read-books.club » Пригодницькі книги » В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський 📚 - Українською

Читати книгу - "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"

18
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В лабіринтах абверу" автора Петро Максимович Кропив'янський. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 87
Перейти на сторінку:
Гітлером.

Взагалі, треба сказати, гетьман не такий дурень, яким малював його мені Федоров. Деякі деталі свідчать про найтісніші його зв'язки не тільки з абвером, а і з службою безпеки, гестапо та відомством Геббельса.

Ось підтвердження. Двоє журналістів гетьманської орієнтації заходами Скоропадського відряджені на спеціальні курси міністерства пропаганди при берлінському університеті й одержують вельми солідні стипендії за рахунок міністерства. Крім того, з числа найбільш відданих Скоропадському людей вербуються кадри для антирадянських радіопередач українською мовою. Гетьманська управа готує безпосередньо для Геббельса, а також для гестапо спеціальні огляди радянських українських газет.

Павла Скоропадського протягом останніх місяців кілька разів викликав до себе головний референт німецького уряду в українських справах доктор Альд.

Мені стало відомо, що за завданням генштабу вермахту та японського військового атташе в Берліні гетьман, крім продажу людей для абверу, добирає також найбільш відчайдушних і лютих своїх башибузуків для формування диверсійних загонів, які мають діяти на території СРСР. З цією ж метою на Балкани відряджено генерала Лощенка.

За вказівкою Центру, я зустрів тут тов. Г-нка, допоміг йому ввійти у довір'я до гетьмана, зібрати потрібну інформацію й благополучно відбути. Але вважаю, що такі наїзди не можуть бути системою у висвітленні кубла на Алоїзенштрассе. В зв'язку з прискоренням підготовки гітлерівцями війни проти Радянського Союзу, ми не можемо нехтувати цим джерелом інформації. З штаб-квартири гетьмана тягнуться нитки і в абвер, і у вермахт, і в міністерство закордонних справ та пропаганди. Тому я вважаю, що на Алоїзенштрассе мусимо мати людину, яка б не тинялася туди-сюди через кордон, а постійно сиділа б тут і працювала.

Про те, як я потрапив до Одеси, — доповідаю в окремому звіті.

М. Клинченко».

КОРАБЛІ ПІД МАШКАРОЮ

Перший звіт Центрові був готовий. Клинченко підвівся з-за столу. З насолодою випростався, аж у суглобах затріщало. Підійшов до вікна. Відсунув фіранку. Не часта в Одесі хуртовина вщухла. Крізь віконця у хмарах пролилося сонце. І все навколо змінилося з швидкістю кінокадра. Перед ним була вже не похмура зимова вулиця, а нескінченні розсипи діамантів. Іскрилася, здавалось, кожна сніжинка й закликала милуватися своєю красою. З навколишніх будинків повисипала гомінка дітвора. Зашуміла снігова війна.

Клинченка раптом потягло на вулицю. Виникло непереборне бажання зануритися в людську річку, що текла дорогою, і по-справжньому відчути: він жива краплина цього потоку. Рука рвучко піднялася до вішалки й безсило впала. Виходити на вулицю він не мав права ні вдень, ні вночі.

Микола з гіркою іронією згадав одну свою мрію. Коли йому по той бік кордону бувало особливо тяжко й самотньо, він уявляв собі повернення на Батьківщину: як це солодко буде знову стати самим собою, не вартувати себе підсвідомо навіть уві сні, не аналізувати кожне сказане слово, кожний крок. Побути громадянином, товаришем, чоловіком, батьком хоча б кілька місяців. А потім він не від того, щоб знову, коли накажуть, піти в гостро-романтичний і небезпечний світ розвідки.

І от, здавалося, хоч і на короткий час, здійснилася мрія: він в обіймах Вітчизни, серед своїх. Коли б так… Суворі закони таємної війни і тут тримають його в своєму полоні. Самим собою він може бути лише в цих стінах і то серед обмеженого кола осіб. Навіть без права вийти на вулицю, торкнутися он того чарівного снігу, несподівано подарованого місту рідним небом.

На. якусь мить стало тоскно. Та він не піддався. Напруживши волю, повернувся до столу, заклав у друкарську машинку аркуш чистого паперу й замислився над звітом номер два.

З чого почати? Може, з того, що кораблі, як і люди, носять іноді машкару: борознять моря під чужими прапорами, їхні рейси тоді оповиті мороком таємничості й не вгадаєш одразу, кого приховали груба роба матроса чи білий ковпак кока.

Але такий початок довелося по роздумі відкинути: надто літературно. І досі, виходить, журналіст бере в ньому гору над розвідником. І хіба дізнаються в Центрі про щось нове з цього загального речення? Там давно відомо: гітлерівці часто вдаються др хитрощів — піднімають на щоглах своїх кораблів прапори іноземних, найчастіше нейтральних, держав. А те, що йому, людині суто «сухопутній», довелося розв'язувати морські вузлики, — теж Центрові не цікаво. Розвідник має бути людиною з широким кругозором, своєрідним енциклопедистом. У крайньому разі використовувати так само вправно чужі знання, як і чужу зброю.

— Донесення розвідника, — жартома сказав колись Клинченкові один з перших його вчителів-чекістів, — має нагадувати ідеально написану інформацію для газети: новизна фактів, жодного слова без службового навантаження, абсолютна достовірність. А втім, є і одна особливість: репортер може іноді не згадувати другорядних деталей, розвідник мусить не забувати й про них. Дрібниця в нашій справі — іноді та копійка, якої не вистачає до карбованця.

Клинченко схилився над машинкою.

«25-го листопада, на останньому засіданні нашої комісії, яка відбирала колишніх служак «Варти» для розвідшкіл абверу, раптом з'явився Долл. Він попередив мене, щоб я знайшов привід не йти сьогодні на обід до ресторану «Вартбург», де звичайно збирались близькі гетьманові люди, а прийшов о шостій вечора на Дессауерштрассе й чекав на нього біля будинку № 2. Напівтемними сходами ми спустились у підвальне приміщення. В трьох його кімнатах, сполучених між собою, сиділи галасливі компанії за кухлями пива.

Долл, не зупиняючись, пройшов до четвертого, найбільш віддаленого приміщення, двері якого були щільно причинені. Тут стояли тільки два столи; за одним з них сидів цивільний. Ми з Доллом зайняли сусідній. Невдовзі зайшов кельнер. Коли приніс замовлене, сусіда підсів до нашого столу.

— Гауптман Катценбах, — відрекомендував його мені мій супутник.

— Від вас не буду критися, — почав Катценбах, — я з Тірпіцуфер [*Вулиця в Берліні, де містився центральний апарат абверу].

— З першого відділу [*Управлінні військової розвідки та контррозвідки головного штабу збройних сил Гітлера мало спочатку три відділи: І — шпіонаж, II — саботаж, диверсії, терор, III — контррозвідка], — уточнив Долл.

— Дуже радий познайомитись, — поспішив я запевнити гауптмана.

— Ну, а я вас давно знаю, — багатозначно мовив Катценбах, підкреслюючи тим самим, що йому відомі моя діяльність в абверштелле Грубешув і зв'язок з гетьманцями. — До речі, пане Козаченко, вам засвідчує свою повагу гер Грубер. Він про вас хорошої думки.

1 ... 22 23 24 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"