Читати книгу - "Поцілунок одного разу , Ольга Манілова"

Менеджер з фіксованих активів нарешті додзвонюється до нього перед обідом персонально, нагадуючи про замовлення літака до Гонконгу: через три тижні планується Нікому-Нахрен-Не-Потрібна-Зустріч великих клієнтів інвестиційного банку, до якого Карелін нещодавно перетягнув частину портфеля.
За рекомендацією Фрезя. Будь він неладний, божевільний, і добре що не дзвонить.
Наступна розмова з помічником з приводу бронювання далекомагістрального літака наштовхує його продірявлену з сьогоднішньої ночі, як решето зі скла, голову на думку.
На повідомлення про те, що хтось під'їде та візьме у неї документи для замовлення закордонного паспорта, Кіра реагує мирно, але підкреслено нічого не розпитує.
На зборах з приводу нещодавніх сутичок навколо сміттєвого бізнесу Карелін спостерігає, як Лешей втовкмачує щось нахабній молоді, а потім Рінат свариться з половиною натовпу через купівлю довбаного дрону — щось Рінат сильно каламутить із цими браконьєрами в останній місяць. І чоловік вирішує написати їй прямо із запитанням: «Куди вона хоче полетіти у найближчі вихідні? Тобто через три дні».
Нормальне питання?
Вони сядуть у машину, потім пересядуть у літак, потім в іншій країні – з машини до готелю, а з фойє готелю до номера. І навіть необов'язково безвилазно... лежати у номері. Можна прогулятися кілька разів. Ніхто їх в іншій країні не знає, і все це... все це тут — сумніви, проблеми, суперечки буде таким далеким.
Тим більше, що вона нікуди не їздить, а так хоча б розвіється.
Він, звичайно ж, живого місця на ній не залишить найближчими днями у будь-якому разі, але хай хоча б…
... Карелін сам не знає, що це за «хоча б». Напевно, хай хоча б в інших місцях: країнах, містах, кімнатах. Там, де, може, дихається вільніше. Йому.
Може, й Кірі дихатиметься вільніше.
Діловий день тягнеться мерзенним, прилипливим слизом. Зустріч із Сєровим, як завжди, коротка і у справі, і найманець знову зникає.
Роман розмовляє з Кулаком по телефону: бесіда бісить їх обох, але через останні державні пертурбації обом треба і обом доводиться контактувати. Чи не крізь зуби.
Кулак - неприборканий чортяка, і Роман міг би його поважати, якщо той, нарешті, прокинувся б і легалізувався. Василь у них — невизнаний король столиці, так би мовити, де-юре, а де-факто зачерпнув бездонним ковшем владу за найскладніших часів. За часів змін та сутичок після смерті діда. Влада, яку міг би де-юре успадкувати Карелін, але йому давно по хуй. Його влаштовує це місто та цей масштаб. Але Кулаку не по хуй.
Василь, вихованець дитбудинку, думає, що Брусу все на блюдечку дісталося і зі срібною ложкою. А ще Василь у глибині душі вважає, що Брус — посміховисько, а не кримінальний авторитет, але навряд чи скаже подібне вголос: бо посміховисько чи ні за законами братви, але гепнути Карелін може сильніше, ніж більшість паханів разом узятих.
Багато з цього майже правда, і згоден у цьому Карелін з Кулаком, але тільки не все.
Далеко не все.
Дещо... взагалі не дісталося.
Через годину Кіра відповідає, що не знає, куди хоче поїхати, а потім чергує скептицизм із фразами, що закінчуються лише знаками питання. Але якби категорично не хотіла, то одразу б відмовилась. Сумнівається та не довіряє.
Карелін вже по другому колу третього десятка нафантазував, як він досхочу трахатиме її відразу по приїзду в готель і як посадить прямо на себе перед вечерею, і Кіра безпорадно задихатиметься, кінчаючи і кінчаючи, і як вона дозволить йому утримувати зап'ястя і метатиметься під ним, а він довбатиметься і довбатиметься…
Рома дивиться в проріз між двох настільних моніторів, і м'язи по всьому скелетному каркасу заходять слабким, коротким спазмом.
Йому варто було вибрати кабінет із вікном, бо зараз якраз не заважало б подивитися у зовнішній світ. Але, звичайно, він вибрав тоді цей склеп, просторий і далекий, і жодного разу не згадував про відсутність природного світла.
Вперше в житті чоловікові начхати, що він — страшенно мерзотна тварина, непридатна і зайва. Начхати, тому що Карелін тут уже на максимумі самоконтролю та дисципліни. Через вушко голки він нині випускає себе назовні з багатотонної машини божевілля та люті. Машини, що пожирає паливо душі вдень і вночі, розплескуючи пекло з магми і випльовуючи шиплячими іскрами.
