Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"

Срібляста, вишита крихітними перламутровими перлинами, з короткими рукавами й трикутним вирізом, до речі досить низьким. Вона була прямою до коліна, а потім розширювалася пишними хвилями, схожими на русалчин хвіст.

– Подобається? – спитав дядько.

– Так, вона просто неймовірна! – вигукнула я.

– Ну, то ходімо поміряєш!

– Алеж дядечку, вона ж, напевно, страшенно дорога?

– Той що з того? Наче я не можу собі це дозволити, пішли!

Сукня сиділа так, наче її для мене пошили. А яка в неї була спина!

Напівпрозора, з рядом перлів-ґудзиків від шиї до самої талії.

Я захоплено роздивлялась своє відображення й коли повернулася до дядька, то побачила, що у нього в очах стоять сльози.

– Ти така гарна! І так схожа на свою матір!

Я ледве втрималася, щоб не спитати хто ж таки була моя матір?

Він повернувся до продавчині:

– Запакуйте нам цю сукню, будь ласка.

Ми вийшли на вулицю.

– Знаєш, що потрібно до цієї сукні – гарні прикраси! Ходімо.

Хоча ми й раніше ходили по магазинах з дядьком, втім сьогодні, мені здавалося, що він ніби навмисне мене прикрашає, наче я якась лялька.

А може, це він для Себастіана старається? Що ж, якщо так, то марно.

В магазині прикрас ми вибрали зачаровані сережки та кольє з ортензію у формі маленьких зірочок. У темряві вони тьмяно світилися. Продавчиня запевнила нас, що набір захищає від зла й неприємностей. Ну що ж, хотілося вірити!

Потім ми ще ходили до кондитерської, тож, повернулися пізно. Решту вечора я провела наводячи красу.

Вранці першим ділом зв'язалася з Глорі.

– Ти вже не спиш?

– Ні, звичайно, в мене мандраж!  – вона хіхікнула.

– Це ще чого?

– Я хочу сьогодні запитати Річарда чи справді подобаюсь йому!

Я хотіла розсміятися, але схаменулася, побачивши серйозний вираз обличчя подруги.

– Глорі і ти туди ж, – сказала м'яко – ти що сама не бачиш, подобаєшся йому чи ні?

– Та, звичайно ж бачу! Утім, це так романтично! До того ж, щоб ти не казала, а місячні промені цієї ночі мають силу!

– Ага, силу штовхати дівчат на всілякі дурниці.

Глорі пирхнула.

– Це ти так думаєш! – стиснула вона губи.

– Добре, добре, – я примирливо підняла долоні вгору – як хочеш, то питай, проте, не сумніваюся в його відповіді.

– Думаєш?

– Впевнена, чекаю тебе, як завжди о сьомій. Па-па!

– Па-па!

День промайнув швидко, я чула як приїхав Себастіан.

Кілька разів дядько звіряв список гостей із дворецьким, я перевіряла їжу й магічні феєрверки. Допомагала прикрасити сад магічними ліхтариками у вигляді місяця і зірок.

Десь о п'ятій годині все було готове і я піднялась до себе.

Сукня, туфлі, та прикраси вже лежали на ліжку.

Сівши перед дзеркалом, довго розчісувала волосся, спершу хотіла покликати Кітті, та передумала.

Не буду нічого вигадувати, просто зроблю високий пучок і все, щоб видно було спину.

Нанесла зволожувальний крем, трохи пудри й рум’ян. На губи червоний блиск – новинку. На баночці писали, що він витримує цілу ніч поцілунків. Не те щоб я збиралась з кимось цілуватись, одначе колір, дуже мені личив.

Наділа сукню й зрозуміла, що все ж доведеться позвати Кітті. Ґудзики на спіні самій мені не застібнути.

Очікуючи на неї я вертілася перед дзеркалом, притримуючи сукню спереду. Може все ж таки спробувати магією?

У двері постукали.

– Заходь, Кітті.

Я повернулась і побачила зовсім не Кітті, а Себастіана.

– Зачини двері з тої сторони, будь ласкавий! – розвернулася до нього спиною.

– Зачиню, але спершу ми трохи поговоримо.

Він підійшов до мене. У дзеркалі відбилися маленька збентежена дівчина та високий усміхнений чоловік.

Я хотіла відійти, та він не дав. Замість того, почав застібати ґудзики на спині. Час для мене спинився. Всюди, де торкались його пальці розливався рідкий вогонь. Я затамувала подих.

– Поки стоїш, слухай мене уважно. Не знаю, що сидить у твоїй дурній голові, але припини поводитись як шльондра. – все це він проговорив спокійним, розважливим тоном.

– Що!? Ти вже геть збожеволів Себастіан! Чого ти приперся безпідставно мене принижувати?

Сіпнулася, щоб відійти, але Бастіан схопив мене за плечі.

– Безпідставно!? Та вся академія гудить про тебе та Еріка Рота. Як ви цілуєтесь просто посеред білої днини, а може й не тільки. Думаєш, зможеш навісити на нас свого бастарда? І не сподівайся, Ельвіро! Я власноруч викину тебе на вулицю!

В дзеркалі я побачила, як його очі наливаються пітьмою, а пальці сильніше вдавлюються в мої плечі.

Хотіла якось пояснити йому, що все не так, та зрозуміла, що він мене все одно не почує, і що найгірше, не повірить.

– Думай, що хочеш, Себастіан, я не знаю звідки ти це взяв, та ти ладен повірити у будь-що погане про мене й ніколи у хороше. Відпусти мене нарешті! – сіпнулася від нього.

Він забрав руки, а на плечах залишились червоні сліди.

– Сьогодні його теж запрошено, тож, я тебе попереджаю, не смій щось таке утнути!

Я стрімко розвернулася до нього.

– Таке, це яке Себастіан? Га? Так, уяви собі, я поцілувала Еріка! Ти не хочеш, щоб я його цілувала? Ну, то, добре! А кого мені цілувати? Може тебе, як найбільш безпечний варіант, га? Потім просто скажу дядьку, що ти мною скористався і все.

В його очах спалахнув абсолютно чорний вогонь, а на шиї блимнула червона руна.

– Та я краще змію поцілую! – проричав.

– Правда? – я поклала руки йому на груди й притиснулася всім тілом – А мені здається, Бастіане, що ти хотів би мене поцілувати, а може й не тільки. Інакше навіщо ти прийшов сюди зі своїми звинуваченнями, наче ревнивий чоловік?! – зірвалася на крик.

Він криво посміхнувся і я навіть не встигла вловити той момент, коли опинилася притиснутою до стіни, а його губи впилися жорстким поцілунком в мої.