Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Отож Ґерінґ і Ріббентроп мусять переконувати Гаху, що відступати вже пізно. Як наслідок — кумедна сцена, коли, за свідченнями очевидців, два нацистських міністри буквально ганяються за Гахою довкола столу, раз по раз намагаючись вкласти йому в руку перо, наполягаючи, щоб він сів за стіл і підписав той бісів документ. Водночас Ґерінґ без упину реве: якщо Гаха буде вперто стояти не своєму, половину Праги буде зруйновано за дві години німецькою авіацією… і це тільки початок! Сотні бомбардувальників лише чекають наказу, щоб злетіти, і вони цей наказ дістануть о шостій ранку, якщо капітуляцію не буде підписано.
Аж тут Гаха похитнувся. Він непритомніє. Тепер уже черга двох нацистів приголомшено завмерти над його нерухомим тілом. Гаху треба обов’язково відживити, бо ж якщо зараз він помре, Гітлера звинуватять у тому, що він убив чеського президента у себе в райхсканцелярії. На щастя, завжди напохваті прекрасний фахівець, що знається на уколах, лікар Морель, той, що аж до Гітлерової смерті буде впорскувати йому амфетаміни кілька разів на день (із чим, між іншим, цілком може бути пов’язане безумство фюрера, що дедалі посилювалося). Отож з’являється Морель, робить Гасі укол, і чеський президент опритомнює. Йому відразу ж сунуть у руку слухавку — зважаючи на нагальність справи, акт зачекає. Ріббентроп уже подбав про спеціальну лінію прямого зв’язку з Прагою. Зібравши рештки своїх сил, Гаха повідомляє чеському уряду в Празі, що відбулося в Берліні, й радить капітулювати. Йому роблять ще один укол, після чого приводять до фюрера, який знову кладе перед ним клятий документ. Близько четвертої години ранку Гаха підписує капітуляцію: «Я пожертвував державою, щоб урятувати народ», — вірить цей йолоп. Дурість Чемберлена неначе заразна…
81
«Берлін, 15 березня, 1939 року.
Сьогодні фюрер у присутності міністра закордонних справ фон Ріббентропа на прохання Чехословацької сторони прийняв у Берліні доктора Гаху, президента Чехословаччини [німці, схоже, офіційно ще не визнали зрежисовану ними ж незалежність Словаччини], і доктора Хвалковського, міністра закордонних справ Чехословаччини. Під час цієї зустрічі відбулося відверте обговорення вкрай серйозного становища, яке склалося на Чехословацькій території внаслідок подій останніх тижнів.
Обидві сторони висловили переконання, що їхні зусилля повинні бути спрямовані на підтримання спокою, порядку й миру в цій частині Центральної Європи. Президент Чехословацької держави заявив, що задля досягнення цієї мети й остаточного замирення він із цілковитою довірою передає долю чеського народу й країни в руки фюрера німецького Райху. Фюрер прийняв цю заяву й висловив намір узяти весь чеський народ під свій захист і забезпечити йому відповідну потребам автономію етнічного розвитку».
82
Гітлер бурхливо радіє. Він обіймає всіх своїх секретарок і заявляє їм:
— Діти мої, це найкращий день мого життя! Моє ім’я навіки увійде в історію і мене вважатимуть найвеличнішим німцем, який будь-коли жив!
Щоб відсвяткувати цю подію, фюрер вирішує податися до Праги.
83
Найгарніше місто у світі раз по раз немовби судомить. Місцеві німці тільки чекають на нагоду збунтуватися. Демонстранти проходять Вацлавським майданом, широченним проспектом, над яким височіє велична будівля Національного музею. Провокатори шукають нагоди для сутичок, але чеська поліція дістала наказ не втручатися. Насильство, грабунок і вандалізм із боку тих, хто чекає на прихід своїх нацистських братів, — це крик війни, на який мовчазна столиця не відповідає жодним відгуком.
На Прагу спускається ніч. Крижаний вітер вимів усіх із вулиць міста. Лише купка збаламучених підлітків ще вигукує якісь образи поліціянтам, що стоять на варті біля Німецького будинку (Deutsches Haus). На Староміському астрономічному годиннику маленький скелет смикає за мотузок, як робив це від початку світу. Вибиває північ. Чути характерний скрип, із яким відчиняються дерев’яні дверцята, але б’юся об заклад, що цієї ночі ніхто не стоятиме перед курантами й не спостерігатиме за виставою невеличких фігурок, що змінюють одна одну й швиденько ховаються в нутрощах вежі, де вони, либонь, будуть у безпеці. Я уявляю собі зграї круків, що кружляють довкола костелу Діви Марії перед Тином. Похмурий собор наїжачився своїми лиховісними вежами. Під Карловим мостом тече Влтава. Під Карловим мостом тече Мольдау. Мирна ріка, що перетинає Прагу, має дві назви, чеську й німецьку, і одна з них вочевидь зайва.
Чехи нервують, марно намагаючись заснути. Вони досі сподіваються, що додаткові поступки вгамують апетит німців. Але чим іще вони можуть поступитися? Вони розраховують, що плазування їхнього президента Гахи пом’якшить нацистського нелюда. Волю чехів до опору зламано в Мюнхені зрадою Франції та Англії. Тепер, окрім своєї пасивності, їм нíчого протиставити войовничості нацистів. Той шматок країни, що лишився від Чехословаччини, уже не мріє ні про що інше, окрім як про мирне існування маленької нації, але гангрена, яку багато століть тому заніс Пржемисл Отакар II, поширилася по всій країні, і ампутація Судет не може нічого змінити. Перед світанком по радіо оголошують умови угоди, укладеної між Гахою і Гітлером. Це чистісінька анексія. Така новина для кожної чеської родини наче вибух бомби. Ще навіть не розвиднилося, а празькі вулиці вже наповнюються невиразним шумом, який поступово посилюється і зрештою переростає в загальний гамір. Люди виходять зі своїх осель. Дехто тримає в руках невеликі валізки: це ті, хто поспішає до посольств, щоб попросити притулку й захисту. Як правило, їм відмовляють. З’являються повідомлення про перші випадки самогубств.
О дев’ятій годині ранку в місто в’їжджає перший німецький танк.
84
Насправді я достеменно не знаю, чи саме танк першим в’їхав у Прагу. Здається, передові частини складалися здебільшого з мотоциклістів.
Отож о дев’ятій години ранку моторизовані німецькі війська вступають до столиці Чехії. Солдатів, з одного боку, вітають як визволителів місцеві німці, і нервове напруження, яке не полишало загарбників протягом кількох днів, спадає, а з іншого — чехи розмахують кулаками, вигукують погрози, співають свій національний гімн і цим посилюють тривогу зайд.
На Вацлавському майдані (який для чехів має таке саме значення, як Єлисейські Поля для французів) збирається чималенький натовп, а на головних вулицях міста вантажівки вермахту невдовзі блокують маніфестанти. У ці хвилини німці не зовсім розуміють, що їм робити далі.
Але до повстання ще дуже далеко. Власне кажучи, усе народне збурення, увесь спротив обмежується тим, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне», після закриття браузера.