Ось зараз це і є його межа. За межею одразу обрив висоти незліченної, якщо дивитися вниз — дна не видно.
Вперше близька смиренність, що нічого він із собою вже не вдіє.
Треба хоча б тільки так протриматися, але, блядь, як вона стискала його зсередини і тяглася зі схлипами, притискалася солодкими порожніми грудками, дозволяючи йому лизати і засаджувати, лизати і засаджувати, і м'яти соски без зупинки, і це Роман ще не зайшов в неї досить глибоко. Вчора цього недостатньо глибоко, і, стримуючись кліщами, зубцями, кайданами, він повинен протриматися так далі, з легкими зривами, але з присутністю контролю повинен і протриматися, не втрачаючи голови остаточно і не відлякуючи її ...
Роман пропонує Рим або Барселону, і Кіра погоджується на Рим, і він власноруч пише менеджерові в приватний офіс забронювати і те, і це, і спланувати так-сяк.
Є симпатичний бутік-готель у кварталі від Іспанських сходів, і потрібно зарезервувати хоч одну пристойну вечерю. У розпал літа Рим нудний і задушливий, але він не тягне її відразу в тумани Тоскани або ущелини Сардинії. Занадто самотньо та ізольовано, вона відчує себе контрольованою, якщо поряд буде мало людей, а місцевість — надто неосяжною.
Карелін збирається не спартачити, тож у ресорти вони полетять потім. Раптом знайомі моря і курорти, і острови, і села і кемпи, — сотні таких — насправді набувають інших образів у нього в голові. Барвисті та цікаві. Тепер він зможе поїхати туди із нею. Може вгадає, де сподобається, а де ні. Сам Роман перестав тягатися за закордонними Аманами та мішленівськими ресторанами кілька років тому. Тільки іноді бронює щось добре знайоме для зустрічей із Фрезем, який, навпаки, останнім часом оприбуткував готельне життя.
Добре хоч можна відкинути напругу про випадкову зустріч із батьками, бо вони теж перестали мандрувати після того, як Карелін-старший впхнув себе в крісло мера. Увечері доводиться проявити чарівні навички переговорів, яких у Кареліна ніколи й не було. Умовляє він Кіру на поїздку спокійно, з напускною розслабленістю. Петро може вирушити до сім'ї Тимура, а її робота…
Її довбана робота, де треба буде взяти додатковий вихідний, якось переживе. Кіра сама явно роздумує про зміну працевлаштування, і Роман перестав тиснути, щоб дочекатися, поки вона дійде до потрібної кондиції. Сам він гадки не має, де вона ще може працювати. Її спеціалізація, політологія, зі скрипом відкриває скриньку Пандори для його нервів, але нехай. Нісенітниця насправді.
Позитивний результат умовлянь — підтвердження, що швидкість, яка завжди забирає його на поворотах, зменшити вдалося. І задоволений спокій жевріє в нього десь у засіках груднини, з яких потім точно виповзе гадюкою, що шипить, але це буде вже після.
А поки…
Після водних процедур Кіра дещо задумлива. Пропозиція кудись піти вона раніше відкинула явно щиро, тому що розсіяно крутить між пальців кінчик ще не до кінця висохлого пасма і дивиться перед собою застиглим поглядом.
— Що таке, що думаєш?
— Я насправді хочу поїхати. Просто боюся, — Кіра смішно видихає, надувши щічки, — що замість того, щоб розслабитись, хвилюватимусь, і тоді все коту під хвіст.
— Я теж. Потрібно просто забити і зробити. Потім поїдемо ще кудись, і якось уляжеться все.
— Чесно кажучи, мандрувати без зайвого багажу набагато цікавіше, ніж по наших ресторанах вештатися.
— Я бачу, ти домашня пташка, що іноді не проти вирватися.
Вона сміється.
— Куди вирватися, Карелін? І, так, я – домашня рослина. У тому сенсі, що тусовки і веселощі якось повз мене пройшли. Якось часу не було, і бажання теж.
— Чому померла твоя мати? — запитує він буденним тоном.
— Рак, — знизує Кіра плечима. — І відсутність грошей, мабуть. У мене заробити багато можливості не було, а вона дотягнула без діагнозу до того, що працювати могла вже частково.
— Моя бабуся вмерла, коли мені було тринадцять. Людина в труні, яку забивають, багато що змінює. Коли людину ти добре знав.
— І любив, — каже вона і дивиться на нього, упершись підборіддям у власне плече, оголене й привабливе.
— І любив, — погоджується Роман. Знімає годинник і розстібає манжети, дивлячись на неї у відповідь. Він мне її груди, притулившись ззаду і поїдаючи розпарену шкіру шиї поцілунками.
