read-books.club » Публіцистика » На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський 📚 - Українською

Читати книгу - "На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський"

155
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На визвольних стежках Европи" автора Микола Дейчаківський. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 54
Перейти на сторінку:
зеленіючими полями, любувалися природою і гарним сонячним днем. Та нараз перед нами на доріжці появився русскій пограничник на велосипеді і дав нам знак затриматися. Кудись тікати було запізно і ми мусіли зблизитися до нього. Провіряючи наші документи, він завважив, що ми чужинці і запитався: А ви кто такіє? Ми сказали, що ми студенти. На те він: "Какіє ви студенти — ви бандеровци — шляєтесь по Європє і боїтесь возвращаться на родіну". Ми заперечували це і дальше казали, що ми студенти, що ми зголосилися на виїзд на батьківщину і тепер ідемо на село, щоб роздобути харчів на дорогу. Чи він повірив нам чи ні, але сказав, що цим разом нас відпускає, але щоб ми не шлялися, а скоро "уєжджалі на родіну".

Ми з полегшою зітхнули і віддалившись трохи від нього я сказав: "Ну, Роман, і звідки той сукин син знав, що ми дійсно бандерівці?" Ми розсміялися і пішли без пригод дальше. Як прийшли до Відня аліянти і поділили його на 4 зони, на якийсь час народ підбадьорився. Всі мої знайомі були в дільницях, які попали під американську адміністрацію. Але скоро показалося, що для безпеки людей це не має надто великого значення. Тут зони різних аліянтів не мали жодних барієрів і можна було вільно проходити з одної в другу, а Перша дільниця навіть була інтернаціоналізована. Тому то, як большевикам треба було когось заарештувати чи схопити, то вони свобідно йшли в американську чи в англійську зони і робили те, що їм потрібно. Але народ, хоч був свідомий того, все таки став почуватися дещо свобідніше. Люди почали ходити до церкви св. Варвари, нав'язувати між собою знайомства, чи відновляти старі — навіть створилася студентська організація, яка мала приміщення на Колінґассе і яку очолював Сергій Наклович. Вона мала навіть якесь офіційне визнання австрійських властей і могла допомогти людям в заходах до продовження студій.

Я теж зачав думати про продовжування своїх студій. Щоб це зробити, мені перш за все треба було якось змінити мою ідентичність з Теофіля Паславського на моє дійсне прізвище. Я навіть зважився піти до будинку колишнього ґестапо і тюрми, чи там немає моїх документів, але мені сказали, що всі документи ґестапо або забрало з собою або знищило.

В мене на руках була посвідка від реґірунґсрата, що я з ним перебував у в'язниці, але цього було замало, щоб дістати документ ідентичности, а щоб відновити студії, то й поготів. Тоді прийшла мені думка поїхати в Братиславу, де я колись склав свої університетські документи, щоб дістатися там на студії. Крім того ми сиділи тут у Відні, як коти в мішку, відтяті від світа, без жадних зв'язків зі Сходом чи з Заходом — тому хотілося кудись пробитися, може вдасться зробити якісь контакти і подати хоч яку чутку про себе і інших. Я продискутував цей плян з Ребетами (я їх уважав в той час моїми зверхниками). Вони думали, що це ризиково, але врешті погодилися на нього. Я прослідив, що між Віднем і Братиславою є нереґулярне залізнодорожне сполучення. Одного дня я всів на поїзд, що складався з вантажних ваґонів і разом з другими комівояжерами, обладованими різними клунками, вибрався на схід. Ми проїхали Дунай і за мостом поїзд задержано. Словацька охорона заявила, що від сьогодні границя закривається і оголосила, що "Ракушанє" (австрійці) в'їжджають в Словаччину на свій власний риск, "якщо у вас нема відповідних документів, то ви можете не повернутися". Багато позлізало з ваґонів і повернулися. Я вважав, що це оголошення до мене не відноситься, бо я не "ракушанин" і не маю на то відповідного, але і жодного документу, тому я вирішив їхати дальше. Під вечір ми добилися до Братислави. Тепер я став перед проблемою, що робити і куди йти. Я вирішив піти на передмістя Нова Доба, де ми колись на дещо довший час затрималися і де навіть я мав маленький романс зі словачкою Анічкою. Я сподівався, шо може пізнаю ту хату, куди я проводив її додому. Адреси її я не знав. Та заки я добився на Нову Добу, на дворі стемніло і віднайти щось було неможливо. На одній з вуличок була порожна парцеля, а на ній під тином сусіда була велика купа цегли. Я пробрав і перескладав трохи цеглин і зробив собі сховок і леговище. Думав, пересплю якось ніч, а вранці буду шукати зачіпного пункту. Та тільки я розложився, а тут став накрапати дощ, а на додаток, за тином появився собака і почав на мене гавкати. Скоро з хати вийшов словак і відкрив мене в тій купі цегли. Я сказав йому, що я є з Польщі і що вертаюся додому, але тут, в Братиславі маю товариша, на жаль, не можу поночі віднайти його адреси і думав тут переночувати. Не знаю, чи він цьому повірив, але запросив мене до хати, нагодував. Він був молодий, досить інтеліґентний. В розмові виявилося, що він не любить "русскіх" — нарікав на їх поведінку і на грабунки. На другий день він казав мені залишитись в нього і відпочити. Поступово я признався йому, що я українець, студент, приїхав сюди з Відня і хочу дістати свої документи з університету, а також відшукати яких знайомих українців, які проживають в Братиславі. Він розказав мені, як дійти до університету, а сам пішов на роботу і обіцяв довідатися, чи є якісь українські установи у Братиславі.

В університеті мені сказали, що всі документи українців, що останнього літа подавалися на студії, перед евакуацією Братислави забрав зі собою інж. Зеркаль, який працював тут в адміністрації університету і вивіз їх на Захід. Зате у своїх книгах вони мали зареєстровано, що такі документи у них складено. Я просив, щоб вони мені дали посвідку про це, що вони й зробили. Отже я вже мав зачіпку для будови своєї ідентичности.

Вечором прийшов господар і подав мені адресу української греко-католицької церкви, куди я вибрався на другий день. Отець, а особливо його дві молоді дочки, мене дуже гарно прийняли. Всі були тоді дуже голодні на вістки з інших міст, та різні поголоски про нашу майбутню долю і т.д. Від дівчат я довідався, що тут є один чоловік, який має доступ до урядових паперів і піддержує контакт з Прагою, а також, здається,

1 ... 22 23 24 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський"