Читати книгу - "Серденько Змія, Віолетта Котова"

 Я намагався вмовити Кирила залишитись, повернутися до служби безпеки, але своїми спробами лишень розізлив його, поки друг врешті решт не змінив тему розмови, після чого невдоволеним залишився я. Дивно, між нами завжди були дружні стосунки, ні разу не виникало непорозумінь, ми наче завжди знаходились на одній хвилі, зазвичай маючи в голові дуже схожі думки, а подекуди й однакові. Сьогоднішній вечір зіграв з нами злий жарт, бо на ранок Кір вже поїхав, назад на війну… А я залишився мучитися докорами совісті за те що спалахнув та не втримав емоцій.

- Як в тебе з Іриною?! – зненацька змінив тему розмови Кір. – Ти приїхав, збираєтеся організувати зустріч?!

 - Ми не розмовляли про це. - я лишень зітхнув, подумки лаючись на себе, бо мріяв зовсім про іншу зустріч, з родини хотів побачити лишень дочку. – Зустріч не планували. В мене є ще деякі важливі справи.

- Важливіші ніж власна дружина?! – з докором спитав друг, дратуючи мене.

- Не всі такі як ви…

- Що ти маєш на увазі?

- Те, що після того, як ти вдруге зміг завоювати свою Любу ви майже не відходите одне від одного. Не всі так живуть.

- А ти вважаєш це не правильно?

- Я ніяк не вважаю. – не хотів його ображати, але мені здавалося, що Кір інколи поводиться як тиран, не залишаючи дружині вільного часу від себе. Це з приходом війни вони тимчасово були вимушені роз’їхатися на тисячі кілометрів, а вдома Люба постійно перебувала під суцільним контролем Кирила, мені навіть здавалося, що він їй не довіряє, тому й контролює кожен крок. Але я мовчав, ніколи не перетинав межу їх взаємовідносин, бо справедливо вважав, що то їх особиста справа, а от Кирило вирішив перетнути межу недозволеного. – Не розумію, чому тебе хвилює Ірина.

- Вона мене не хвилює, хвилювання викликає твоя поведінка. Ти ж раніше летів до родини при першій можливості. А ким твої думки зайняті зараз?!

- Тим, ким потрібно. Не треба тобі втручатися.

- Ти так і продовжуєш спілкування з Юлею?! – навіщо він тільки почав цю тему, ще й повчати надумав. – Краще б забув ти про неї, та думав про власну сім’ю.

- Багато ти знаєш! – не втримався, підскочив на ноги нервуючи.

- Знаю! Забудь ти її!

- Я таки жалкую, що розповів тобі про нашу зустріч.

- Вона не варта того, щоб втрачати те, що вже маєш! – от тут я й не витримав.

- А чого ж вона тоді варта?! Га? Друже?! Щоб користуватися нею, а самому страждати за іншою спідницею?!

- Не треба так казати про Любу! – тепер встав і Кирило, ми порівнялися, пильно дивлячись одне одному в очі, неначе між нами проскочила блискавка. Я знав, що Кір від свого кохання втрачає здоровий глузд, але не збирався дозволяти другу маніпулювати моїм особистим життям та почуттями.

- Потім кинути, як непотрібне цуценя, яким награвся?! Цього Юля варта?! – я розлютився, не помітив як перейшов на крик. – Ти ж навіть за час спілкування не дізнався, що вона за людина! Не це тебе хвилювало! Ти хоч раз поцікавився, як вона живе після того, як ти її кинув?

- Навіщо?

- Звісно! Ти навіть не згадував про неї. А тепер маєш нахабство казати мені про те, що вона не варта..

- Звісно не варта. Я їй так і сказав… - він бовкнув лишнього й сам це скумекав, бо різко замовк.

- Що ти їй сказав? – Кирило мовчав, тим самим підливаючи масла у мій вогонь люті. – Що ти їй сказав, питаю?! – голосно крикнув я.

- Сказав, щоб дала тобі спокій! – нарешті почав говорити Кирило. – Сказав, що ти не її доля! Щоб не ламала сім’ю, бо в тебе дитина є! Ти що, сам не розумієш?! – в перші секунди я стояв ошелешений, шокований його словами, просто кліпав очима не вірячи почутому.

- Що я повинен розуміти?! – прошипів у відповідь, міцно стискаючи кулаки.

- Вона мене забути не може! Тому й вирішила помститися через найкращого друга!

- Що ти верзеш, Кирило?! Я не вірю своїм вухам! Юля мене й не побачила б ніколи, не згадала б, якби я сам до неї не причепився випадково!

- Не потрібна вона тобі… - він не договорив, бо я не стримався, вдарив його кулаком у плече, але той і не рипнувся давати відповідь, проковтнув мою витівку.

- Досить! – гаркнув, що було сил. – Це моя справа! Не лізь більше! Ніколи, чуєш?! Ніколи не лізь! І Юлю не чіпай! У неї від тебе тільки одне горе в житті! – ревів я.

- Олег, послухай…

- Заткнися. – підняв вгору долоню, демонструючи своє розчарування. – Наслухався вже вдосталь! Забирайся!

- Що? Ти тепер проженеш мене із-за якогось дівчиська?! Свого найближчого друга?!

- Колишнього друга! – прошипів я між скрипом зубів. – Забирайся, геть!