Читати книгу - "Приліпи! Ефективність ідей: чому одні досягають успіху, а інші зазнають невдач"

Неочікувані ідеї, які відкривають у наших знаннях прогалини, ніби фліртують із нами. Вони ставлять великий знак × на тому, про що нам слід довідатися. Як ми далі побачимо, знак × неймовірного розміру може спонукати до дій тисячі людей упродовж багатьох років.

Після Другої світової війни на руїнах Токіо молода компанія Sony намагалася вибороти собі місце у бізнесі. У ній прагнули працювати чимало кмітливих науковців та інженерів, проте її перша розробка, електрична рисоварка, зазнала провалу. На початкових стадіях своєї роботи компанія Sony виживала за рахунок ремонтування короткохвильових радіоприймачів.

Приблизно тоді Масару Ібука, головний технолог Sony, зацікавився транзисторами, нещодавно винайденими командою корпорації Bell Labs. Ібука прагнув розробити подібний проект, аби мотивувати свою команду з п’ятдесяти науковців та інженерів. Він вважав, що транзистори — це перспективні винаходи. Однак японський міністр зовнішньої торгівлі та промисловості не дав дозволу на використання технології компанії Bell Labs. До намагань молодої компанії створити передову техніку він поставився скептично.

Проте у 1953 році Ібука таки отримав дозвіл на розробку транзисторів, на основі яких він планував створити радіо. Для інженерів перевага транзисторних радіоприймачів була очевидною. Тепер їм не знадоб­ляться електровакуумні лампи, які робили їх громіздкими та ненадійними. Компанія Bell Labs висловила Ібуці побоювання, що ідея з транзисторним радіо не спрацює. Однак його інженери все ж пішли за своєю метою.

Тепер зробімо невелику паузу та уявімо себе на місці Ібуки. Ваша компанія виборює собі місце у бізнесі, у вас є команда геніальних людей, які шукають нат­хнення. Ви наділені потенціалом, за допомогою якого могли б спрямувати зусилля своїх працівників у різних напрямках — на розробку рисоварок, радіо, телефонів чи будь-чого іншого. Проте ви переконані, що створення транзисторного радіо — це найперспективніший шлях.

Таким чином, основа вашої ідеї — це мрія про транзис­торне радіо. Як додати до вашого замислу елемент несподіваності? Як зацікавити вашу команду? Аби мотивувати працівників, самого поняття «транзисторне радіо» недостатньо. Воно робить акцент радше на вдосконаленні технологічного процесу, ніж на цінності такого пристрою. Транзисторне радіо… і що?

А якщо вдатися до класичних методів? Конкуренція: «Sony обійде Bell Labs у розробці транзисторних радіо». Якість: «Sony обійде найвідомішого виробника радіо у світі». Новаторство: «Sony створить передове радіо».

Своїй команді Ібука запропонував ідею «кишенькового радіо».

Тоді зрозуміти цей замисел було надзвичайно складно. Уявіть, яким несподіваним та навіть безглуздим він видався інженерам Sony, коли вони вперше про це почули. Радіо — це не те, що можна покласти в кишеню, це предмет меблів. У ті часи виробники радіоприймачів наймали на роботу столярів, які працювали у майстерні впродовж повного робочого дня.

Крім цього, ідея про те, що молода японська компанія розробить новинку, стосовно якої найсвітліші уми Bell Labs висловили сумніви, не викликала довіри. Зрештою у 1950-х роках напис «зроблено в Японії» асоціювався з низькою якістю.

Однак інженери Sony були талановитими та заповзятими людьми. Завдяки ідеї Ібуки компанія почала розвиватися неймовірними темпами. У 1957 році штат Sony налічував уже 1200 працівників. У березні 1957-го, усього за чотири роки після здобуття дозволу на роботу з транзисторами, компанія випустила TR-55 — перше кишенькове транзисторне радіо. Було продано півтора мільйона радіоприймачів, і компанія Sony вийшла на міжнародну арену.

«Кишенькове радіо» — це просто геніальний товарний замисел чи геніальна «липка» ідея? Обидва аспекти тут незамінні. Звісно, якби Ібука вирішив створити найкращу у світі рисоварку, кишенькове радіо винайшов би хтось інший. Транзисторні радіоприймачі були неминучим складником технологічного прогресу. Однак ніхто не думав, що вони матимуть кишеньковий розмір, а без несподіваної ідеї Ібуки його інженери могли зупинитися на півшляху. Своїм неочікуваним замислом Ібука надихнув сотні інженерів на роботу та бажання проявити себе з найкращого боку.

У травні 1961 року Джон Кеннеді виступив з промовою на позачерговому засіданні Конгресу США. Тоді у світовій політиці панувала холодна війна. Існувало чимало шляхів порівняти успіхи країн, однак в одній сфері Сполучені Штати відчутно поступалися. Йдеться про космос.

За чотири роки до того Сполучені Штати, країна, яка вважала себе лідером технологічного прогресу, були приголомшені, коли Радянський Союз запустив у космос перший супутник. У відповідь Сполучені Штати запустили власні супутники, однак Радянський Союз утримував лідерство. У квітні 1961 року радянський космонавт Юрій Гагарін став першою людиною, яка побувала в космосі. Через місяць американський астронавт Алан Шепард повторив його успіх.

У своєму зверненні до Конгресу Кеннеді озвучив кілька прохань, виконання яких могло б допомогти Сполученим Штатам утримати свою лідерську позицію під час холодної війни. Йому потрібні були кошти для досягнення низки стратегічних цілей: започаткування програми допомоги для міжнародного розвитку, розширення НАТО, побудови радіо- й телестанцій у Південній Америці та Південно-Східній Азії, зміцнення громадянської оборони.

Однак свою промову він завершив на цікавій ноті. Його останнє прохання жодним чином не стосувалося ні міжнародної допомоги, ні оборони громадян. Воно звучало так: «Я вважаю, що до кінця десятиліття ця нація повинна присвятити себе найважливішій меті — висадити людину на Місяць та безпечно повернути її на Землю… Якщо ми здійснимо таку місію, то на Місяць полетить не одна людина, а вся нація. Ми всі повинні працювати, аби доправити її туди».

Дві несподівані ідеї. Вони обидві породжують подив. Радіоприймач — це предмет меблів, а не те, що можна покласти в кишеню. Людина не гуляє на Місяці. Туди дуже довгий шлях.

Обидві ідеї мають глибокий зміст. Вони дають нам можливість уявити, як кардинально та раптово може змінитися світ. І не лише як, а й чому.

Обидві ідеї відкривають прогалини у знаннях. Ловенстайн, автор теорії прогалин, наголошує на необхідності пам’ятати, що прогалини завдають болю. «Якщо людям подобається допитливість, чому вони намагаються її задовольнити? — запитує він. — Чому вони не відкладають прочитання детективного роману перед останнім розділом чи не вимикають телевізор перед оголошенням результату спортивної гри?»

Ці обидва несподівані задуми створюють у знаннях великі прогалини, однак не настільки великі, щоб видаватися нездоланними. Кеннеді не запропонував висадити людину на Меркурій, а Ібука не подав ідею імплантованого радіоприймача. Кожна мета була сміливою та незвичайною, проте не фантастичною. Мабуть, кожен інженер, який почув про людину на Місяці, одразу почав міркувати: «Насамперед нам потрібно вирішити цю проблему, тоді ми повинні розробити цю технологію, тоді…»

Ідея кишенькового радіо допомогла компанії пережити складний період росту та стати визнаним на