read-books.club » Публіцистика » Навіщо читати 📚 - Українською

Читати книгу - "Навіщо читати"

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Навіщо читати" автора Шарль Данциг. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 57
Перейти на сторінку:
було б неможливо. Жодна белетристика не претендує на узагальнення, вона спостерігає за частковим, вона не прагне до вичерпності, вона намагається вичерпати якусь деталь. Якби художня книжка мала заголовок

«Полювання на людину», полювання велося б на одну людину, мало б певний колір, певну умову, певну епоху й особливий сексуальний смак. Автор не хотів би давати загальний, прийнятний для всіх урок, а намагався б сформулювати урок, як кажуть під час встановлення давнього тексту; не типу: ось що таке суспільство, а: ось як до такого дійшло. Кожен являє собою інакший засіб сприйняття. Дисертація про лінчування чи роман Фолкнера. У політичному плані Фолкнер не досягає нічого, бо, як і всі гарні книжки, його твори є формотворчими проектами.

Окремі романи призводять до політичних наслідків.

«Хатинка дядечка Тома» (1829) викликала обурення американської громадськості з приводу умов життя чорношкірих. Чому ж тоді «Таманго» (1829), де йдеться про участь чорношкірого в закріпаченні чорношкірих, жодних наслідків не дала? З тієї самої причини, цілком певно: і Гаррієт Бічер-Стоу і Проспер Меріме мали намір. Намір не формальний, а політичний. Відчуваючи, що автор інструменталізував вигадку, читач зробив вибір. У цьому разі він став на захист слабкості. І не тому, що читач кращий за виборця, а тому, що переступаючи межі літератури з наміром говорити до загалу, кожен автор знайшов того, хто відповідає його тонові. Меріме — невеликий гурток насмішників, Бічер-Стоу — широку віддану читацьку аудиторію. І хоча «Хатинка дядечка Тома» товста, вона викликає зворушення щодо чорношкірих, і хоча «Таманго» тонка, вона залишається саркастичною, тож у результаті можна тільки й промовити: ну то й що? Чорношкірі брали участь у торгівлі чорношкірими, чи ж цим можна виправдати торгівлю ними? Чи зневажати чорношкірих, бо це відчувається на дні романів із негативними інтенціями, як, скажімо, у романі, який змальовує французького єврея-колаборанта під час війни? Читач дуже швидко вловлює нещирість. Тоді або вона йому подобається, бо написана в близькому йому дусі, або ж не подобається, бо його зачіпає, він її виділяє або відкидає, сприяючи тріумфові книжки або ж нею нехтуючи.

Читати задля пороку

Філософ Віктор Кузен казав: «Лягаючи спати, я сходжу на ешафот». У дитячому, підлітковому та юнацькому віці я був таким самим. Я досі такий. Іти спати замість того, щоб писати, читати, розважатися! У могилу мене доведеться штовхати, мій скелет чіплятиметься п’ятками за гравій, мої плюсни тимчасом перегортатимуть сторінки книжки, а я, цокаючи щелепами, протестуватиму: «Я не дочитав! Я ще не дочитав!». О, який порок!

Я не так і посилаюся на фразу Валері Ларбо «читання — цей безкарний порок», хоча за нього таки карають як опитувачі громадської думки, так і те, чого читання не дає нам зробити через час, який воно в нас забирає, взяти хоча б заробляння статку. Але знати цього Ларбо не міг, бо був дуже багатим. Ні ж бо, я маю на увазі порок великих читачів, які завдяки читанню виробляють вибагливий смак і люблять літературу, винятково рафіновану, щоб не казати «з червоточиною». Я прийшов у захоплення від «Найгарнішого кохання Дон Жуана» Барбе д’Оревіллі[98]. Мене сповнювало не те розквітле щастя, яке дає Стендаль (на якого Барбе так подібний), а втіха знавця міцного і добре виготовленого лікеру. Тутбракує наївності, та він її не хотів, оповідь, між іншим, злісна, як католицизм, священики та догма, чого там повно (о, як мало він подібний до Стендаля!), але який геній! Геній форми, як і всі, він геніальний тим більше, що його форма є відлунням сюжету. Свою порочну історію він і розказує порочно. «То воно досі живе, те паршиве луб’я?» — так звучить перша фраза, і хтось відповідає, що йому розповіли дивовижну історію, яка трапилася після обіду, де був… Розповідь про цю сексуальну пригоду весь час затримується, надаючи оповіді точного ритму мастурбації, яку постійно призупиняють і знову відновлюють, щоб домогтися відстрочення насолоди.

Гадаю, що, читаючи, ремеслом читача можна оволодіти не краще, ніж ремесло писаки, пишучи. Якщо, старіючи, писати не стає легше (хвала небові!), читати теж. Та не про ремесла тут ідеться. Це слово прийшло з літератури 1950-х років, з «Ремесла жити»[99], книг Лейріса[100] і таке інше. Мистецтво читати не більше за мистецтво писати. Як казав Вуді Аллен: «Я брав уроки швидкого читання. І прочитав «Війну і мир». Дія відбувається в Росії».

Тож не треба мене питати, щó читати. Інколи через читання в мене виявляється такий вибагливий смак, що я можу порадити недоладні книжки, не такі правильні серед шедеврів: радше «Генриха ІV», ніж «Макбета», «Життя Рансе»[101] замість «Замогильних нотаток». Великі читачі — це алкоголіки, які знову тягнуться до чарки, товстуни, які беруть ще один шмат ромової бабки, дівчатка, які знову фарбують нігті лаком з блискітками, декоратори, які натулюють дрібничок, жіночки, які на операційному столі двома задубілими пальцями тягнуть хірурга за рукав й белькочуть німіючим язиком, але вимогливим тоном: «Надуйте більше груди!». Саме завдяки таким надмірностям мови й цінують письменників, яких уважають надто складними. Без великих, із прагненням до рафінованих страв читачів, ми б залишалися нескінченно в числі режимних письменників. Так само

1 ... 22 23 24 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Навіщо читати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Навіщо читати"