Читати книгу - "Непереможний, Станіслав Лем"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я тут, — вийшов з гурту нуклеонік.
— Чи можна це підігріти?.. — спокійно спитав астрогатор, кивнувши на екран, і всі його зрозуміли. Язон не поспішав з відповіддю.
— Слід було б попередити ЛТ-4, щоб максимально розширив силове поле...
— Тільки без дурниць, Язоне. Не маємо зв’язку...
— До чотирьох тисяч градусів... з невеликим ризиком.
— Дякую. Блааре, мікрофон! Перший до ЛТ-8, готуй лазери на хмару, мала потужність, до більєрґа в епіцентр, постійний вогонь за азимутом!
— ЛТ-8, постійний вогонь до більєрґа, — негайно відповів пілот.
Упродовж якоїсь секунди нічого не відбувалося. Потім зблиснуло, і хмара в центрі, що заповнювала нижню частину екрана, змінила колір. Спочатку вона наче розпливалася, потім почервоніла і закипіла; в ній утворився лійкоподібний отвір з палаючими стінками, в який поринали, наче всмоктані, сусідні частини хмари. Цей рух раптово зупинився, хмара розкрилася величезним колом, у якому, мов у відчиненому вікні, з’явилося хаотичне нагромадження скель, а в повітрі ще здіймався дрібний чорний пил, що похитувався пагорбом.
— Перший до ЛТ-8, перейди на дистанцію максимальної ефективності вогню!
Пілот повторив наказ. Хмара, оточуючи неспокійним колом утворений розрив, намагалася його заповнити, але щоразу, коли її язики затримував блиск полум’я, втягала їх назад. Так тривало кілька хвилин.
Ситуація не могла продовжуватись. Астрогатор не наважувався вдарити у хмару всією силою випромінювача, бо десь у її глибині перебувала друга машина. Роган здогадувався, на що розраховував Горпах: він сподівався, що та машина потрапить у сферу очищеного простору. Але вона все ще не з’являлася. ЛТ-8 висів тепер майже нерухомо, вражаючи сліпучими променями лазерів бурхливі краї чорного кола. Небо над ним було ще досить світле, але скелі під машиною поступово застилала пелена тіні. Раптом морок, що згущувався унизу, затріпотів шаленим блиском. Червонуватий і брудний, як жерло вулкана, що видніє крізь клуби вибуху, вкрив тремтячим покровом усе поле зору. Тепер було видно лише мороки, що зливалися в цілість, у глибині яких кипів та пирскав вогонь. Так субстанція хмари, якою б вона не була, атакувала першу захоплену нею машину і згорала страхітливим полум’ям у силовому полі навколо неї.
Роган глянув на астрогатора, який стояв мов неживий, з обличчям без жодного виразу, на якому коливався відблиск вогню. Чорне кипіння та вогонь, що палав десь у його глибині й лише часом виривався назовні, заповнювали центр екрана. Здаля було видно високий скелястий шпиль, облитий пурпуром, увесь у холодній червонавості його останнього світла, в цю мить чомусь невимовно земного. Тим неймовірнішим виглядало те, що відбувалось усередині хмари. Роган чекав; обличчя астрогатора було незворушним. Але він мусив щось вирішити: або наказати верхній машині йти на допомогу іншій, або залишити її напризволяще та звеліти розвідникові продовжувати політ на північний схід.
І раптом сталося щось несподіване. Чи то пілот нижньої, захопленої хмарою машини втратив голову, або ж на борту трапилась якась аварія, так чи інакше — чорні буруни прошив блиск, центр якого був сліпучо-білим, і довгі смути розкиданої вибухом хмари викинуло на всі боки, а ударна хвиля була такої сили, що все зображення захиталося в такт коливань од вибуху, що дійшли до ЛТ-8. Потім чорнота повернулася, зійшлася докупи, і крім неї вже не було нічого.
Астрогатор схилився і щось сказав зв’язківцеві біля мікрофонів — так тихо, що Роган не почув ані слова; але той негайно повторив їх, майже вигукнувши:
— Готуй антипротони! Повна потужність на хмару, постійний вогонь!
Пілот повторив наказ. У цей час один із техніків, який стежив за боковим екраном, котрий показував усе, що відбувалося позаду машини, крикнув:
— Увага! ЛТ-8! Угору! Вгору! Вгору!!!
З вільного доти простору заходу летіла, мов хижий ураган, чорна хмара. Якусь мить вона ще була бічною частиною великої хмари, але відірвалася від неї і, залишаючи позад себе витягнуті раптовим рухом пасма, здійнялася вертикально. Пілот, який помітив це за частку секунди до попередження, зробив вертикальну свічку, набираючи висоту, але хмара гналася за ним, б’ючи чорними стовпами у небо. Він переносив вогонь з одних стовпів на інші, найближчий чорний клубок, у який поцілив прямий постріл, роздвоївся й потемнів. Несподівано все зображення почало здригатися.
Того моменту, коли частина хмари вже входила в зону радіохвиль передавача, заважаючи зв’язку машини з базою, пілот, очевидно, вперше використав випромінювач антиматерії. Атмосфера планети, зазнавши удару, перетворилася на суцільне море вогню; пурпуровий відблиск заходу зник, мов від подуву вітру, крізь зигзаги перешкод ще якусь мить виднілися хмара і стовпи, що диміли над нею, вони біліли й розбухали, коли другий, ще страшніший вибух, пробудив палаючі вогнепади над мішаниною скель, котрі зникали в клубах пари і газів. Але це було останнє, що вони побачили, бо наступної миті зображення затремтіло, його прошили іскри розрядів, і все зникло. Лише порожній білий екран світився у напівтемній рубці, освітлюючи смертельно бліді обличчя людей навколо нього.
Горпах наказав зв’язківцеві викликати обидві машини, а сам разом із Роганом, Язоном та рештою перейшов до сусідньої навігаційної каюти.
— Чим, на вашу думку, є ця хмара? — спитав без жодного вступу.
— Вона складається з часточок металу. Свого роду емульсія, керована дистанційно з єдиним центром, — відповів Язон.
— Ґаарб?
— Я теж так вважаю.
— Які є пропозиції? Жодних? Тим краще. Ґралев, який суперкоптер у кращому стані, наш чи з «Кондора»?
— Обидва справні. Але я віддав би перевагу нашому.
— Гаразд. Рогане, ви хотіли, наскільки пригадую, вийти з-під силової парасолі... Таку нагоду матимете. У вас буде вісімнадцятеро людей, подвійний комплект автоматів, кругові лазери й антипротони... чи маємо ще щось?...
Ніхто не відповів.
— Еге ж, наразі нічого кращого за антиматерію не винайшли... Пан стартує о 4.31, тобто на світанку, і спробує знайти той кратер на північному сході, про який доповідав Реґнар в останньому донесенні. Там здійсните приземлення у відкритому силовому полі. Дорогою прошу бити по всьому на максимальній дистанції. Жодних пауз, спостережень, експериментів. І не економте сили заряду. Якщо пан втратить зв’язок зі мною, прошу далі робити своє. Коли пан знайде той кратер, прошу приземлюватись, але обережно, щоб не сісти на людей... Припускаю, що вони десь у тій околиці...
Він показав на карті, що займала всю стіну, точку.
— Отут, де позначено червоним. Це лише ескіз, але нічого кращого у мене нема.
— А що робити після приземлення, пане астрогаторе? Шукати їх?
— Це — на ваш розсуд. Прошу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Непереможний, Станіслав Лем», після закриття браузера.