read-books.club » Фантастика » Закоłот. Невимовні культи 📚 - Українською

Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

140
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Закоłот. Невимовні культи" автора Володимир Кузнєцов. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 87
Перейти на сторінку:
повністю закритому від сторонніх, молоді курсанти мали певні… вольності, як се називали самі викладачі.

З просяклих паром сутінків вийшли двоє в комбінезонах СФБ.

— Post tenebras lux, інспекторе, — козирнувши, бовкнув перший, хлопчина трохи старший за двадцять, ширококостий, з пласким обличчям, на якому виділялися, здається, лише широко посаджені дрібні очиська та кирпатий ніс. Безгубий проріз рота майже губився на рябій, у червоних цятках від погано налаштованого депілятора шкірі.

О’Шонессі окинула його крижаним поглядом.

— Се внутрішнє вітання, офіцере, — майже не розтуляючи губ промовила вона. Два ляпи на чотири слова — то трохи занадто. Якби сей йолоп ще втулив туди «сестро», вона б йому точно зацідила межі очі, боги їй у свідки.

ФБшник кілька разів кліпнув, але загалом страху не виявив. Що ж, уже непогано.

Unaussprechlichen Kulten

— Перепрошую…

— He треба. Що у вас?

Другий — друга — офіцер безпеки, жінка років сорока, худорлява й підтягнута, значно вища за напарника, зробила запрошувальний жест:

— Загиблий матрос. Підозра на вбивство.

Вона була майже восьми футів на зріст — занадто довготелеса як для землянки.

Бріджит нахмурила лоба, намагаючись рухом шкіри трохи послабити пульсуючий в кістках черепа біль. Але слова й справді були дивні. Підозра? Зазвичай показання камер та сенсорів передаються слідчим просто на місце, менш ніж за хвилину. Точний час злочину, а також усі, хто міг бути поряд, фіксувалися… ФБшні телепні просто стовбичили тут, чекаючи на неї й нехтуючи своїми прямими обов’язками? Брідж несамохіть ледь похитала головою. Навряд… Тут щось інше.

Вони пройшли довгим коридором уздовж рифлених переділок та знятих панелей, за якими тяглися довгі переплетіння численних комунікацій. Повітря вібрувало від електростатичних полів, відчутно потріскуючи в такт вмиканню-вимиканню магнітів на чоботах, вибиваючи дрібні іскорки від найменшого доторку до пласталі переділок. Врешті ФБшники вивели О’Шонессі до невеличкого відсіку — газорозподільного вузла, як пояснив інтерфейс.

На вході Брідж завмерла, відчуваючи, наче вздовж хребта, між шкірою та білизною, поповзло щось гаряче та липке.

Тіло у відсіку вигоріло так, що рештки спаялися в химерний гідровуглецевий компаунд, що лиш віддалено нагадував людський кістяк. Усі плавні лінії перетворилися на ламані. Навколо нього, наче чудернацьке гало, оповилося плетиво покручених кабелів та понівеченої арматури.

— Трапилося три години тому, — доповіла жінка. — Спалахнуло так, що навіть не одразу побачили, що тут була людина. Версія аварії перевіряється. Чекаємо на звіт від КБЖ.

Інспекторка, долаючи заніміння в кінцівках, перетнула поріг. Під підошвою щось тріснуло. Закривши обличчя ребрізером, вона опустила погляд на мерця, зчитуючи базові дані вбудованим у штучне око сенсор-аналізатором. Потрощений. Гомілкова кістка зі слідами протектора, розсипані в попереку хребці, вдавлені ребра. Всі ушкодження — посмертні. Ті, хто першими увійшли сюди, переймалися вочевидь не трупом.

Хлопець-ФБшник почухав підборіддя.

— Недбалість, як на мене. Ipse enim est abyssus ipsum.

О’Шонессі вдивляється в почорнілі, вкриті розколинами рештки труб та кабелів. Дивне місце. Незвичне. Обережно обійшовши тіло, вона спробувала нігтем сколупнути кіптяву з приладової коробки. Щербата луска відстала, повільно спланувавши на підлогу. На потемнілій поверхні — довгий ряд дрібних цифр: шість, шістсот двадцять шість, нуль сімдесят, п’ятнадцять, десять-тридцять чотири…

— Тут є камери? — спитала вона, урвавши хлопця, що вже розтулив було рота, готовий і далі хизуватися своєю недолугою прамовою.

