Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

Космі, накинув на плечі рюкзак і повільно пішов старим цвинтарем, щось сердито бурчачи собі під ніс.

– Що пан робить? – розлютився Косма, він якось добрався до цього чоловіка, а раптом хтось

підступно втрутився в його роботу.

– А лазить тут, зараза, нащо кому він потрібен, – підвищив голос той, махнувши рукою, щоб

підкреслити слова. – Один Бог знає, скільки я наробився з цим костелом, бо навіть парох не може цього

оцінити. П'ятниця, свята та неділя без передиху! А тут лізуть один за другим, смітять чи щось інше!

– То пан є костельним? – трохи здивовано спитав Косма.

– Костельним, пане мій коханий, міністрантом, церемоніймейстером, ризничим і могильником.

Добавляйте, що хочете, бо мене ще й сільським головою зробили. Крім мене, тут ніхто не хоче ворушити

дупою. Допомоги нізвідки не діждатися.

Косма повернувся в бік цвинтаря, але Рубенса ніде не побачив. Принесла ж холера цього!...

– Гарний костел, добре доглянута, — сказав він, хоча хотів дати хлопу по пиці.

– Всі лаври нехай пан виставляє парохові, у мене є робота.

Костельний повернувся і рушив до храму.

Косма глибоко зітхнув. І все ж не всі тут були милі, село виявилося стовідсотково польським. Там був

священик, костел, крамниця, пожежна частина, гарненькі дівчата, пліткарки, любителі пива та місцеві

розчаровані люди. Єдине, чого не вистачало, це камер контролю швидкості та посилкомату. Все в нормі, ніяких таємничих сил тут не було.

Поліцейський зайшов на цвинтар і знову відчув спокій, який мав би охопити людину на місці

останнього спочинку кількох поколінь. Він міг спочивати тут, у затінку в'яза чи, припустимо, дуба, у земляній

могилі. Він підозрював, що 1 листопада, мабуть, не було натовпів доглянутих на високий глянець дамочок у

хутрах, вчорашніх чоловіків, що порізалися під час гоління і яких підштрикують настирливі дружини, продавців лампадок, що гріються в машинах; вирваних з іншого світу вуличних торговців саморобними

цукерками та іншою дешевизною. Ніяких змагань за кількість лампадок, конкурсів на найбільший вінок чи

найдорожчу гробничку. Це місце гарантувало відпочинок.

Рубенс дав йому лампадку, почав плакати. Невже було так? А може це йому здавалося? Кому дають

лампадку на кладовищі? Тому, хто незабаром відвідає могилу близької людини. Волоцюга думав, що шукає

члена сім’ї, можливо, брата, насправді він був схожий на хлопця на фото. Поліцейський не питав би так

лагідно, він спочатку показав би жетон, потім зробив кілька погрозливих мін і так далі. Отже, за цією

логікою, Пьотр Дембіцький був мертвий і покоїться десь тут, на кладовищі. Немає кращого місця, щоб

сховати мертве тіло, ніж цвинтар. Косма знову пройшовся земляними стежками, але свіжих могил не

знайшов. Хоча були й класичні гранітні гробниці, і туди можна було просто покласти тіло. Але як Рубенс

дізнався, до якої саме? І почекайте, у нього в рюкзаку було кілька лампад. Він точно йшов на могилу до

когось із близьких. Когось, хто загинув тут багато років тому? Чортів костельний! Можливо, він уже кілька

разів проганяв безхатченка, тільки трохи агресивніше, але сьогодні дещо збентежився перед незнайомцем.

26

Косма рушив до костелу. Двері були ще відчинені, костельний щойно вийшов із мотикою й рушив

до квітів, які росли поряд із табличками з позначенням зупинок хрестового путі, прикріпленими до кам’яної

стіни, що оточувала територію.

– Вибачте! – сказав Косма таким тоном, що чоловік не сумнівався, що тут ніхто ні перед ким

насправді не вибачався. – Тут десь є ще один цвинтар?

– В мене немає часу, — відповів дядька. – Роботи багато, а я маю няньчитися з туристами. Не

дочекаються. Що далі буде? Може, треба буде ще й вершки з колін священика злизувати!

– Тут є ще один цвинтар? Якийсь старий, історичний? – твердо повторив поліцейський.

– Пиздуй, чоловіче.

Костельний глянув на нього з люттю своїми маленькими очима.

Космі було досить. Цей тип починав його дратувати, дивно було, що у нього така гарненька і на

вигляд мила донька. Можливо, занадто гарна. Він дістав свою поліцейську відзнаку.

– Я з поліції, прошу дати відповідь на питання!

– Засунь собі це в дупу, о! – Він показав йому жест Козакевича9. – Тут одна влада! О так! – Він

показав на небо. – А якщо хтось звідти дасть посвідчення,