Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь"

Подкольосін. Добре, іди собі.

Степан виходить.

Ява III

Подкольосін (сам). Я тої думки, що чорний фрак якось солідніше. Кольорові більше личать секретарям, титулярним та іншій дрібноті, молокососно якось. Ті, які чином вищі, повинні більше додержуватись, як кажуть, того… от забув слово. І хороше слово, та забув. Отак, батеньку, хоч як ти там собі не крути, а надвірний радник той самий полковник, тільки хіба що мундир без еполетів. Ей, Степане!

Ява IV

Подкольосін, Степан.

Подкольосін. А ваксу купив?

Степан. Купив.

Подкольосін. Де купив? У тій крамниці, про яку я тобі казав, що на Вознесенському проспекті?

Степан. Так точно, у тій самій.

Подкольосін. Що ж, хороша вакса?

Степан. Хороша.

Подкольосін.Ти пробував чистити нею чоботи?

Степан. Пробував.

Подкольосін. Що ж, блищить?

Степан. Блищати то вона добре блищить.

Подкольосін. А коли він давав тобі ваксу, не питав, для чого, мовляв, панові потрібна така вакса?

Степан. Ні.

Подкольосін. А чи не говорив, може: чи не затіває, мовляв, пан женитися?

Степан. Ні, нічого не говорив.

Подкольосін. Ну, гаразд, іди собі.

Ява V

Подкольосін (сам). Здається, маловажна річ чоботи, а от, одначе, якщо погано пошиті, та руда вакса, вже в пристойному товаристві і не буде такої поваги. Уже якось не те… От іще гидко, як мозолі. Ладний терпіти бог знає що, аби тільки не мозолі. Ей, Степане!

Ява VI

Подкольосін, Степан.

Степан. Чого зволите?

Подкольосін. Ти говорив шевцеві, щоб не було мозолів?

Степан. Говорив.

Подкольосін. А що він каже?

Степан. Каже, добре.

Степан виходить.

Ява VII

Подкольосін, потім Степан.

Подкольосін. А клопітна, чорт забери, річ одруження! Те, та се, та оте. Щоб те й це до пуття було — ні, чорт візьми, не так це легко, як кажуть. Ей, Степане! (Степан увіходить.) Я хотів тобі ще сказати…

Степан. Стара прийшла.

Подкольосін. А, прийшла; клич її сюди. (Степан виходить.) Так, це річ… річ, не той… важка річ…

Ява VIII

Подкольосін і Фекла.

Подкольосін. А, здрастуй, здрастуй, Фекло Іванівно. Ну що? як? Бери стільця, сідай та розказуй. Ну, то як же, як? Як пак її: Меланія?..

Фекла. Агафія Тихонівна.

Подкольосін. Так, так, Агафія Тихонівна. І, мабуть, якась сорокалітня діва?

Фекла. Ну, вже що ні, то ні, тобто, як оженитесь, щодня будете хвалити та дякувати.

Подкольосін. Та ти брешеш, Фекло Іванівно.

Фекла. Постаріла, батеньку, щоб брехати; пес бреше.

Подкольосін.А придане, придане? Розкажи знову.

Фекла. А придане: камінний дім у Московській частині, на два єлтажі, та вже що доходний[59] — і не кажіть. Один лабазник[60] платить сімсот за крамничку. Пивний льох теж велике товариство приваблює. Два дерев’яних хлігери: один хлігер весь дерев’яний, другий на кам’яному фундаменті; кожний карбованців по чотириста дає прибутку. Город іще є на Виборгській стороні: позаторік купець наймав під капусту, і такий купець тверезий, зовсім не бере хмільного в рот, і трьох синів має: двох уже оженив, «а третій, — каже, — ще молодий, хай посидить у крамниці, щоб легше було торгівлю справляти. Я вже, — каже, — старий, то хай син посидить у крамниці, щоб торгівля йшла легше».

Подкольосін. Та на вроду яка, на вроду?

Фекла. Як рефінат! Біла та рум’яна, як кров з молоком, красуня така, що й не розказати! Та вже будете по сі пори (показує на горло) задоволені, і приятелеві, і ворогові скажете: «Ну та й Фекла Іванівна, от спасибі!»

Подкольосін. Ну, одначе, вона ж не штаб-офіцерша?

Фекла. Купця третьої гільдії дочка! Та вже така, що хоч би й за генерала. Про купця й чути не хоче. «Мені, — каже, — хоч який буде чоловік непоказний, та тільки щоб дворянин». Отакий делікатес! А в неділю ото як одягне шовкове плаття — так, от тобі Христос, так і шумить. Княгиня просто!

Подкольосін. Та я ж тебе тому й питаю, що я надвірний радник, так мені, розумієш…

Фекла. Та вже ж як не розуміти. Був у нас і надвірний радник, та відмовили: не сподобався. Такий якийсь дивний норов у нього був: що не скаже слово, так і збреше, а такий зовні показний. Що ж робити, так йому вже Бог дав. Він і сам уже не радий, та от не може, щоб не збрехнуть. Така вже на те Божа воля.

Подкольосін. Ну, а, крім цієї, інших там нема ніяких? Фекла. Та якої ж тобі ще? Це ж уже найкраща.

Подкольосін. Ніби вже й найкраща?

Фекла. Хоч по цілому світі виходи, такої не знайдеш.

Подкольосін. Подумаємо, подумаємо, матінко. Приходь іще післязавтра. Ми з тобою, знаєш, знову отак: я полежу, а ти розкажеш…

Фекла. Та змилуйся, батеньку: третій уже місяць отак до тебе ходжу, а толку ні на стілечки. Все сидить у халаті та люльку тільки посмалює.

Подкольосін. А ти що ж гадаєш, що оженитись все одно, що: «Ей, Степане, подай чоботи!» Натягнув на ноги та й пішов? Треба розміркувати, треба роздивитись.

Фекла. Ну, так що ж? Коли дивитись, то й дивись. На те й крам, щоб дивитись. От накажи подати каптана та тепер же, воно саме ранок, і поїдь.

Подкольосін. Тепер? А он бачиш, як нахмарило? Виїду, а воно як лине дощ!

Фекла. Та тобі ж гірше! Вже он у голові сиве волосся видно, скоро вже й для подружнього діла не годитимешся. Диво, що він надвірний радник! Та ми таких женихів підберемо, що на тебе й глянути не схочемо.

Подкольосін. Що ти за нісенітницю верзеш? Звідки в мене сиве волосся? Що ти мелеш? Де ж сиве волосся? (Мацає своє волосся.)

Фекла. Як не бути сивому волоссю, на те й живе людина. Дивись ти! Тією йому не догодиш, іншою не догодиш. Та в мене на прикметі є такий капітан, що ти йому і під плече не підійдеш, а говорить, як труба, в алгалантьєрстві служить.

Подкольосін. Та брешеш, я подивлюся в дзеркало, де ти вигадала сиве волосся. Ей, Степане, принеси дзеркало! Або ні, чекай, я піду сам. От іще, Боже борони, це гірше, як віспа. (Іде до другої кімнати.)

Ява IX

Фекла і Кочкарьов, вбігаючи.

Кочкарьов. Що Подкольосін?.. (Побачивши Феклу.) Ти як тут? Ах ти!.. Ну, послухай, на якого чорта