Читати книгу - "Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Але тільки його, добросердого й прямолінійного, спромігся одурити Фуше. Уряд невдовзі впізнав ту руку, що заряджає проти нього рушницю, й на відкритому засіданні Тальєн звинуватив Фуше, що той стоїть за Бабефом. І, як завжди, Фуше мерщій зрікся свого спільника (точнісінько, як Шомета в якобінців, Коло в Ліоні): ні, він тільки побіжно знає Бабефа й засуджує його надмірності; одне слово, вкрай проворно відчахнувся. Зворотний удар знов улучає в того, хто стояв перед Фуше: Бабефа миттю заарештували й не гаючись розстріляли на подвір’ї якоїсь казарми (завжди за слова й політику Фуше розплачується кров’ю хтось інший).
Цей сміливий контрудар Фуше не вдався, він нічого не досяг, тільки привернув до себе увагу, а це було кепсько. Адже відразу живо пригадалися Ліон і зрошені кров’ю Бротійські луки. Знову — тепер уже з подвоєним завзяттям — реакція нацьковує на Фуше обвинувачів з провінцій, де він урядував. Ледве спекався звинувачень з Ліона, як уже подали скарги Невер і Кламсі. В Конвенті дедалі гучніше, дедалі галасливіше звинувачують Фуше в тероризмі. Він боронився хитро, завзято й не без успіху; навіть Тальєн, його супротивник, дав тепер собі клопіт стати на його захист, бо й сам налякався засилля реакції, почав думати і про власну голову. Але запізно: 22 термідора 1795 року, через рік і 12 днів після падіння Робесп’єра, по довгих дебатах проти Жозефа Фуше висунуто звинувачення в терористичних діях. А 23 термідора ухвалено заарештувати його. Як за Робесп’єром — Дантонова тінь, так тепер за Фуше погналася Робесп’єрова мара.
Та вже йде — і тямущий політик обчислив добре — термідор четвертого, а не третього року Республіки. 1793 року звинувачення — це вже наказ про арешт, арешт — уже смерть; увечері запроторюють до Консьєржері, вдень слухають справу, а пополудні вже їдеш на возі. Та 1794 року залізна рука Непідкупного вже не тримає вузди правосуддя, закони полагіднішали, і спритному можна видертися з їхніх лабет. І Фуше, що на нього вже стільки разів накидали смертне путо, не був би Фуше, якби не виплутався з отаких податливих тенет. Хитрощами, ходячи по задвірках, він досягає, що його арештують не зразу, що йому дадуть час на відповідь, на спростування й виправдання. А час тоді був усе. Тепер тільки залізти в пітьму — і про нього забудуть, принишкнути — хай решта собі галасує — і його не помітять! За славнозвісним рецептом Сієса, що всі роки терору просидів у Конвенті, й рота не розтуливши, а згодом, коли його питали, що він робив увесь той час, засміявшись, дав геніальну відповідь: «J’ai vécu», «Я жив», тепер і Фуше, як ото часом тварини, прикидається мертвим, щоб його не вбили. Тільки от зараз, короткої перехідної доби, не занапастити себе — і ти врятований. Бо тямущий зачуйвітер унюшив, що вся влада й сила цього Конвенту протримається щонайбільше кілька тижнів, кілька місяців.
Отже, Жозеф Фуше врятував життя, а тоді це було багато. Щоправда, саме тільки життя, позбувшись ім’я і становища, бо до нових Зборів його вже не обирають. Надаремні нелюдські зусилля, змарновано безмір шалу й хитрощів, відваги і зрад — тільки життя зосталося Фуше. Вже нема Жозефа Фуше з Нанта, народного депутата, нема вчителя ораторіанської школи, є тільки забутий і зневажений чоловік без посади, майна і значення — злиденна тінь, закутана в пітьму.
Три роки у Франції ніхто й не згадує про Фуше.
Розділ IV. Міністр директорії і консульства1799—1802 pp.
Чи склав хто-небудь гімн про вигнання, про ту даровану долею творчу могуть, що звеличує людину в час падіння, коли в цупких лещатах самотності вона набирається переродженої й оновленої духовної сили? Митці завжди лише кляли вигнання як очевидну перешкоду в зростанні, безвартісний проміжок, прикру паузу. Проте ритм природи вимагає таких примусових цезур. Бо життя до останку знає лише той, хто пізнав глибини, і аж тоді людина здобуде щонайбільшу поривну силу, коли її відкинуть назад.
Таку тимчасову вимушену самотність творчий геній використовує насамперед для того, щоб із глибин відчаю, з далечіні відкинутості оцінити височінь та обрії свого справжнього покликання. Всі найзначніші провісники людства пройшли через вигнання, творці світових релігій — Христос,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча», після закриття браузера.