сюди прийшов?», він би, либонь, сказав: «Я тут завжди був». Саме так він себе почував — ніби він завжди перебував у цьому місці й ніколи не нудився, хоч тут ніколи нічого не відбувалося. Як він розповідав через багато часу: «Це не те місце, де може відбутися якась подія. Дерева ростуть — і то все».

Діґорі роздивлявся ліс, поки помітив дівчинку, яка лежала на спині під деревом за кілька кроків від нього. Очі в неї були майже заплющені, але не цілком, так ніби вона перебувала між спанням і неспанням. Він довго на неї дивився, але не сказав нічого. Нарешті вона розплющила очі й теж довго на нього дивилася, та й вона не сказала нічого. Але потім заговорила голосом, у якому відчувалися сонливість і втіха.

— Думаю, я вже тебе бачила, — сказала вона.

— Я теж так думаю, — погодився з нею Діґорі. — Ти тут давно?

— Я тут завжди, — відповіла дівчинка. — Принаймні — я не знаю — уже давно.

— Я також, — сказав Діґорі.

— Ні, ти тут зовсім недавно, — не погодилася з ним дівчинка. — Я бачила, ти щойно виліз на берег з озерця.

— Здається, так, — сказав Діґорі зі спантеличеним виглядом. — Я забув.

Потім досить довго ніхто з них не озивався.

— Послухай-но, — нарешті звернулася до нього дівчинка. — Я все думаю, зустрічалися ми з тобою раніше чи не зустрічалися? Я маю певне уявлення — щось на зразок картини в моїй голові — про хлопчика й дівчинку, схожих на нас, які жили зовсім іншим життям і чого тільки не робили. Можливо, то був тільки сон.

— Думаю, я бачив цей самий сон, — сказав Діґорі, — про хлопчика й дівчинку, які мешкали в сусідніх будинках і чогось переступали з балки на балку. Пам’ятаю, обличчя в дівчинки було дуже брудне.

— Ти нічого не переплутав? У моєму сні брудне обличчя мав хлопчик.

— Я не пам’ятаю, яке було обличчя в хлопчика, — сказав Діґорі, а тоді додав: — Чудеса та й годі! А це що таке?

— Морська свинка! — сказала дівчинка.

І то справді була жирна морська свинка, вона длубалася носом у траві.

Але черево морської свинки було обмотане стрічкою, на якій метлялося жовте кільце.

— Поглянь! Поглянь! — закричав Діґорі. — Кільце! І ще поглянь! Таке саме кільце ти маєш на своєму пальці. І я також.

Дівчинка тепер сіла, нарешті справді зацікавлена. Вони втупилися одне в одного пильним поглядом, намагаючись пригадати. І майже в ту саму мить вона вигукнула:

— Містер Кеттерлі!

А він вигукнув:

— Дядько Ендру!

До них нарешті дійшло, хто вони такі, й діти почали пригадувати всю історію. Поговоривши протягом кількох хвилин, вони дійшли до суті. Діґорі розповів їй, як підло вчинив дядько Ендру.

— Що ми робитимемо тепер? — запитала Поллі. — Заберемо морську свинку й повернемося додому?

— Нам нема куди поспішати, — сказав Діґорі, широко позіхнувши.

— Я думаю, що є, — не погодилася з ним Поллі. — Це місце надто спокійне. Воно навіює глибокий сон. Ти вже майже спиш. Якщо ми піддамося сну, ми ляжемо й заснемо навіки.

— Тут дуже гарно, — сказав Діґорі.

— Атож, тут гарно, — погодилася Поллі. — Але нам треба повернутися назад.

Вона підвелася на ноги й обережно підійшла до морської свинки. Але потім змінила намір.

— Краще ми залишимо морську свинку тут, — сказала Поллі. — Вона тут цілком щаслива, а твій дядько вигадає щось жахливе для неї, якщо ми заберемо її додому.

— Звичайно, вигадає, — відповів Діґорі. — Пригадай, як він повівся з нами. До речі, а як ми повернемося додому?

— Я думаю, нам знову треба залізти в озерце.

Вони підійшли до краю води й зупинилися там, дивлячись на гладеньку поверхню. Вода, що віддзеркалювала зелене гілля, вкрите листям, здавалася дуже глибокою.

— Ми не маємо купальних костюмів, — завважила Поллі.

— Нам вони не потрібні, дурне дівча, — сказав Діґорі. — Ми ввійдемо у воду у своєму одязі. Ти хіба не пам’ятаєш, що він залишився сухий, коли нас закинуло сюди?

— Ти вмієш плавати?

— Трохи вмію. А ти?

— Ледве-ледве.

— Не думаю, щоб нам треба буде плавати, — припустив Діґорі. — Ми повинні пірнути на дно, хіба не так?

Нікому не хотілося стрибати в озеро, але жоден не сказав цього. Вони взялися за руки, промовили: «Один-два-три, стрибаймо», і стрибнули. Був великий сплеск, і, звичайно, вони заплющили очі. Та коли вони їх розплющили, то виявили, що досі стоять, тримаючись за руки, у зеленому лісі й вода сягає їм лише до кісточок. Озерце, либонь, було кілька дюймів завглибшки. Вони повернулися назад, на сухий берег.

— Що ми зробили не так? — запитала Поллі перелякано.

Але Діґорі був не такий переляканий, як можна було б сподіватися, бо важко по-справжньому злякатися в тому лісі. Він видавався надто мирним.

— О, я все зрозумів, — сказав він. — Звичайно, це не могло спрацювати. Адже в нас досі на пальцях жовті кільця. Ти ж знаєш, вони призначені для подорожі в цей світ. Додому нас мають повернути зелені кільця. Ми повинні замінити жовті кільця зеленими. Ти маєш кишені? Добре. Поклади жовте кільце до лівої кишені. Я маю два зелені кільця. Ось зелене кільце для тебе.

Вони наділи зелені кільця й знову підійшли до озера. Але перш ніж спробували інший стрибок, Діґорі протяжно вигукнув:

— О-о-о!

— У чому річ? — запитала Поллі.

— Мені щойно спала справді чудова думка, — сказав Діґорі. — Що тут означають усі інші озера?

— Тобто?

— Якщо ми можемо повернутися в наш світ, стрибнувши в це озерце, то чи не потрапимо ми деінде, стрибнувши в одне з інших? А що, як на дні кожного з них існує свій світ?

— Але я думала, ми вже в Іншому Світі твого дядька Ендру чи в Іншому Місці, як він іноді його називає. Ти хіба не сказав…

— Ой, не згадуй дядька Ендру, — урвав її Діґорі. — Навряд чи він щось знає про це. Він ніколи не мав мужності прийти сюди. Він тільки розмовляв про Інший Світ. А що як їх існують десятки?

— Ти хочеш сказати, цей ліс лише один із них?

— Ні, я не вважаю, що цей ліс узагалі є світом. Я думаю, це місце перебуває між світами.

Поллі здавалася спантеличеною.

— Ти хіба не бачиш? — запитав її Діґорі. — Тоді послухай. Згадай про наш тунель під черепицею.