Різкість її розвороту і настрій, з яким дівчина бере член в руку, а потім і облизує, з тріском розламує щось міцне, зазвичай непорушне в багатоярусних надбудовах його витримки. Була б можливість повними легенями зітхнути, чоловік би піною зайшовся, як загнаний кінь.
Терзає багряну голівку вогнем язика і м'якістю губ вона недовго. Повільно спускається натиском рота, щоразу заковтуючи далі й більше, далі й більше, і Карелін не зовсім упевнений, що він після цього зможе знову навчитися рухатися, бо зараз не може. Зрушити. Ворухнутися. Зовсім.
Кірі вдається вмістити в роті член повністю; вона продовжує, мовчазно нанизана його плоттю, що пульсує.
Дівчина смокче і смокче, спочатку неквапливо, але, немов слухняна відмінниця, дотримуючись суворості ритму, а потім швидше і збиваючись, втягуючи стовбур як на останньому подиху, і тут вона стогне безпорадно і уривчасто, і…
... і Роман плутається відчайдушними рухами пальців у неї у волоссі, утримуючи себе від надміру різких рухів з таким зусиллям, що доводиться вільну руку сковувати в кулаку.
Зчіплює зуби, немов між ними натягнутий трос, і лише перебирає пасма, намотуючи їх на нестабільні пальці недбало. Недбало, і намотується його подих веретеном навколо плутаного ритму її гарячого, тісного рота. І кінчає.
Майже беззвучно, голосно виливаючись лише спритними видихами. У гарячковій спробі обійняти долонею ще й частину обличчя Кіри, щоб і погладити, і промацати контур власної голівки у неї за щокою.
Коли вона сідає навколішки, витираючи слину і сльози потроху, у Кареліна в голові коротить, і різнобіжність переживань проходить блискавкою від верхівки до землі. І подальші свої дії він начебто збоку спостерігає.
Карелін натискає на її нижню губку, та все ще в слині і розмазує, куди пальці дотягуються. Кіра дивиться на нього затуманеними очима, з викликом і передчуттям одночасно, рум'яна, як щось солодке і соковите, розпатлана, наче їй щойно в рота скінчили.
— Буде розплата, — каже підкреслено серйозним тоном, — і я все одно сьогодні тебе візьму.
Вона прикушує його за палець, і Роман розвертає дівчину до себе спиною настільки блискавично, що Кіра тільки завдяки його хватці на колінах і тримається.
— Рома, — захлинаючись від сорому, просить вона, коли він змушує її сильно вигнутися, і коли чоловік розсовує її коліна рвучко, відкриваючи не тільки дві вологі половинки, але й усе, що зазвичай приховано під ними.
Порізом тонким і довгим чоловік проводить язиком по всій промежині, від і до, не зупиняючись. Кіра дихає в простирадло, повертаючи голову вбік, ніби це допоможе уникнути думок про те, що він зараз із нею творить.
— Ш-ш-ш, — гладить Роман навіть щиколотки, на мить стискуючи кісточки, імітуючи рух мотузки, якими він міг би їх зафіксувати і позбавити можливості чинити опір, — чим швидше ти будеш геть мокрою, тим швидше я зайду сюди.
Дражнить одним пальцем він Кіру зсередини неймовірно довго, іноді заходячися пестощами навколо клітору, але не підпускаючи її занадто близько до виру насолоди, що затягується.
Кіра витримує муки, як та сама слухняна відмінниця, лише часом сіпаючись і поводячи ногою убік.
Потім він навмисно доводить її до межі, за якою білим спалахом під повіками може вибухнути оргазм, однонотними поривами язика, навіть жорсткими й мстивими, і кидає, усуваючись.
Кіра намагається приховати зламаність стогону, але Роман все чує — слава Богу, йому все чутно, і він складає ці звуки у внутрішньому сейфі за десятками броньованих плит і навіть покусує її за біле тіло стегна.
А потім розводить коліна ще трохи ширше і розкриває сідниці, кружляє язиком навколо кільця. І показово утримує її за ноги, коли вона копошиться і протестуючи вигукує його ім'я, та ігнорує її збентеження, старанно вилизує колами і лініями, і в потрібний момент штовхаючись або відсторонюючись.
Вигинається Кіра ще нижче під тягарем лавини від нового задоволення. І натягує тканину простирадла, хапаючись хоч за щось, як за рятувальний канат. Він не планував так мучити дівчину, але зупинитись утоплення подібно. Як під водою кисню немає, і знаєш, що треба плисти і плисти, хоч би чого це коштувало.
