Читати книгу - "Фріда"

Назавжди твій Стефан Жевуський.

№ 36.

7 серпня 1913р.

Дівчинко моя зеленоока! Ти не переймайся! Все буде так, як ти хочеш! Обіцяю тобі: я ніколи тебе не покину, якщо ти сама цього не захочеш. Я ніколи тебе не розлюблю. Пам’ятай про це завжди.

Приходити мені сьогодні до тебе в сад чи ні?

Дай знати.

Цьомаю, Стефан.

№ 37.

10 серпня 1913 р.

Твоя пристрасть подеколи мене лякає. Ти хочеш усього одразу. Лиши трохи на потім. Сподіваюся, ми не збираємося помирати найближчим часом?

Цікаво, що кажуть тобі батьки, коли ти цілими днями спиш?

Буду. С.

P.S. Прив'яжи свого Бровка міцніше, бо лишишся без коханка.

№ 38.

16 серпня 1913 р.

Їду на кілька днів до Львова. Думатиму лише про тебе. Привезу тобі щось смачненьке з львівської цукерні.

Не журися. Твій С.

№ 39.

2 вересня 1913 р.

Настала осінь. Треба або шукати нове місце зустрічей, або йти свататись. Що ти про це думаєш?

№ 40.

16 вересня 2004 р. Люба моя, єдине моє кохання!

Я колись попереджав тебе, що швидше Кляштор зійдеться з Синагогою, аніж Жевуські з Огінськими.

Направду кажучи, мене дуже образила поведінка твоїх батьків. Мій батько теж був не в захваті від мого рішення іти свататись до найменшої Огінської, але він з поваги до моїх почуттів не сказав жодного слова всупереч.

Так, Жевуські завжди були добрими батярами, це ви, Огінські, можете нам закинути. Але ж Огінські теж не святі. В Бердичеві та його окрузі всі знають: найкращі коханки — з Огінських.

Якщо ти не згодна взяти шлюб зі мною таємно, я цілковито віддаюся грі. Без тебе я стану холодним, тверезим і безжальним гравцем, якому нічого в житті не потрібно, окрім гри…

Стану гравцем і п’яничкою, як усі Жевуські. Тільки гульвісою вже не стану. Бо хто спробував панянку Огінську, тому більше ніколи не буде солодко з жодною кобітою!

Що з тобою буде, моя квіточко?

Твій С.

№ 41.

20 вересня 1913 р.

Чому не пишеш? Озвися!

№ 42.

25 вересня 1913 р.

Лише одне слово: ти мене ще любиш? Кохаю тебе. Кохатиму вічно. Навіть на тому світі.

Твій Стефан Жевуський

…Ірина-Фріда трохи посумувала над трагедією в дусі «Ромео та Джульєтти» і взялася за грубий зошит з цератовою обгорткою. Це був щоденник офіцера радянської армії Федора Івановича Соболєва. Писаний він був рукою твердою і рішучою. Серед масиву російських речень траплялися окремі українізми.

(Подається в перекладі з російської).

4 серпня 1946 року, м. Бердичів.

Ось і прибув я в Бердичів — містечко таке на Україні. Тільки українців тут живе небагато, все більше в селах, а в самому містечку — переважно поляки та євреї. А росіян узагалі нема.

Призначили мене начальником паспортного столу, маю пристойну як на теперішню часи зарплатню та офіцерський пайок — на життя не скаржуся.

Квартирую в місцевого єврея