read-books.club » Пригодницькі книги » Пригоди двієчника 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди двієчника"

140
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пригоди двієчника" автора Худайберди Тухтабаєв. Жанр книги: Пригодницькі книги / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 46
Перейти на сторінку:
дуже багато. Навіть стовпи і дерева на зупинках обліплені ними. Тому потрібна друкарка, тому — секретар, тому — сторож. Але ж не стану я сторонам чи ще краще — друкаркою?! Я хочу, щоб робота була цікава і могла швиденько прославити мене. А в інженери чи в техніки я не піду. Тему що їхня робота теж не фунт ізюму. Оно Саїд-ака за одну нещасну машину цементу такий галас зчинив, що страшно згадувати. А він же герой. Мабуть, понад двадцять-тридцять років на будові працював. А взяти машину цементу не має права. Надумаєш допомогти людині, тобі теж перепаде на горіхи. Ні, краще не спішити, пошукати чогось такого цікавого, творчого…

Переглянувши газети, я ходив по вулицях. Спершу перевіряв знайомі стовпи і дерева на зупинках по Братському проспекту, потім ішов по вулиці Навої, а наприпослідок повертав до площі Етти-Агач.

Недарма розумні люди казали: хто шукає, той знаходить. Якось я побачив папірець, приклеєний до телефонної будки. Це було те, що я так довго шукав. «Міському дитячому театрові потрібні артисти, — сповіщалося в оголошенні. — Прийняті забезпечуються житлоплощею. За довідками звертатися у відділ кадрів до 2 години дня. Дирекція».

Отже, сонечко моє засяяло знову. Артистом я стану враз. Співати вмію, танцювати теж. Не мине й місяця, як моє ім'я загримить на всю республіку, на весь Радянський Союз. Даремно плакався на долю — я найщасливіша людина в світі!

Круглий електричний годинник, що висів на стовпі, показував за десять другу.

«А що як я спізнюся і моє місце займе хтось інший? — подумав я зі страхом. — Такого не повинно статися. Вперед, Хашимджане, вперед!»

Мені, напевно, позаздрив би навіть олімпійський чемпіон з бігу — так швидко я мчав. За п'ять хвилин до другої я стукав у двері, оббиті чорним дермантином. Я вирішив, що краще поговорити з директором особисто, аніж іти у відділ кадрів. Так буде певніше.

В кріслі за столом сидів маленький чоловічок, приблизно на вершок-два нижчий за мене, либонь, чи не одного зросту з Хасаном, сином дядька Саїда. Сидить директор у кріслі, а від ніг його до підлоги близько півметра відстані. Пишна чорна борода затуляє всі груди і зникає десь під столом… «Невже цей Карабас тут директором?» — подумав я з подивом.

— Чим можу бути корисним? — гучно мовив маленький чоловічок.

— Пробачте, мені директора…

— Я і є директор театру.

— Знаєте… це… я прийшов найматися на роботу.

— На яку роботу?

— На звичайну роботу. Артистом. По оголошенню.

Директор помахав ніжками, помахав і сяк-так опустився на підлогу. Обійшовши стіл, підійшов до мене.

— Театр наш служить наймолодшому глядачеві, брате мій, — почав він поволеньки. — Це правда. Але, хоча глядачі наші — дітлахи, брате мій, в театрі працюють цілком дорослі, серйозні люди. Артисти за освітою і покликанням. Як бачите, ми не зможемо прийняти вас на роботу. Ви для цього надто молоді, брате мій. І театральної освіти у вас, звичайно, немає.

Директор помовчав, погладив бороду і вів далі, дивлячись кудись у вікно:

— Люди вашого віку, брате мій, уявляють собі нашу роботу як суцільну розвагу. Їм подавай славу, квіти і оплески. А насправді життя актора — це пекельна праця. Талант плюс праця. Постійна, виснажлива праця. Перш ніж мріяти про мистецтво, брате мій, треба зважити, чи є в тебе здібності. Адже не кожна людина зуміє увійти в образ собаки, кози чи корови…

— Це що ж — я не зможу ввійти? Та я краще за будь-якого артиста вмію гавкати, мекати і мукати!

Директор підійшов до свого столу, зліз на крісло і деякий час сидів, схиливши голову набік.

— Тоді давайте спробуємо, брате мій, — сказав він. — Загавкайте лишень собакою.

— Яким собакою?

— Ну, приміром… приміром, ви старий, плюгавий пес…

— Хто, я пес?!

— Так, так. Ви старий, плюгавий пес. День крізь день лежите на вулиці біля воріт, гріючись на сонечку, ні на що не звертаєте уваги. Вам усе набридло, все настогидло. Але діти, що бігають на вулиці, безперервно дратують вас. То прив'яжуть до вашого хвоста порожню бляшанку, то смикнуть за вашу смердючу шерсть. Усе це ви терпляче переносите, бо звикли до дитячих пустощів. Та ось якийсь перехожий заґавився і наступив на ваш брудний хвіст. Скажіть, що б ви зробили.

— Я підніму морду, загарчу «ир-р-р-р!» і лежатиму спокійнісінько на місці, — відповів я, не замислюючись.

— Браво! Видно, у вас є божа іскра, брате мій. Трохи попрацювати, і в театру буде непоганий пес.

Потім мене прослухав Акил Тургунов, головний режисер театру. Він готувався поставити п'єсу, де собака грає одну з головних ролей.

— Старий, прогавкайте собакою, у якої недавно знайшлися цуценята, — попросив Акил Тургунов.

Я прогавкав.

— Ні, не так, — похитав головою режисер. — Ви не передаєте материнської ласки і ніжності, старий. Повторіть, прошу.

Я повторив.

— Не годиться, — махнув рукою Тургунов. — Ви не вживаєтеся в образ, старий.

— Я вживуся, ось побачите! І ласку передам, і ніжність — усе, що забажаєте! Тільки не відмовляйтеся від мене!

Акил Тургунов наблизив свого гострого носа до мого вуха.

— Вислухайте мене уважно, старий, — зашепотів він гаряче. — І все, що почуєте, зарубайте собі на носі. Наш театр переведено на госпрозрахунок. Якщо каса порожня — порожньо і в наших кишенях, розумієте?

Я кивнув.

— Якщо ми випустимо слабку виставу, якщо наші актори будуть грати абияк, то глядач до нас більше не піде. Хто втратить? Ми з вами. Вистава мусить бути жвавою, цікавою і реалістичною. Почувши собачий гвалт, глядач не повинен думати, що це гавкає Хашимджан Кузиєв. Він повинен думати, що це

1 ... 22 23 24 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди двієчника», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди двієчника"