Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

А ось як пояснив президент Кекконен політику Паасіківі у своїй політичній автобіографії: «Основне завдання фінської зовнішньої політики — узгодити існування нашої країни з інтересами, які домінують у фінському геополітичному довкіллі... Фінська зовнішня політика — це превентивна дипломатія. Завдання цієї дипломатії — передчувати загрозу, яка насувається, іще до того, як вона опиниться надто близько, і вживати заходів для уникнення цієї загрози — бажано так, щоб це помітило якомога менше людей... Для маленької країни, яка не має ілюзій, що її політика зможе якось вплинути на світовий баланс сил, вкрай важливо завчасно визначити правильну концепцію реального впливу тих чинників, від яких залежатимуть майбутні події у військовому та політичному секторах... Досвід навчив нас, що маленька країна просто не може дозволити собі домішувати емоції — хоч симпатію, хоч антипатію — до своїх рішень щодо зовнішньої політики. Реалістична зовнішня політика має ґрунтуватися на усвідомленні ключових чинників міжнародної політики, а саме: національних інтересів та міцності стосунків між державами».

Конкретні здобутки, отримані завдяки послідовному проведенню політики Паасіківі — Кекконена, полягають у тому, що Радянський Союз (і нинішня Росія) зробив по відношенню до Фінляндії і чого не зробив упродовж останніх 70 років. Він не вторгся до Фінляндії. Він не організував комуністичного перевороту за допомогою місцевої компартії в ті роки, коли ця партія існувала в цій країні. Він зменшив суму й подовжив термін виплати Фінляндією військових репарацій. У 1955 році Радянський Союз вивів свою військово-морську базу, а також свою артилерію, розташовану на півострові Порккала (всього за 10 миль від Гельсінкі). Він терпимо поставився до розширення Фінляндією торгівлі із західними країнами і зменшення — з ним самим, до фінського членства в Європейській економічній спільноті (ЄЕС) та приєднання Фінляндії до Європейської асоціації вільної торгівлі. Радянський Союз цілком міг би заблокувати ці кроки. І він ніколи б не поводився таким чином, якби не довіряв Фінляндії та її керівникам.

-

У своїх зовнішніх відносинах Фінляндія завжди ніби ходила по канату, балансуючи між розвитком своїх відносин із Заходом і збереженням довіри до себе з боку Радянського Союзу. Щоб встановити таку довіру негайно після Радянсько-фінської війни 1941-1944 років, Фінляндія вчасно виконала всі умови перемир'я та подальшої мирної угоди з Радянським Союзом. Це означало видворення німецьких військ із Фінляндії, проведення судів над власними очільниками років війни, легалізацію фінської компартії та введення її представників до уряду (водночас не давши їй здійснити державний переворот) і пунктуальну сплату репарацій Радянському Союзу, хоча для цього багатьом фінам довелося робити внески власними коштовностями та золотими обручками.

Розширюючи свої зв'язки із західними країнами, Фінляндія водночас намагалася ослабити хронічну радянську підозру, нібито вона насамкінець економічно інтегрується до Заходу. Скажімо, Фінляндія визнала за доцільне відмовитися від такої потрібної їй допомоги в рамках плану Маршалла. Укладаючи угоди про асоціацію з ЄЕС та зону вільної торгівлі, вона водночас надала Радянському Союзу статус країни найбільшого сприяння й пообіцяла йому ті самі торговельні угоди, які уклала із партнерами з Європейського Союзу.

В той час як західні країни були найбільшими торговими партнерами Фінляндії, сама вона стала другим за важливістю торговим партнером Радянського Союзу після Західної Німеччини. Фінський експорт до СРСР включав судна, криголами, споживчі товари, а також будівельні матеріали для спорудження «під ключ» лікарень, готелів і промислових об'єктів. Для Радянського Союзу Фінляндія була основним джерелом західних технологій та основним великим вікном на Захід. Відтак радянські очільники втратили мотивацію до захоплення цієї країни, бо незалежна й союзна із Заходом Фінляндія була для них значно вигіднішою, ніж якби вона була окупована чи стала комуністичним сателітом.

Оскільки радянські лідери довіряли президентам Паасіківі та Кекконену, фіни вирішили не переобирати керівників, як це заведено у звичайних демократичних країнах, і вони залишалися на чолі держави упродовж періоду, що тривав загалом 35 років. Паасіківі обіймав посаду президента 10 років, практично до самої своєї смерті у віці 86 років, а його наступник Кекконен був президентом 25 років, аж поки ослабле здоров'я не змусило його піти у відставку у віці 81 рік. Коли Кекконен зустрівся із Брежнєвим у 1973 році під час переговорів Фінляндії з Європейською економічною спільнотою, він розвіяв занепокоєння радянського керівника, особисто пообіцявши йому, що стосунки його країни з ЄЕС не вплинуть на стосунки з Росією. Фінський парламент дав змогу Кекконену дотриматися своєї обіцянки, швидко ухваливши закон, який подовжував його термін на посаді президента іще на чотири роки, таким чином відклавши президентські вибори, які мали відбутися 1974 року.

Уряд Фінляндії та преса уникали критики на адресу Радянського Союзу і практикували добровільну самоцензуру, яка зазвичай не притаманна демократичним країнам. Наприклад, коли інші країни засудили вторгнення СРСР до Угорщини, Чехословаччини та Афганістану, фінський уряд і преса мовчали. Одне фінське видавництво скасувало свої плани щодо видання роману Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ», побоюючись образити почуття радянських людей. Коли одна фінська газета таки дошкулила Радянському Союзу в 1971 році, справедливо звинувативши його в окупації балтійських республік у 1939 році, радянська газета засудила цю заяву як спробу буржуазних писак зруйнувати добросусідські відносини між Фінляндією та Радянським Союзом, а радянський міністр закордонних справ застеріг Фінляндію, щоб вона не допускала подібних інцидентів у майбутньому. Фінський уряд дослухався до цього застереження й закликав фінську пресу до більшої «відповідальності», тобто до самоцензури потенційно образливих заяв.

Фінське ходіння по канату було способом поєднання залежності від Радянського Союзу з потребою у власному економічному зростанні. Ця маленька країна також змушена була зважати на реалії: нинішні 6 мільйонів фінів ніколи не здобудуть таких масштабних економічних переваг, як 90-мільйонна Німеччина або 330-мільйонні Сполучені Штати. Фінляндія ніколи не досягне успіху в економічних сферах, що залежать від низького рівня життя й результуючої можливості платити робітникам невисоку зарплатню, як це зазвичай буває у країнах поза межами Європи та Північної Америки.

Кількість працівників у Фінляндії завжди буде невеликою за світовими стандартами, і всі вони завжди прагнутимуть високої зарплатні. Тому Фінляндія постійно буде змушена використовувати свою робочу силу повною мірою і розвивати саме ті галузі промисловості, які забезпечують високі прибутки.

Щоб продуктивно використовувати в економіці все своє населення, фінська шкільна система налаштована на забезпечення кожному якісної освіти — на відміну від шкільної системи США, яка декого навчає добре, але більшість — погано. Фінляндія має егалітарні високоякісні державні школи і невелику кількість приватних освітніх закладів. На превеликий подив багатьох американців, нечисленні фінські приватні школи отримують такий самий рівень державного фінансування,