Читати книгу - "Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом"

Наші внутрішні голоси тісно пов’язані з нашим минулим. Якщо вас виховували критично налаштовані батьки, ви, напевне, матимете більш вимогливий і незадоволений внутрішній голос, ніж людина, яку мама й тато любили та підбадьорювали. Та є чудова новина: діятимете наполегливо — ця стратегія спрацює незалежно від вашого виховання.

ПРАВИЛО 52

Ваші почуття — результат ваших думок

  «Дії красномовніші за слова»

Дивно, як ми підсвідомо обираємо певну модель поводження з людьми. Інколи можна вибрати різні моделі для різних людей (і це враховуючи те, що ви, по суті, залишаєтеся собою). Ми виявляємо різний ступінь експансивності, довіри, готовності до обговорення почуттів (або неготовності). Гадаю, саме це пояснює, чому ми так по-різному говоримо різним людям про наші до них почуття.

Якщо людина знає, що ви дбаєте про неї, любите та цінуєте її, у певному сенсі ви мали б рацію, стверджуючи, що не надто важливо, говорите ви про свої почуття цій людині чи ні. Це лише слова, а про те, що означає для вас людина, свідчать ваші дії.

А вони свідчать? Деякі люди настільки поганої думки про себе, що не розуміють, як їх цінують інші, доки не написати це великими літерами й не ткнути їм під самий ніс. Або ж вони можуть помічати, що небайдужі вам, та не усвідомлювати, наскільки — вони відчувають вашу симпатію, але не розуміють, що означає для вас їхня дружба. Насправді, доки голосно й чітко не сказати комусь, як його цінують, він не знатиме цього.

До того ж почути від дорогої людини, що вона відповідає взаємністю на ваші почуття, справді приємно. Якщо ви когось любите, навіщо позбавляти його задоволення? Ваші родичі й друзі можуть і гадки не мати про те, які саме риси ви цінуєте в них. Чому б не підвести їх до дзеркала й не показати, що робить їх такими особливими? Подивуйтеся їхньому вмінню слухати інших. Зізнайтеся, що ви обожнюєте їх за вміння змусити вас посміятися із себе. Запевніть їх, що ніхто не здатний краще за них співчувати вашим проблемам. Скажіть, що ви щасливі мати приятеля, який розуміє ваше захоплення музикою, що завжди пам’ятатимете, як він доглядав за вами протягом тижня, коли ви зламали руку.

Я не кажу, що вам треба бути підкреслено емоційним, просто користуйтеся кожною нагодою розповісти людям, наскільки ви цінуєте їх і чому. Ми не завжди усвідомлюємо свої переваги, якщо ніхто нам про них не розповість, а якщо про це не говоритимуть рідні та близькі, хто ж тоді скаже?

Скільки ваших знайомих, утративши дорогу їм людину, потім шкодували, що за життя не говорили їй про свою любов? Це не означає, що треба чекати миті, коли людина опиниться на смертній постелі. Просто візьміть за правило говорити друзям і родичам про те, як ви їм вдячні, як цінуєте й любите їх. Ви ніколи про це не пожалкуєте. То що вам утрачати?

ПРАВИЛО 53

Знайдіть особливі слова для кожного

  «Уникайте непотрібних емоцій»

Це правило дуже вдало продовжує попереднє, і зараз ми розглянемо його детальніше.

Учені довели, що люди, які ведуть облік своїх подяк, щасливіші (у середньому) за тих, хто цього не робить. Виявлення вдячності приємне обом сторонам.

Це дуже нагадує принцип, згідно з яким ви почуваєтеся краще, коли висловлюєте подяку іншим. Фактично тут ми можемо бути «вдячні» правилу 3424, оскільки подяка тішить людей (так, незважаючи на те що ніхто не може змусити вас почуватися певним чином, люди можуть обрати почуття радості як реакцію на нашу вдячність). І відповідно до правила 34, допомога іншим людям підвищує вашу самооцінку. Це викликає нове відчуття позитиву.

