Читати книгу - "Хочеш жити?"

— почав Террелл. — Вони мають кімнати на горішньому поверсі клубу. Вікна цих кімнат виходять на парковку, де застрелили Макнейла. Одна з дівчат — Менді Лукас — власниця машини «Форд», якою вона кілька тижнів не користувалась і яку лишила на паркувальному майданчику. Її розбудила стрілянина. Визирнувши з вікна, вона побачила, як навколо Макнейла почав збиратись натовп, потім дівчина стверджує, що побачила чоловіка, який вийшов із її машини і приєднався до натовпу. Зараз ця машина у нас. Під заднім сидінням ми знайшли гвинтівку, з якої вбили Макнейла. Чоловік, якого бачила Менді, певно, сховався у її машині від Андерса, а коли той пішов і натовп зібрався навколо тіла Макнейла, цей чоловік заховав гвинтівку під заднім сидінням, вийшов із машини і злився з іншими витріщаками. У цього хлопця сталева витримка, але він не міг передбачити, що якась Менді Лукас буде в той момент біля вікна і побачить його.

— Боже милостивий! — Гедлі відкинувся на спинку крісла. — Ця дівчина описала його?

— Так. Вона дурненька, але стверджує, що впізнає цього хлопця будь-де. Такі заяви завжди сумнівні. Надто часто нам трапляються свідки, які клянуться, що можуть розпізнати зловмисника, але провалюють очну ставку. Але ця дівчина говорить, що наш злочинець індіанець, а це підтверджує враження Андерса. Згідно з її свідченнями йому близько двадцяти п’яти років, він має густе чорне волосся, спортивну статуру, а ще він індіанець. Вона на цьому наголошувала — не негр, а саме індіанець, одягнений у жовту сорочку, поцятковану білими квітками, і темно-сині джинси-гіпстери.

Гедлі вдарив руками по столу.

— Це вже справді щось! Ви зняли його відбитки з гвинтівки?

— Ні. Хлопець знає свою справу. Він не лишив відбитків.

— Ви вже передали його опис журналістам?

— Ні, — Террелл уважно зміряв поглядом Гедлі. — Треба, звісно, але я подумав, що ліпше спершу поговорити з тобою. Тобі не варто нагадувати, що у Парадайз-Сіті на різних посадах працюють більше ста індіанців-семінолів. Багато з них — молоді чоловіки. Більшість із них носять сорочки з квітковим орнаментом і джинси-гіпстери. Це наче уніформа. Для більшості людей один індіанець нічим не відрізняється від іншого. Опис вбивці допоможе нам, але може спричинити багато проблем.

— Так, — Гедлі задумався, насупившись, — розумію, до чого ти хилиш, Френку, але ми не маємо альтернативи. І тебе, і мій офіс критикують за те, що ми не вживаємо ніяких заходів. Я негайно скличу прес-конференцію. Цю новину не можна приховувати.

Террелл кивнув.

— Мої хлопці вже патрулюють місто, приділяючи особливу увагу індіанським районам. Цей чоловік місцевий. Я впевнений у цьому, — Террелл підвівся. — Хотів би я, щоб ця дівчина сказала, що це був білий чоловік.

— Що ж, принаймні ми вже щось маємо, — сказав Гедлі й зняв телефонну слухавку.

Виходячи з офісу, Террелл чув, як Гедлі говорив телефоном зі своїм прессекретарем.

* * *

 Меґ лежала в ліжку, спостерігаючи, як повзає стелею блискуча синя муха. Годинник на руці говорив їй, що скоро полудень. Але могло бути й пізніше. Годинник Меґ зазвичай відставав на десять хвилин щогодини. Якщо дівчина забувала підкручувати його, через деякий час стрілки показували абсолютну нісенітницю, та їй це байдуже.

Меґ було водночас нудно й тривожно.

Чак пішов, коли вона ще спала, і досі від нього не було жодного знаку. Меґ не могла навіть встати з ліжка, щоб налити собі чашку кави. Вона хотіла кави, але зусилля, яких це потребувало, були для неї надто великими. Значно простіше лежати ось так і спостерігати за мухою, ніж робити будь-що інше.

Невдовзі муха полетіла, і Меґ відчула, що заздрить їй. Вона б теж так хотіла — забратися звідси геть. «Це, певно, чудово, — міркувала вона, — просто знятись і полетіти, ні про що не думати, натрапити на шматок м’яса, поживитись і летіти далі. Яка ж щаслива муха!»

Дівчина заплющила очі й поринула у дрімоту. Це було єдине, що вдавалось їй легко. Часом Меґ думала: спати — єдине, що вона вміє.

Коли Меґ прокинулась, муха повернулася на стелю. Дівчина відчувала неприємну спеку і задуху. Мляво поглянула на годинник. Якщо вірити часоміру, була 14:35. «Не може бути аж так пізно, — подумала вона, спостерігаючи, як муха повзала стелею. — Чудово, коли можеш робити ось так... Просто повзаєш собі стелею — туди-сюди». Раптом її охопив холодний страх. Де ж Чак? Вона сіла й відкинула простирадло. Його не було вже кілька годин! Він покинув її і втік?

Меґ схопилась із ліжка, кинулась до вікна й відчинила його. Вона визирнула на прибудову, що слугувала офісом мотелю. У ній виднівся силует місіс Верти Гарріс, яка поралась там. На паркувальному майданчику машин не було. Куди подівся Чак? Вона знову поглянула на годинник. Не може бути так пізно! Меґ приклала годинника до вуха. Чортова штука зупинилась! Насправді могло бути навіть пізніше! У паніці вона втиснулась у вузькі штани, натягнула брудний светр, всунула ноги у сандалі й рушила до дверей. Проходячи повз маленьке настінне дзеркало, вона краєм ока помітила своє відображення і зупинилась.

Господи! Вигляд у неї був жахливий!

Дівчина забігла до ванної кімнати і хлюпнула собі водою в обличчя. Витершись, спробувала розплутати гребінцем своє довге волоссям. Коли Меґ зрештою вийшла з душової кімнати, у прочинених дверях стояв Чак.

— Де ти був? — накинулася вона. — Я все чекала тебе і чекала... Де ти був?

Чак зачинив двері. Вираз його обличчя лякав Меґ.

— Збирайся! — коротко відказав він. — Ми їдемо!

Він підійшов до шафи, згріб свої пожитки і кинув їх на ліжко.

— Куди ми їдемо?

Чак схопив її за руку, рвучко розвернув і ляснув по дупі з такою злістю, що вона аж зойкнула.

— Збирайся!

Меґ позадкувала, не зводячи очей із Чака.

— Хочеш ще? — запитав він, загрозливо рушивши вперед.

— Ні!

Вона поспіхом витягнула рюкзак з-під ліжка, підійшла до комода й почала викидати з його шухлядок речі на купу.

Двері до номера прочинились, і Пок Тоголо зазирнув усередину.

— Чаку, — він кивком голови покликав його вийти і зник за дверима.

— Спакуй мої речі. Ми знімаємось за п’ять хвилин, — сказавши це, Чак пішов у номер до Пока.

Пок уже пакував свій рюкзак.

— Вона в нормі? — запитав індіанець.

Чак кивнув.

— Ти знаєш, куди їхати і що робити?

— Так.

—