Читати книгу - "Вакансія для диктатора"

— А ти всьому віриш, що у нас по телевізору показують? — криво посміхнувся «Ільїн». — Там повний літак інструкторів був. Оператору ледь місце знайшли.

— Так що ж нам робити? — уперше за два дні пригод розгубився Кондрашов.

— Підняти й посадити літак я зможу, а от курс прокласти — вже ніяк. Я завжди над одним і тим само аеродромом літав.

— Курс я беру на себе, летимо, — мало не закричав Юрій. — Он охоронник щось запідозрив... Лізьте до кабіни, я потримаю літуна!

Підібравши довгі поли ряси, «Ільїн» забрався до літака, всівся на місце пілота, щось там ввімкнув і двигун запустився.

— Сідай, Юрію! Швидше сідай! — загорлав «Віктор Іванович» Кондрашову.

Той обережно, наскільки це було можливо, опустив на бетон летовища непритомного льотчика, проліз під черевом літака й за мить опинився в кабіні. Літак вирулив на злітну смугу й почав розгін. Краєм ока Кондрашов побачив, як на поле аеродрому вискочив здоровенний незграбний охоронник і замахав руками. Те, що в нього, крім гумового кийка та газового балончика, ніякої зброї не було, досвідчений та добре навчений капітан помітив, ще коли вони заходити до аероклубу крізь хвіртку.

— І що тепер, куди летіти? — піднявши літак метрів на вісімдесят, спитав у Юрія «Ільїн».

— Зараз узнаємо, — сказав той і витяг з великого темного пакета свій наплічник, а з нього — навігатор, той самий, що вчора був закріплений на торпедо фамільного «Вілліса». — Значить так: точка старту — Малинське, пункт призначення — Домськ, до нього у нас пального напевне вистачить, а там щось вигадаємо. А вони нас хай по дорозі на Китай перехоплюють. Головне — високо не летіти, метрах на п’ятдесяти, місцевість тут горбаста, ніякими радарами тоді нас не знайти.

— З Китаєм це ти добре вигадав, — похвалив «Віктор Іванович».

— Усе просто: у вашому випадку з тисячі людей дев’ятсот дев’яносто дев’ять тікатимуть за кордон, де є і гроші, і притулок. Хто подумає, що ви прагнутимете до центру країни й націлитеся битися?

Прем’єр-міністр Михайло Петрович Лижин метався по кабінету нестямний від гніву, з червоним лицем, і репетував так, загинаючи найбрутальніші матюки, ламаючи олівці й роздираючи на шмаття всі аркуші паперу, які траплялися йому під руки, що у генералів, котрі за життя бачили не одного смаженого вовка, а зараз виструнчилися перед начальством у високому кабінеті, очі рогом полізли. Цей, на відміну від президента Погодіна, вважався демократом та лібералом, поводися завжди по-європейському, а тут... «Мать-мать-мать-перемать! Ідіоти грьобані, мать-мать-мать!»

— Суки! Вилупки! В Петропавловську-Камчатському згною! Що — столичне їдло жмутом у горлі стоїть? Лайно ополониками до смерті жертимете! Що — генеральські погони плечі тягнуть? Прапорщиками доживатимете, ...ляді! Даю вам три дні: сьогодні, завтра й післязавтра! Де хочете його знайдіть — хоч на краю світу! І питання щоб вирішили. Бо як ні — начувайтеся! Телепні, най би вам луснути! Погань!

Три найголовніші в країні генерали — міністри оборони, внутрішніх справ та федеральної безпеки — стояли перед ним наввипинки.

— От скажіть, як так може бути? Їдуть двоє офіцерів з чітким завданням розібратися з ним та його бабою — замість того він ліквідовує їх обох? Мене запевняють, що він один, як перст, і ніякої підтримки там не матиме, а в нього у спільниках опиняється прекрасно вишколений офіцер спецслужби?

— Це не мій, це зі служби федеральної охорони, — почав було виправдовуватися той з генералів, чиї підлеглі частіше носять цивільне, але прем’єр жорстко перервав його:

— Мовчати! Начальник охорони вже знятий з посади! І щодо нього розпочато службове розслідування на предмет службового недбальства! Ви теж хочете? Хто хоче?

Охочих не знайшлося.

— Далі, — вів своє розлючений керівник. — На підстрахування тих двох роззяв направлено цілу групу — він її усю поклав у лісі й відірвався від погоні. Знайшов де переночувати. Ви переконували, що перекрили всі дороги, — він пройшов повз ваші заслони на моторному човні рікою, обдуривши вас, пішов з-під носу ваших людей в Білоскельську, якось пробрався у Малинське на аеродром «Шанський» і там захопив літак! Як таке могло статися? Куди він полетів?

— Пілот перед тим, як його оглушили, чув, що вони говорили про Китай, — доповів головний міліціонер країни.

— І що вдіяли ви? — вищирився, як вовк, Лижин.

— Система ППО приведена у повну бойову готовність, — повідомив головний вояк. — На усіх можливих маршрутах перельоту з Верхоярська в бік державного кордону з Китаєм баражують винищувачі та перехоплювачі.

— І що? Перехопили? Збили? — люто зиркнув на нього прем’єр.

— Аж ніяк, — розвів руками генерал. — І на радарах його літак не з’являвся.

— Чому? У нас такі погані радари,