read-books.club » Дитячі книги » Скарб Вовчої криниці 📚 - Українською

Читати книгу - "Скарб Вовчої криниці"

162
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Скарб Вовчої криниці" автора Лариса Михайлівна Письмова. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 29
Перейти на сторінку:

— Порожнім?!

— Порожнісіньким! Я навіть здивувався, що той дивак так цупко за нього тримається, мов за велику цінність.

— Гм… дивно! — спантеличено пробурмотів довгов'язий. — А втім… а втім, очевидно, нічого дивного. Не такою людиною був Коваль, щоб тримати при собі і берегти безцінну річ. Отже, порожній був портфель чи ні — це справи не міняє: вам доведеться його розшукати.

— Де? Як? Його вже давно, мабуть, і в згадці немає!

— Тим гірше для вас. Знайдете портфель, і вам дадуть спокій, більше того — щедру винагороду! Не знайдете — не прогнівайтесь: доведеться повідомити куди слід про ваше справжнє ім'я і, так би мовити, «професію». Як бачите, вам вигідніше поїхати в Лисички, знайти когось із колишніх партизанів — а людей і місцевість ви добре знаєте — і довідатись про долю портфеля.

Колишнього поліцая охопив тваринний жах. Він витер рукавом холодний піт з лоба.

— Я не можу повернутись туди… Мене живцем з'їдять, коли впізнають!

— Деяка небезпека, звичайно, є. Мені також доведеться поїхати туди разом з вами, отже, рискуватимемо вдвох. Але дуже хвилюватися не варт: навряд чи хтось упізнає вас із цією пишною шевелюрою й бородою! Ви ж тоді, здається, брили голову й обличчя? Та й часу вже багато минуло.

— А як упізнають?

— Відмовившись, ви рискуєте значно більшим, як ви цього не розумієте? Ну, досить балачок: завтра ви подасте заяву про звільнення з роботи. Документи — характеристику і все таке інше — оформляйте як слід, — здадуться. Я надіюсь, питання з'ясоване?

І нічний привид щез у пітьмі.


ПОДАРУНОК

Демобілізувавшись, льотчик Роман Петрович Мороз закінчив університет і приїхав учителювати в село Лисички, таке пам'ятне йому з часів війни.

З глибоким хвилюванням вклонився Роман Петрович скромній могилі старої Ткаченчихи, другої матері своєї. І з того часу його маленька донька стала щодня приносити свіжі квіти на могилу людини, що своєю лютою смертю врятувала життя її батькові.

Минав час, гоїлися страшні рани, заподіяні Вітчизні війною. В Лисичках заново відбудували двоповерхову. середню школу, в Зубрівському лісі відкрився піонерський табір. Роман Петрович охоче прийняв запрошення поїхати на літо працювати до табору.

— Ні пуху, ні пера! — побажав директор школи, Семен Тарасович, гомінкий, добродушний старик, коли Роман Петрович перед від'їздом до табору зайшов до нього попрощатись. — Люблю піонерію. Хороша це робота! І сам з радістю взявся б за неї, якби скинути десяток-другий років… Але ж, товаришу начальник, я бачу непорядок! Де ж ваш портфель?

— Зроду не носив, — сконфужено признався Роман Петрович. — Не звик. — Він поплескав рукою по своїй вірній, уже досить пошарпаній польовій сумці. — Ось з цим і обійдуся. Побували ми з нею в бувальцях.

— Ну що ви, так не годиться! — жартівливо обурився Семен Тарасович. — Який же з вас начальник без портфеля? Несолідно! Ось стривайте, я вже вам, заради такого випадку, свій позичу.

Він вийшов у сусідню кімнату, і незабаром виніс звідти жовтий шкіряний портфель.

— Звідки у вас така розкіш? — здивувався Роман Петрович.

— Дістався він мені давно, ще як у партизанському загоні був. Та я до свого старого так звик, що шкода й розлучатись, — видно до пенсії разом дослужимо. А цей портфель наші партизани забрали з хати одного тутешнього поліцая — Головні…

— Головні?!.

— Еге, та я й забув, що ви також «хрещеник» цього іуди! Ну, тоді доведеться вам його зовсім подарувати, — він ваш по праву. Беріть, беріть, не відмовляйтесь, нехай він вам буде на згадку про те, як наш загін колись визволив вас.

Роман Петрович подякував і прийняв несподіваний подарунок. Холодна, туга шкіра якось тривожно скрипнула в його руках, навіяла смуток…

Хто його господар? Де він? Чи лишився живим, побувавши в лапах проклятого виродка?

Так начальник Зубрівського піонерського табору неждано-негадано став власником портфеля інженера Коваля.

Але, як ми вже знаємо, ненадовго: його украли в лісі, тоді коли Роман Петрович повертався до табору з відрядження.


МАНЕВРИ

— Цей?

— Цей самісінький! — з готовністю підтвердив Головня. — Ось на ріжку і слід від таблички залишився.

Довгов'язий нетерпляче витрусив вміст портфеля на траву і став уважно його оглядати. Оглянувши зовні, вій вивернув портфель і задоволено мугикнув:

— Здається, знайшов! — І швидко підпоров гострим кінцем ножа підкладку. Головня витяг шию і заглянув через плече. На шершавій внутрішній стороні шкіри портфеля він побачив напис:


«Кленівський р-н. III квартал Зубрівського лісу. Вовча криниця.

Копати на відстані 60 сант. від вістря стріли».


— Що воно таке? — здивовано спитав Головня.

— Це? Ого, це невидане багатство! Мільйони! Для того треба тільки спуститись в цю симпатичну криницю і добути дещо приховано там.

— Золото?!.

— Ха, що — золото? Дорожче від золота! Креслення одного надзвичайного винаходу! За цією штучкою ще перед війною полювала одна іноземна розвідка… Он яка птиця побувала у ваших руках, недогадливий поліцаю, а ви й не знали! А тепер, — довгов'язий радісно вишкірив рідкі зуби, — тепер досить з мене поневірятись у них на побігеньках! Тепер уже я диктуватиму свої умови!

— А я? — закипаючи злістю, просичав Головня. — А про мене ти, здається, забув?

Довгов'язий

1 ... 22 23 24 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скарб Вовчої криниці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скарб Вовчої криниці"