Читати книгу - "Непереможний, Станіслав Лем"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— У жодну наземну ціль?
— Узагалі в жодну. До цієї межі, — одним рухом астрогатор поділив простір, зображений на карті, на дві частини, — пан може використовувати власні засоби знищення, превентивно. Від цієї лінії пан може лише захищатися силовим полем. Язоне? Скільки може витримати поле суперкоптера?
Навіть мільйон атмосфер на квадратний сантиметр.
Що значить «навіть»? Про що ви говорите? Питаю, скільки. П’ять мільйонів? Двадцять?
Горпах казав це все з абсолютним спокоєм; саме такої поведінки командира найбільше боялися на кораблі. Язон буркнув:
— Поле випробовували на два з половиною...
— Інша справа. Ви чуєте, Рогане? Якщо хмара притисне пана до цього кордону, прошу втікати. Найкраще вгору. Зрештою, всього не передбачимо... — він глянув на годинника. — За вісім годин від моменту старту викликатиму пана на всіх частотах. Якщо це не дасть результату, спробуємо встановити зв’язок або через троянські супутники, або оптично. Сигнали Морзе передаватимемо лазером. Я ще не чув, аби це не дало результату. Та спробуймо передбачити більше за те, що ми чули. Якщо і лазери не спрацюють, то ще через три години пан вистартує й повернеться. Якщо мене не буде...
— Ви збираєтеся стартувати?
— Не перебивайте, пане Рогане. Ні. Я не збираюся стартувати, але не все залежить від нас. Якщо мене тут не буде, прошу вийти на орбіту навколо планети. Ви вже робили це на суперкоптері?
— Так точно, двічі, на дельті «Ліри».
— Добре. Отож знаєте, що це трохи складно, але цілком можливо. Орбіта мусить бути стаціонарною; її докладні дані дасть панові перед стартом Строєм. На цій орбіті пан чекатиме мене 36 годин. Якщо протягом цього часу я не дам про себе знати, пан повернеться на планету. Полетите до «Кондора» і спробуєте його запустити. Я знаю, як це виглядає. Але нічого іншого у вас не буде. Якщо вам удасться цей фокус, прошу повернутися до бази «Кондором» і скласти звіт про все, що трапилося. Чи в пана є ще якісь запитання?
— Так. Чи можу я спробувати зав’язати контакти з тими — з тим осередком, який керує хмарою, у разі, якби мені вдалося виявити?
— Це залишаю на ваш розсуд. Так чи інакше, ризик повинен бути в розумних межах. Звісно, я нічого не знаю, але мені здається, що цей командний осередок перебуває не на поверхні планети. Поза тим його існування видається мені взагалі проблематичним...
— Що маєте на увазі?
— Адже ми постійно провадимо радіостеження у всьому електромагнітному діапазоні. Якби хтось керував цією хмарою за допомогою променів, ми б зафіксували відповідні сигнали.
— Цей осередок міг би бути у самій хмарі...
— Можливо. Не знаю. Язоне, чи ви припускаєте можливість існування якогось способу дистанційного зв’язку незалежно від електромагнітного?
— Вас цікавить моя думка? Ні. Нема таких способів.
— Про вашу думку? А про що ж іще я міг би питати.
— Те, що знаю, не є тотожним з тим, що існує. Що може існувати. Ми таких способів не знаємо. Це все.
— Телепатія... — кинув хтось ззаду.
— На цю тему я нічого не можу сказати, — сухо заперечив Язон. — У кожному разі в межах дослідженого Космосу нічого подібного не виявили.
— Панове, ми не можемо тратити час на порожню дискусію. Рогане, беріть своїх людей і готуйте суперкоптер. Екліптичні дані орбіти дасть вам за годину Строєм. Колего Строєм, прошу вирахувати стійку орбіту з п’ятитисячним апогеєм.
— Слухаю, пане астрогаторе.
Астрогатор прохилив двері рубки.
— Тернере, що там? Нічого?
— Нічого, пане астрогаторе. Лише тріск. Багато статики і нічого більше.
— Жодних слідів емісійного спектра?
— Жодних слідів...
«Це означає, що жодна з повітряних машин уже не використовує свою зброю — що перестали боротися», — подумав Роган. Якби користувалися вогнем лазерів чи хоча б індуктивними випромінювачами, прилади «Непереможного» помітили б це за кількасот кілометрів.
Роган був надто захоплений драматичною ситуацією, щоб переживати через завдання, отримане від астрогатора. Зрештою, не мав на це часу. Тої ночі Роган не зімкнув очей. Треба було перевірити всі системи коптера, забезпечити його додатковими тоннами палива, завантажити припаси та зброю, отож він ледве встиг до визначеної години.
Сімдесятитонна двоповерхова машина знялась у повітря, здіймаючи хмари піску, і рушила прямо на північний схід, коли пружок червоного сонячного диска визирнув над обрієм. Одразу ж після старту Роган піднявся на п’ятнадцять кілометрів; у шарах стратосфери він міг розвинути максимальну швидкість, поза тим, була менша ймовірність зустріти там чорну хмару. Принаймні так він уважав. Може, він мав слушність, а може, це був щасливий випадок, одначе вже за неповну годину вони під скісним сонцем приземлились у жерлі засипаного кратера, дно якого ховалося в сутінках.
Ще до того, як стовпи гарячих газів здійняли в повітря піщану бурю, оператори візуального спостереження попередили навігаційну кабіну донесенням, що у північній частині кратера помітили щось підозріле. Важка повітряна машина затрималася, ледь здригаючись, мов на невидимій натягнутій пружині, та з висоти п’ятиста метрів здійснили детальне спостереження вказаного місця.
На попелясто-рудому тлі на екрані видніли під великим збільшенням маленькі прямокутники, розташовані в геометричному порядку навколо більшого, сталево-сірого. Одночасно з Ґаарбом і Баллміном, які стояли поруч з ним біля штурвала, Роган упізнав машини експедиції Реґнара.
Не зволікаючи, вони приземлилися не дуже далеко, дотримуючись усіх заходів безпеки. Телескопічні ноги коптера ще не перестали працювати, вгинаючись при плавному приземленні, коли викинули трап і вислали дві розвідувальні машини, захищаючи їх рухомим силовим полем. Внутрішня поверхня кратера нагадувала пласку миску з вищербленими краями.
Центральний вулканічний стіжок вкривала чорно-брунатна скоринка лави. Подолання півтора кілометра — такою приблизно була відстань — зайняло рухомій групі кілька хвилин. Радіозв’язок був ідеальним. Роган розмовляв з Ґаарбом, який перебував у передній машині.
— Пагорб закінчується — зараз ми їх побачимо, — кілька разів повторив Ґаарб. За мить вигукнув: — Є! Я їх бачу!!!
І вже спокійніше додав: — Здається, усе гаразд. Раз, два, три, чотири — всі машини на місцях — але чому вони стали на сонці?
— А люди? Ви їх бачите? — допитувався Роган, стоячи з примруженими очима над мікрофоном.
— Так, щось там рухається: це двоє людей... О, ще один... і хтось лежить у тіні... бачу їх, Рогане!
Його голос віддалився.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Непереможний, Станіслав Лем», після закриття браузера.