Читати книгу - "Не гальмуй!"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— То що? Що там? — попідхоплювалися гноми. — Що написано? Якою мовою написано? Німецькою? Французькою? Китайською? Марсіанською?
— Та ні, — все ще сміючись, відповів чумачок. — Звичайне каракулеве письмо.
— Яке таке каракулеве? — здивувався чоловічок-нігтик.
— Кривулями написано, — охоче пояснив чумачок. — Грамоту написано нашою рідною українською мовою.
Усі знов попадали на лави. І взялися пригощатися. Гноми хвилювалися, а коли вони хвилювалися, то їли.
— Як це українською? — не повірив простець Тиша. — Чому ж я нічого не розумію?
— То ваша Божена поспішала, крутила папірця.
Гноми знову повскакували й почали заглядати в грамотку.
Ті, хто зумів роздивитися текст грамотки в руках чумачка, однаково нічого не зрозуміли.
— Звичайна грамотка, — говорив між тим чумачок Макар, — звичайною українською мовою.
Усі мовчали, морщили лоби й вдавали, що починають розуміти.
— Тільки почерк кепський, — сказав чумачок. — Кривулі. А написано тут ось що:
Привіт, Гролику! Запрошую тебе на входини. Моя нова адреса — автомобільний корт під Парижем біля аеропорту Орлі. З нетерпінням чекаю. Мільйон поцілуночків.
Божена— Про поцілуночки я розшифрував, — похвалився чумачкам чоловічок-нігтик.
— Тут ще координати, — пробурмотів старий чумачок. Він послинив пальця й підняв його вгору. Йому потрібно було дізнатися напрям вітру. — Як доїхати, — знов почав читати він:
тисяча денних котячих переходів і три нічні, потім уздовж течії річки вниз за вітром, та сорок перельотів метелика, й сім вужичих кілець…
Гном Гролик нетерпляче потягнув грамоту з рук старенького чумачка. Він сам хотів побачити координати. Проте від численних складань та розгортань, від переходу з рук у руки грамотка розтріпалася й деінде навіть протерлася, а кутик грамоти, де був запис із координатами корту, відірвався, й порив вітру підняв його вгору.
Отакої! Гноми стільки сил витратили, аби дістатися до чумачків і розшифрувати грамотку, а тепер вона знову вирвалася в них із рук!
Гноми негайно розсипалися віялом, щоб упіймати обірваний клаптик — скрізь були гноми, і листочку просто не було куди падати, крім як у їхні руки.
Гноми чекали, що кутик грамотки впаде сам собою. Однак злющий шершень Бу, котрий сновигав віддаля, був напоготові. Він швиденько збагнув, що його завдання — не дати впасти кутику грамотки з координатами красуні Божени. Злющий шершень Бу втямив, що іншого такого шансу по-справжньому нашкодити гному Гролику він не матиме. Шершень Бу схопив уривок грамотки й помчав світ за очі — до осередку злопової культури. До своїх господарів тобто.
А гноми?
А гноми так і стояли на землі віялом, пороззявлявши роти.
А гном Гролик?
А гном Гролик сів і розплакався.
Розділ 20Ультиматум
Загалом, на цьому книжка закінчується. Не моя справа розповідати, що відбувалося потім, чи ще згодом, чи набагато пізніше. Я й не став би цього робити. Однак дещо я вам все-таки розкажу, але тільки те, що потім. Але не те, що згодом чи набагато пізніше. Домовились?
Отже, потім мудрі чумачки пожаліли дорожнього гнома Гролика й пояснили йому, що шершень напевне віднесе уривок грамоти туди, де живуть його господарі-злопи. А де мешкають господарі злющого шершня, гном Гролик знав і трішки повеселішав. Втім, Гролик знав і злопів, а тому трішки посмутнішав. А коли мудрі чумачки пояснили гному Гролику, що дорогою шершень може загубити вкрадений шматок грамоти, на нього може напасти ворон чи збити будь-який хлопчисько з рогатки, гном Гролик знову захлипав.
— А
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не гальмуй!», після закриття браузера.