Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

    - Леді Джейн, до побачення.

    - До побачення.

  Джейн дивилася вслід жінці й раптом зрозуміла, що не запитала її ім'я. Як неввічливо. Наступного разу вона обов'язково спитає.

   Все ж таки вона правильно зрозуміла гнів Фелікса за обідом. Їхній король може врятувати цих людей, але просто не хоче цього робити. Джейн навіть вирішила, що, можливо, король зовсім і не поганий, як вона подумала спочатку, а просто абсолютно байдужий до своїх людей. І чомусь цю байдужість завжди недооцінюють.

   Ось просить на вулиці жебрак милостиню, і повз нього проходять люди трьох типів: той, який дасть йому гроші – добрий, той, який плюне в його бляшанку або крикне лайку – жорстокий, і той, хто нібито не помітить і не подивиться в його бік – байдужий. І цей байдужий може бути цілком гарною людиною, але якось йому було зручніше не помітити. І, фактично, допомога, яку просила людина, не прийшла однаково, як від жорстокого, так і від цієї цілком доброї, але байдужої людини. Анна ніколи не давала милостиню. Якось Джейн запитала її чому. Подруга пояснила, що намагається не звертати уваги на жебраків, бо одразу починає вигадувати причини, через які вони втратили засоби для існування. І в основному ці причини, вигадані нею: алкоголізм, наркоманія, судимість або просто небажання працювати. І вона одразу ж вирішує, що такі люди неварті допомоги. Але хто ми такі, щоб вішати ярлики на цих людей? Адже ми не знаємо справжніх історій, через які вони все втратили. Чому нам так зручно бути байдужими до них? Можна сказати, що це не приклад для випадку із “людьми зеленої води”. Але Джейн здалося, що ці ситуації схожі. Місцеві жителі уникають людей з фізичними відхиленнями, кожен вигадав у своїй голові страшну причину цієї недуги й просто намагається їх не помічати, відселивши всіх у далеку хату, ніби їх зовсім немає.

      І жителі цього світу... Вони ж цілком непогані... Вайолет, Сара, Жозеф, Рон, Меліса, можливо навіть Фелікс... І всі вони уникають маленького Едмунда через його ніжки? Уникають усіх цих людей. Джейн раптово згадала козла, чиї ноги вона бачила за парканом того будинку за складами - "сірого будинку", як назвала його мати хлопчика. Едмунд сказав, що у Великих Садах не можна тримати тварин, крім коней... Мабуть, цим людям виділили одного козла, щоб вони навіть за склянкою молока зайвий раз не вийшли за межі своєї оселі. Або, можливо, ця тварина до них потрапила так само незаконно, як і кролик Едмунда. Адже вони все життя замкнені в одному місці, і цей козлик може бути їхньою єдиною розвагою та втіхою, тим паче більшість з них ще діти. Виходить там немає нікого старшого за тридцять років! Завтра вона обов'язково сходить у цей будинок і дізнається чи права.

    Всі її думки по дорозі до палацу були зайняті хлопчиком із кроликом. Вона обов’язково постарається змінити цю ситуацію. Її перебування в Айронвуді не повинно пройти марно, вона може спробувати навчити мешканців цього місця приймати людей з каліцтвами, як рівних. Ні, вона не спробує. Вона обов'язково навчить.