— Ніц немає. Бо якщо сей корабель має дупу, то саме в ній ми зараз і перебуваємо. А в дупі камер не встановлюють, інспекторе. — Хлопець реготнув, але, впіймавши суворий погляд напарниці, затнувся.

Брідж не звернула уваги ані на недоречний жарт, ані на чергову хибу в зверненні. Відчуваючи, як повільно наростає в потилиці гаряче пульсування, вона мовчки присіла біля кістяка.

Todos los fuegos el fuego. Всі вогні — Вогонь.

Відколовши монолезом маніпулятора тонку пластинку з ребра, О’Шонессі відправила її до вбудованого в пояс хроматографа. Десь у надрах комбінезона цей мікрозразок згоряв у потоці водень-кисневого полум’я, а детектори виміряли зміну його електропровідності, в такий спосіб визначаючи точний хімічний склад.

— Надішліть запит технічній службі, — кинула Брідж, очікуючи результат. — Мені потрібний перелік окульт-приладів, встановлених у цьому вузлі. Окремо — канали з’єднання тутешньої РСК з НРІ.

Очі молодого ФБшника округлилися. Останньої фрази він точно не зрозумів. Жінка відреагувала спокійніше — дістала портативний термінал і почала виводити на сенсорі символи з’єднання. Потім відступила на крок просто під закритий металевими ґратами коридорний світильник, впівголоса з кимось заговоривши. Тіньові перехрестя помережили її голову і плечі, немов чорні клітинки.

— Ви, певне, вирішили, що я пожартував, інспекторе, — ляпнув хлопець. — Ну так, я справді жартував, але то була радше іронія, еге? Ми справді у дупі, а се конкретне місце — просто газорозподільний вузол, який, я так собі гадаю, лишився незмінним ще з часів Війни тисячі демонів. Се просто допоміжна мережа, локальне опалення, чи щось типу того. Гріє трійко сусідніх кают. Уся автоматика як мінімум рівнем вище. А тут… — він скривив губи, — тиск подали — клапан відкрився, тиск упав — клапан закрився. Все.

Брідж, намагаючись ігнорувати тупе базікання, вивчала результати, що їх хроматограф передавав на очний імплантат.

Усі вогні — Вогонь.

— Стули пельку, бовдуре, — ледь чутно прошепотіла йому напарниця. Вона закінчила розмову і тепер просто кипіла від люті. О’Шонессі розуміла її — жінка мала наказ і виконувала його, а її напарник тим часом дратував інспекторку.

Хлопець ніяково знизав плечима, потім знов обернувся до Брідж.

— Entschuldigen Sie, Inquisitor, — він винувато посміхнувся, і Бріджит здалося, що він ледь стримався, аби не підморгнути. — Я вперше…

Опустивши повіки, щоб хоч трохи зменшити біль, інспекторка звелася на рівні. В іншій ситуації вона може б ще вагалася між тим, чи то ФБшник тролить її, чи він просто йолоп — та наразі різниця була для неї непринципова.

— Якщо ти, вилупку, бодай ще раз звернешся до мене як до чоловіка, — не сходячи з місця просичала вона, — то, присягаюся Брамою і Ключем, я оцим ротом вигризу тобі око.

Обличчя ФБшника сполотніло, нижня щелепа відвисла, демонструючи в прорізі рота пощерблені зуби. За його спиною напарниця на коротку мить скривилася в зловтішній посмішці.

— А якщо ти ще раз звернешся до мене високою імперською — байдуже, східною чи західною, а тим паче прадавньою — то вигризу обидва. Verstehst du?

— Selbstverstandlich… е-е-е… так, інспекторко. Перепрошую, інспекторко.

Висока західноімперська була офіційною мовою Спеціально Офісу Інспекторського, в якому й служила Бріджит О’Шонессі. СОІ недарма тайкома тлумачили як Sanctus Officium Inquisitionis — більш влучної історичної паралелі було годі й шукати. Але наважитися в очі назвати інспектора інквізитором міг хіба його колега — і то лише

1 ... 22 23 24 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закоłот. Невимовні культи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Закоłот. Невимовні культи"