Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"

Не знаю яким шляхом вів би нас Тінь, але Захірду, схоже, й справді були відомі у цих горах усі стежки. І він, як і було обіцяно, привів нас до Долини Смерті години за дві до настання сутінків. Гном і вказав місце, де колись починалося загибле місто.

— Ну, ось ми й прийшли… — Захірд зняв із плечей торбу й поставив на землю. Потім вказав на простору долину, що затишно розташувалася між двома горами зі зрізаними вершинами. — Тут колись починалося передмістя. Думаю, далі потикатися немає сенсу. Ми ж не знаємо, хто, коли і чому нападає. Та й випробувати дію закляття краще з самого краєчку, чи не так?

— Згоден, — підтримав Захірда Тім Подорожник. — Що менше поховань зачепимо, то краще. Ви готові?

— Голому зібратися, тільки підперезатися… — я теж зняв свою ношу. — Але ти, пам'ятаю, казав, що для закляття потрібна перша частина ночі. Чи я щось не так зрозумів?

— Все так, — кивнув маг. — Темна магія віддає перевагу темному часу доби. Тоді на закляття йде менше сил. Але, оскільки ми ще не знаємо з чим зіткнемося, думаю, перший раз краще спробувати завидна. Вам буде легше битися, чи — тікати… Ну що? Я починаю?

— Давай… — я оголив клинок і відкинув убік піхви.

Троль подивився на мене, потім на всі боки і підхопив з землі важкий валун.

Тім роззувся, заплющив очі, зосереджуючись, потім змахнув руками і вимовив скоромовкою якийсь текст. Як і минулого разу, я не зрозумів жодного слова. Ну, та це й не має значення. Я ж не збирався вивчити його. Головне, щоби спрацювало.

Якийсь час нічого не відбувалося, потім у кількох місцях перед нами земля затремтіла, пішла тріщинами, і над поверхнею виникли вже знайомі нам білясті хмарки, що нагадують спекотне марево. Багато… Дуже багато. Але й тільки... Ніякі скелети чи інші види нежиті нагору не полізли... А ще через кілька хвилин і хмарки розвіялися.

— Не спрацювало? — поцікавився Захірд.

— Спрацювало… — Тім сів на землю. — Я ж пояснював. Моє закляття не так спрямоване на підняття неупокоєних мерців, як на очищення. Мабуть, душ обтяжених злом у цій зоні не було. Усі загиблі вели гідний спосіб життя.

— Гм… — Захірд погладив бороду. — Якщо так і далі піде, то наш пошук може бути легкою прогулянкою.

— Нудно… — оголосив троль і, перш ніж хтось зупинив його, шпурнув свою каменюку.

— Ні! Не можна! — скрикнув Тім Подорожник, але надто пізно.

Валун гулко вдарився об землю, трохи покотився і завмер. Зате земля метрів за двадцять навколо місця падіння, буквально спухала, а подекуди й гейзерами вистрілила. А потім звідусіль полізли скелети і... щось, схоже на виваляні в бруді мумії.

Над поверхнею спершу показувалися голови, потім порожні очниці, в яких палав уже знайомий багряний вогонь, знаходили нас, і мертвяки, видаючи неприємний шелест, що нагадує тріск крил сарани, вилазили повністю.

— Що ти наробив, дурень?! — у серцях закричав Тінь.

— Весело… — відповів троль.

— Бовдур...

— Ну, тоді веселись і далі, — втрутився я в безглузду сварку. — Хазяїне, ось це все можна вбивати. Хочеш?

Троль замість відповіді зраділо плеснув у долоні і ломанувся до найближчої нежиті.

— Бац! Хрясть… — троль змахнув лапою, і верхня частина скелета відлетіла метрів на десять, а таз, що залишився з ногами, зробив ще пару кроків, упав і розсипався порохом.

— Весело, — констатував троль і ту ж розполовинив черговий скелет.

— Цей хлопець починає мені подобатися, — зауважив Захірд. — Дивитимемося, як він розважається чи допоможемо?

— Допоможемо, — відповів я, роблячи кілька кроків уперед і перерубуючи шийні хребці найближчого до мене скелета.

— А то, — погодився Тінь.

Рейнджер, уже знаючи, що колоти мертвяків немає сенсу, працював листоподібним наконечником списа, як насадженою торчма косою. Перерізаючи спочатку колінні суглоби, а потім — точним рухом, вбиваючи вістря в очницю.

— Хрясть! — череп від удару молотом, яким озброївся гном, розлетівся на дрібні уламки.

— Хрясть! — чергова верхня частина скелета відлітає далеко в бік від ляпаса троля.

Дивлячись, як хвацько велетень поводиться з мертвяками, мені згадався мультфільм про Мауглі. Там ведмідь такими ж ударами розкидав бандерлогів. Бемц — і та мінус один. Геп — мінус два…

— Хрясть!

Одна з мумій пришкутильгала до мене, і я отримав можливість випробувати меч на новому типі супротивника.

— Н-на!

Меч із хрускотом розсікає оболонку з бруду і… застряє всередині. А мумія, як ні в чому не бувало, тягнеться руками до мого горла.

— Е, ні! Так не піде.

Хапаюся за ручку обома руками, а мумію відштовхую від себе ногою.

— Пшш… — видає шипіння умертвіння, і з його рани виривається хмарка отруйно-жовтого диму. Навіть на вигляд неприємного. Висмикую меч і відстрибую убік.

— Хлопці! З мумій отруйна пара виходить. Обережніше!