read-books.club » Езотерика » Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза 📚 - Українською

Читати книгу - "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"

220
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Теологічно-політичний трактат" автора Бенедикт Барух Спіноза. Жанр книги: Езотерика / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 83
Перейти на сторінку:
оповіді, які містяться у Святому Письмі. Бо із щойно показаного вельми чітко випливає, що знання історичних оповідань і віра в них вельми необхідні простолюду, здатність якого до виразного й чіткого розуміння речей незначна. Далі йде, що хто заперечує історичні оповіді, бо не вірить в існування Бога і в його промисел про речі та людей, той є нечестивим; але хто не знає тих оповідей і водночас довідався через природне світло, що Бог є, і потім (про що ми, між іншим, уже говорили) веде праведний спосіб життя, той цілком блаженний, навіть блаженніший за натовп, тому що він, крім істинних думок, має на додачу ясне й чітке розуміння.

Нарешті, йдеться про те, що хто не знає цих історичних оповідей Письма і через природне світло не обізнаний у чомусь, той, якщо й не безбожник і не гордій, то невіглас і майже нерозумна тварина й не має ніякого Божого дару. Але тут треба відзначити, що, говорячи про необхідність для простолюду знання історичних оповідей, ми розуміємо під цим знання не всіх узагалі історій, які є у Святому Письмі, але тільки найголовніших, що ясно показують вчення, про яке ми щойно говорили, і більш за все можуть збуджувати душу людей. Бо, якби всі історії Письма були необхідні для доказу, його вчення і висновок можна було б вивести лише з універсального розгляду всіх узагалі історій, які є в Письмі, тоді, звичайно, доказ його вчення і висновок переважив би не тільки розуміння й сили простолюду, але і взагалі людське розуміння й сили. Бо хто міг би зосередити відразу увагу на такій великій кількості історій і на стількох обставинах та частинах учення, яке довелося б вивести з багатьох таких різних історій?

Я принаймні не можу примусити себе думати, що люди, які залишили нам Письмо в тому вигляді, як ми його маємо, були такі обдаровані, що могли простежити такий доказ. А ще менше можу повірити тому, що не можна зрозуміти вчення Письма, доки не вислухано суперечок Ісаака, порад, що їх дав Авесаломові Ахітофел, [не довідавшись про] громадянську війну між юдеями та ізраїльтянами та інших подібних оповідей. Або що першим юдеям, які жили в часи Мойсея, це вчення не могло бути доведене з історії так само легко, як тим, які жили в часи Ездри. Але про це докладніше будемо говорити далі.

Отож простолюд мусив би знати тільки ті історії, які більш за все можуть спонукати його душу до послуху та побожності. Але сам простолюд не до кінця здатний скласти про них міркування саме тому, що він захоп­люється більше оповіданнями і незвичною та несподіваною розв’язкою, аніж самим сенсом історій. І з цієї причини народ, крім читання історій, потребує ще пастирів, або слуг церкви, які вчили б його, бо сам він має не досить тями для цього. Однак не будемо відхилятися від нашої мети, а зробимо висновок про те, що ми головним чином мали намір показати, а саме: що віра в історичні оповіді, хоч би якими вони зрештою були, не стосується божественного Закону, і сама по собі не робить людей блаженними, і надає певну користь з погляду вчення, і лише в цьому стосунку одні історичні оповіді можуть бути кращі за інші.

Отож оповіді, які є у Старому й Новому Заповіті, переважають інші світські (profani) історії, а також і самі поміж себе бувають кращі й гірші тільки стосовно рятівних думок, які з них випливають. Тому, якщо хтось прочитає історичні оповіді Святого Письма і в усьому дасть віру їм, а не вченню, що його ці оповіді покликані ширити (і не зверне уваги й не виправить свого життя), то це для нього буде все одно, якби він прочитав Коран або драматичні твори поетів, чи принаймні звичайні літописи, з тією увагою, з якою зазвичай їх читає простолюд. І, навпаки, хто їх зовсім не знає і все ж має рятівні міркування та веде праведний спосіб життя, той, як ми сказали, безумовно благий і насправді має в собі дух Христа. Але юдеї думають цілком інакше, бо вони твердять, що правдиві думки, правдивий спосіб життя аж ніяк не сприяють блаженству, доки люди одержують їх тільки через природне світло, а не як правила, пророче відкриті Мойсею. Маймонід щодо 8-ї глави «Царів» та глави 11 «Повторення Закону» відверто наважується стверджувати це в таких словах: «Всякий, хто приймає сім заповідей і буде старанно їх виконувати, той належить до праведників із народу (nationum) і успадкує майбутній світ. Звичайно, за умови, якщо він прийме і виконає їх тому, що Бог приписав їх у Законі, й тому, що він відкрив нам через Мойсея, що раніше вони ж були приписані синам Ноя. Але якщо хтось виконає їх, керуючись розумом, той не поселенець і не належить ні до праведників із народу, ні до їхніх мудреців».

Такими є слова Маймоніда, до яких р[абин] Йосиф, син Шем-Тоба, у своїй книзі, званій «Кебод Елогим», або «Слава Божа», додає, що хоч Аристотель (який, на його думку, написав найкращу «Етику» і якого він цінує вище від усіх) нічого не пропустив із того, що стосується справжньої етики, і що сам він прийняв це також і в своїй «Етиці», але виклав усе ретельніше. Однак це не могло йому принести користі для спасіння, бо те, чого вчить, він прийняв не як божественні правила, відкриті пророчо, але тільки як голос розуму. Але, гадаю, всякому уважному читачеві зрозуміло, що все це чисті вигадки, ні якимись підставами, ні авторитетом Письма не підкріплені. Тому для спростування цього погляду достатньо викласти його. Я не маю наміру також спрос­товувати й думку тих, які твердять, ніби природне світло не може навчити нічого здорового, що стосується істинного спасіння. Бо, не припускаючи в собі ніякого здорового глузду (rationem), вони жодним чином не можуть цього й потвердити. А якщо вони й хваляться, ніби володіють чимось таким, що вище від розуму (rationem), то це чиста вигадка і дуже принижує розум. Це вже достатньо показав їхній звичний спосіб життя. Але відвертіше говорити про це не слід. Додам тільки, що ми можемо пізнати всякого лише за його справами. А тому, хто багатий такими плодами, як любов, радість, мир, великодушність, прихильність, доброта, вірність, сумирність, стриманість, а проти нього (як говорить Павло в «Посланні до галатів», 5:22) закону не було дано (чи був він навчений тільки розумом, чи Письмом), такий справді навчений Богом і цілком блаженний. Отож цим я завершив усе, що передбачав сказати про божественний Закон.

Розділ VI. Про чудеса

Подібно до того, як знання, яке переважає людське розуміння (captum), називається божественним, так і справу, причина якої простолюду невідома, люди звик­ли називати божественною, або справою Божою. Бо простолюд гадає, що могутність і промисел Божий виявляються найчіткіше тоді, коли він бачить, що в природі трапляється щось незвичайне і супротивне думці, яку зазвичай він має про природу, особливо якщо це принесе йому вигоду чи зручність, і тоді думає, що існування Бога ні з чого іншого не можна ясніше довести,

1 ... 22 23 24 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"