Читати книгу - "Містична річка"

анітрохи не тримаючись своєї черги. І хоч позаду тиснули нові сиві або голомозі відвідувачі, ці перші затримувалися біля прилавка нескінченно довго, рахуючи свої мідяки, розпитуючи про родини Джиммі та Піта й не поступаючись чергою тим, котрі все гучніше галасували позад них.

Подібного хаосу Джиммі не пам’ятав відтоді, як востаннє побував на ірландському весіллі з відчиненим баром, і коли нарешті, подивившись на годинник, що показував восьму годину сорок п’ять хвилин, він завважив, як останній з відвідувачів вийшов надвір, відчув, що футболка просякла потом під його светром, а светр глибоко в’ївся в шкіру. Він подивився на результат бомби, що вибухнула в його крамниці, а тоді на Піта й відчув несподіваний наплив дружніх і братерських почуттів до цього чоловіка, який уже витримав натиск полісменів, медсестер і повій о сьомій годині п’ятнадцять хвилин, так ніби вони з Пітом піднялися на новий рівень дружби, переживши навалу зажерливої старечі, що накотилася на них о восьмій ранку.

Піт подарував йому стомлену усмішку.

— Тепер відпочинемо з півгодини? Ти дозволиш мені вийти й покурити?

Джиммі засміявся, його опанувала несподівана дивна гордість за невеличкий бізнес, який він зумів налагодити в своєму кварталі.

— Не взяв тебе кат, Піте, можеш викурити цілу пачку.

Він підмів у проході, розставив на полицях молочні продукти й розкладав на тацях пиріжки та пончики, коли задзвенів дзвоник і повз прилавок пройшли Бренден Гарріс і його молодший брат Німий Рей, прямуючи до тих поперечних проходів, де продавався хліб, пральні порошки, тістечка та чай. Джиммі клопотався коло обгортання тістечок та пончиків і пожалкував, що дозволив Пітові взяти коротку перерву, адже Піт тепер дуже згодився б йому тут, поруч.

Джиммі підвів очі й спостеріг, що Бренден дивиться поверх полиць, прагнучи щось побачити біля кас, так ніби він хотів або щось поцупити в крамниці, або когось там побачити. Протягом якоїсь ірраціональної секунди Джиммі подумав, чи не слід йому звільнити Піта за незаконну торгівлю в крамниці. Одначе стримався, пригадавши, що Піт заприсягся, дивлячись йому у вічі, що ніколи не підведе Джиммі й не зведе нанівець працю його життя. Джиммі знав, що він каже правду, бо якщо ти не Великий Чаклун усіх брехунів, то ніколи не зможеш набрехати Джиммі, коли він дивиться тобі у вічі й ставить пряме запитання; він знав кожен посмик і кожен порух ока, хоч би який малопомітний, що виказав би тебе. Він навчився цього, спостерігаючи за батьком, що мав звичай давати п’яні обіцянки, яких зроду не виконував, — і тепер Джиммі розпізнавав брехню, хоч би як ретельно її ховали. Отже, Джиммі пам’ятав, як Піт дивився йому в вічі та присягався, що ніколи не підведе його, й знав, що це правда.

Але що там хоче побачити Бренден? Невже він такий дурний, що сподівається щось поцупити? Джиммі знав Бренденового батька Правильного Рея Гарріса, той також був псих, отже примітивність мислення в них у крові, але треба зовсім схибнутися, щоб спробувати пограбувати крамницю на лінії Східного Бакінгема — Низини/Пагорбів разом зі своїм тринадцятирічним німим братом. До того ж якщо хтось і мав якусь клепку в тій родині, Джиммі, хоч і неохоче, визнавав таку можливість за Бренденом — сором’язливим, але дуже вродливим хлопцем. Джиммі давно зрозумів різницю між тим, хто тримається спокійно, бо не знає значення багатьох слів, і тим, хто вбирає усе в себе, спостерігаючи й слухаючи. Бренден був наділений цією особливістю; ви відчували, що він розуміє людей надто добре, й це знання примушувало його нервуватися.

Він обернувся до Джиммі, і їхні погляди зустрілися. Хлопець подарував Джиммі нервовий дружній погляд, уклавши в нього надто багато значення, ніби намагався не виявити тих турбот, що заповнювали йому мозок.

— Брендене, допомогти тобі? — запитав Джиммі.

— Ой ні, містере Маркус, я лише хочу знайти отой ірландський чай, який так полюбляє моя мати.

— Чай «Баррі»?

— Атож, саме його.

— У наступному проході.

— Щиро дякую.

Джиммі сів до каси саме тоді, коли повернувся Піт, за яким тягся сморід поквапно скрученої, викуреної цигарки.

— Коли ж повертається на службу Сел? — запитав Джиммі.

— Будь-якої хвилини тепер. — Піт обернувся назад до полиці, заваленої клаптями чекового паперу, й зітхнув: — Джиммі, він такий неповороткий.

— Сел? — Джиммі спостерігав, як Бренден спілкується з братом мовою знаків, стоячи посеред центрального проходу, — Бренден тримав коробку з чаєм «Баррі» в себе під пахвою. — Чоловіче, йому ось-ось вісімдесят вийде.

— Я знаю, чому він неповороткий, — сказав Піт. — Я сказав просто так. Бо якби о восьмій за прилавком стояли не ти і я, а ми із Селом, то й досі не впоралися б.

— Тому я й ставлю його лише на короткий час. Проте сьогодні вранці повинні були б працювати не ми з тобою й не ти із Селом, а ви з Кейті.

Бренден і Німий Рей підійшли до прилавка, й Джиммі побачив, як щось спалахнуло на Бренденовому обличчі, коли промовив ім’я дочки.

Піт вийшов з-поза сигаретної полиці й запитав:

— Брендене, ти все знайшов?

— Я… я… я… — заникуючись, відповів Бренден і подивився на свого малого брата. — Думаю, що так. Дозвольте мені переговорити з Реєм.

Руки хлопців знов замиготіли, й обидва перемовлялися так швидко, що Джиммі навряд чи зрозумів би їх, навіть якби ті користувалися словами. Мовчазне обличчя Рея було при цьому нерухоме, мов кам’яне, тоді як руки його були наелектризовані й живі. Джиммі він завжди здавався похмурим підлітком, більше схожим на матір, аніж на батька, його бліде обличчя неначе завжди кидало виклик. Одного разу Джиммі сказав про це Аннабет, і вона звинуватила його в упередженому ставленні до інвалідів, але він не думав, що річ у цьому, — на мертвотному обличчі Рея та в його мовчазному роті жило щось таке, що Джиммі хотілося б вибити молотом.

Хлопці перестали смикатися головами, й Бренден нахилився на полицю з цукерками, узяв там іриску Колмена, примусивши Джиммі знову пригадати свого батька та як від нього смерділо, коли він працював на цукерковій фабриці.

— А можна мені ще «Ґлоб» узяти? — запитав Бренден.

— Авжеж, — промовив Піт, дописуючи цю назву в рахунок.

— А я думав, Кейті працює в неділю, — сказав Бренден і простягнув Пітові десятку.

Замкнувши касу, Піт підняв брови.

— Брендене, тобі подобається дочка мого хазяїна?

Бренден опустив очі.

— Ні,