Тому Карелін лиже і лиже її скрізь, і коли вона нарешті мимоволі штовхається йому в обличчя з гортанним хрипом і обірваним муканням, він заспокоює Кіру:
— Так, люба, так, зараз.
Доводить до оргазму дівчину змазаними ривками пальців, і не чекаючи, поки Кіра видихнеться, засаджує їй наполовину, сам себе утримуючи руками на м'яких стегнах.
Якою б мокрою не була, та все ж так тісно і тонко, і страшно.
Охоплюючи за горло, Рома тягне її на себе, і Кіра неминуче насаджується більше на член. Зі свистом видихає Карелін їй уже в копицю волосся, а вона намагається розвернутися до нього обличчям — так, іди сюди, дай мені ще щось роздерти...
— Це глибоко, — задихаючись, белькоче дівчина, і він абияк уриває мить поцілунку в такій позі. Не може натягнути Кіру ближче, бо тоді... тоді член дійде одразу до упору, і Кареліну потрібна хвилина, а може, вічність, щоб підготуватися. — Так... глибше, ніж учора.
— Це ще неглибоко. Ще буде... глибоко. Але не сьогодні.
Так, буде глибоко, коли можна буде довбати в неї до упору годинами безперервно. Може, у цьому житті, може, у наступному. Йому й так уже пощастило.
Рухається він у ній рівно і з легким уповільненням, наскільки це дозволяє поза. Її права ніжка тремтить від напруги, немов вони на нестійкому плоті посеред океану, і Карелін заривається носом у затишне місце в неї за вушком.
І входить глибше і зривається на безладний ритм.
Вона приголомшено скиглить, коли Рома кінчає в неї і дозволяє йому розгорнути себе, ніби тимчасово осліпла, і розтерзати її набряклі складочки до ще однієї розрядки.
Роман планує гортати планшет по роботі, коли Кіра втомлено провалюється в сон, але прочитане в зрозуміле транслюється дуже погано.
Вона голосно сопе, притискаючись до його ліктя щокою.
Протягнув нескінченно довго без потворного натиску, думає Роман, і це ще якраз під час кількох перших разів, тож є шанс протягнути ще довше.
Може, достатньо довше, щоб вона від нього точно не...
Але шансу насправді не трапляється.
І протягнути не виходить.
Шансу, мабуть, і не було.
Як казав його дід, бути просто проти цього життя недостатньо. Солдат застрелився в річницю смерті дружини, і мати завжди дивувалася з цього приводу, скидаючи руки.
- Який же це вчинок, - повторювала вона знову і знову, - і де тут якесь кохання. Нема тут такого!
Тепер через двадцять три роки Роман знав, що мати просто ніколи не здогадувалася, що з себе любов, взагалі, являє.
Наступного дня він вирішує з прикордонниками і наглядачами за південними СМТ питання про логістику, що обрушилося, через нових власників терміналів. І на зустрічі дзвонить телефон, і на екрані ім'я Кіри.
Вона жодного разу йому не зателефонувала за весь час.
Зараз 18:11. Отже, вони з Тимуром мають їхати з роботи.
Без пояснень і зволікання Карелін залишає стіл і бере трубку, навіть не доходячи до дверей. Пульсуючою луною щось гуркотить, ніби у в'язкій трясці, і не відразу зрозуміло, що це в нього самого всередині.
 — Рома! — Кіра задихається, але кричить.  — Сюди, це недалеко від в'їзду на роботу.
... він зривається на біг, повертаючи до вузьких сходів, а не до ліфта.
— … допоможи, на Тимура напали, Рома! Це…
... кулаком б’є по капоту джипа Кирила і кидається до своєї машини.
— ... на полі, у бік посадки, будь ласка, швидше, їх тут тр…
... Інші заводять мотори, але він першим виривається з парковки.
Телефон більше не біля Кіри, тому що останнє, що він від неї чує, — це зляканий вереск на півслові, але зв'язок не переривається, і, мабуть, далеко розноситься шум і гамір, і шурхіт і... навіть її крик, самотнім птахом, що злітає над усім іншим гомоном. За кілька кварталів, що змазаним місивом проносяться за вікном тачки, зв'язок обривається.
Карелін не в змозі відірвати навіть палець від керма, тому вперше у житті голосом наказує системі автомобіля набрати Лешея.
— На Тимура напали біля її роботи. Кіра там зараз, — майже механічним голосом каже чоловік. — Я й хлопці в дорозі. Багато людей не бери. Відбій.
— Я викличу нашу швидку, — кидає Лешей перед тим, як обрубати зв'язок.
— Виклич, — вимовляє по складах Карелін у нікуди і відчужено спостерігає, як власні руки заходяться таким беззупинним тремтінням, що ледь не втрачає контроль за напрямком руху.