Звісно, нікому не хочеться отримувати надмірно пафосні подяки. Проте — якщо ви також британець — нікого не дивує, що ми не відчуваємо жодних незручностей, промовляючи «дякую», бо цього потребують соціальні норми («Передайте, будь ласка, сіль. Дякую»), натомість ми не спроможні це сказати, коли справді відчуваємо вдячність. З однієї крайності в іншу.

Отже, кому ви сьогодні подякуєте? Друзям, родині, братам, сестрам? Листоноші? Жінці за прилавком у крамниці чи водієві, який зупинився перед «зеброю» і пропустив вас, аби ви не мокли під дощем? Операторові з кол-центру, який протягом 15 хвилин розмовляв із вами не як із абонентом, а як із людиною? Пригадуйте, я переконаний, ви можете подякувати багато кому.

Якщо ви справді прагнете покращити самопочуття цих людей (я в цьому не сумніваюся), уточніть, за що ви їм вдячні. Приємно, коли наприкінці телефонної розмови вам говорять: «Дякую», та ще приємніше почути: «Я дуже вдячний вам за терпеливість». Що конкретніша ваша подяка, то щиріше вона звучить. Тому докладіть зусиль, аби люди зрозуміли, що саме вас підкорило (я не маю на увазі хлопця, який зупинився на пішохідному переході, — навряд чи вам удалося з ним побалакати).

Гаразд. Готові піти далі? Час від часу пишіть листи — добре, нехай це будуть електронні листи — тим, кому ви справді хочете віддячити за щось важливе. Чітко визначте, що саме ви так високо оцінили і чому воно для вас таке важливе. Можливо, вам надали практичну допомогу чи підтримали вас морально. Можливо, вам хочеться подякувати батькам за чудове виховання чи розповісти старенькому вчителеві, яку вагому роль він зіграв у вашому житті.

Тільки уявіть, як би ви почувались, отримавши такого листа. Уявили? Тоді ви розумієте, що дає ваш лист людині. Який чудовий спосіб відплатити за підтримку і добро! Запевняю вас (знаю з власного досвіду): лише відправте подібного листа — перепрошую, електронного листа, — і вас охопить приголомшливе почуття. Не доведеться навіть чекати на відповідь.

ПРАВИЛО 54

Завжди дякуйте

24

І треба ж таке! Мені вже краще.

  «Iнтернет приховує вашу особистість»

Так просто думати, сидячи на самоті в спальні чи у віддаленій кімнаті з улюбленцем-комп’ютером (мені комп’ютери трохи нагадують домашніх улюбленців), що ніхто вас не бачить. Що ж, ніхто і справді не може вас бачити. Ви ховаєтеся за комп’ютером, як за маскою. Та, на відміну від масок — принаймні таких, які ми бачили в «Скубі-Ду»25, — ваш комп’ютер не приховує вашу справжню особистість. Ви можете відчувати певну відособленість, залишаючи свої дописи на сторінках соціальних мереж чи відправляючи електронну пошту, але ті, хто читає їх, добре усвідомлюють, що ті слова та зображення надходять безпосередньо від вас.

Отже, треба відповідально ставитися до всього, що ви пишете чи робите в Мережі. Якщо б ви не сказали чогось співрозмовникові відверто, не кажіть цього й у Facebook. Будьте обережні щодо фотографій, які ви розміщуєте, та щодо тону електронних повідом­лень. Те, що людина читає щось наодинці, усамітнившись, не означає, що їй легше буде впоратись із душевним збуренням, коли її щось приголомшить. Можливо, їй буде навіть значно важче, бо поряд не буде нікого, хто б підтримав її, або ж вона не побачить ваших жестів, виразу обличчя, щоб зрозуміти: ви жартуєте.

Кібербулінг26, як це іноді називають у пресі, не завжди має навмисний характер. Він може бути наслідком того, що дописувач не замислюється, хто побачить його публікації та як їх розтлумачить. Або наслідком невдало