Читати книгу - "Dolce Vita, або Кінець гламуру"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Добре! Сьогодні до нас приїдуть гості.
— Хто?! — дивуюсь.
Такі речі ми плануємо заздалегідь. Тим більше, я з корабля! Відразу захотілося назад у Стамбул з його східною гостинністю.
— Я не знаю. В тата спитай, — відповідає син, висмикуючи з багажу нову футболку. — Клас! З черепами…
Він біжить нагору.
— А Олена Петрівна де?
Вона все знає докладно.
— На веранді… шашлик маринує, — вигукує на ходу.
Не роздягаючись, іду шукати свою домогосподарку.
Вона плаче на увішаній петуніями веранді, схилившись над столом.
— Олено Петрівно, що сталося?! — кладу перед нею пачку «Тюркіш ділайшес».
— Ой-йой, пані Любо, дякую вам. Про мене не забули! — ця солодкоїжка справді щиро вдячна. — 3 приїздом!
Заплакалася я уся від цибулі! Ось зараз перемішаю з м’ясом, і вже вас годую.
— Та не поспішайте. Я вже поснідала у літаку, — сідаю навпроти неї у ротангове крісло з подушкою.
— Як провели час? Гарно відпочили?
— Все було супер! А хто тут у нас має бути?
— Василь Васильович вас не попередив? Не знав, мабуть, коли вам дзвонив. Він і мені лише вчора ввечері сказав, що приїдуть Галасюки. Ну, от я для них шашлик і готую.
— Галасюки?! — я вражена.
Моє минуле мене наздоганяє. Мені, звичайно, по цимбалах, але Василь навряд чи сам запросив генерала додому. Той такий нахабно-простакуватий, що міг і напроситися…
Свої спільні справи вони завжди вирішують поза домом. Для цього є їхні кабінети і офіс моєї (на папері) будівельної компанії. Схема їх бізнесу проста: генерал надає «Євробуду» військові землі під забудову в обмін на визначену кількість квартир у новозбудованих будинках, плюс відкат. Усі у виграші. А головне — зростає добробут військових!
— Ваш чоловік не має звички обговорювати свої плани зі мною. Але він обмовився, що у них з’явилася якась цікава ідея, і її треба обговорити у неформальній домашній обстановці. Ну, і щоб я, звичайно, про все це подбала якнайкраще.
— То я вже можу ні про що не хвилюватися? — поцікавилася я.
— Пані Любо, все вже майже готово. Ви займайтеся собою, щоб були, як завжди, неперевершені.
Я іду до своєї спальні.
Василь мовчить про Галасюка і його молоду дружину. Я вирішила теж ні про що не питати. Хоча це дуже дивно, адже за десять років подружнього життя ми ніколи не компанувалися з генералом. Поводимося так, ніби нічого не відбувається. Я розповідаю про поїздку, вихваляюся обновками і роздаю подарунки. Раптом Василь витягає із шухляди мого нічного столика пакунок.
— А я для тебе теж щось маю.
— А ну-ну, люблю приємні сюрпризи. Ой, який ти уважний! Таки не забув про цю дрібничку.
У подарунковій коробці гранатове кольє, яке я недавно показала у ювелірному Василеві. Відразу надягаю його.
Нарешті мовчанку на тему особи гостя, ніяковіючи, перериває Василь. Подарунок надав йому хоробрості.
— Любо, до нас увечері приїде Гнат Петрович з дружиною. Ти ж не проти? Нам треба обговорити одну спільну справу.
«З дружиною! Як офіційно. Скажи — з Анькою».
— Мені здається, що ти трохи запізно питаєш моєї думки. Дивно, що ваші справи вирішуються у нас вдома, — зауважую я, перебираючи камінці на шиї.
— Ну, іноді треба. Гнат Петрович наполягав.
«Он як! Я не помилилася!» Не хочу заглиблюватися. Мені неприємна ця розмова, і Василеві також.
— Ну, добре вже. Хочу випити доброї кави. Ти ж мені складеш компанію? Я сама заварю, — беру чоловіка за руку і тягну його з кімнати. — Петрівно! Розпакуйте мої валізи!
Тієї ж миті домогосподарка матеріалізується у спальні.
Галасюки приїхали ввечері скромно, без почту. Генерал-лейтенант у спортивному костюмі і шльопанцях. А Анничка, як він її називає, ніби штани вдягнути забула! Платтячко ледь прикриває її булочний зад. Мейк-ап і все решта у її улюбленому стилі «продавчиня з хлібного». На ногах незмінні шпильки. «Цікаво, якого вона зросту? Я ж ніколи не бачила її без каблуків».
Ми усі по-домашньому, в джинсах. А на мені гламурний вишневий костюмчик від Дольче-Габано. І то не страшно, що з-під нього раз по раз виблискує гранатовий нашийник. Я добре знаю, на відміну від інших, який одяг і коли є доречний.
— Ой, Любцю-Любо-Любонько! — мало не співає Гнат Петрович, після привітання з Василем.
— Вітаю вас, пане генерале.
Набираю повні легені повітря… Бувають моменти у житті, коли тобі невимовно болісно пригадуються минулі помилки. А може, і «здобутки». Даю собі установку сприймати все без «причепу» минулого. Цього вечора я буду моєю Дариною: впевнена, приязна лише як господиня цього дому, мовчазна і хитра.
— Давай без звань, Люба-а. Я сьогодні без форми, неофіційно, як друг, — каже Гнат Петрович.
— Як вам буде зручно. Проходьте у дім.
Генерал несе величезний пакунок конструктора «Лето». Йому невтямки, що мій син давно таким не цікавиться.
— Це малому вашому, — каже він і ставить коробку у холі. — А де ж він?
— До друга з ліцею поїхав. Вони уранці на їхньому ставку порибалити хочуть. Буде завтра, — відповідає мій чоловік.
— То що ти, Василю, став дитині не міг вирити? По чужих людях ходить. Місця ого-го скільки! — зауважує генерал, обводячи поглядом наш двогектарний маєток. — Уся Конопниця у басейнах, а ти?
— Та вирию-вирию, — жартує Васько. — Будемо усі рибалити.
— О! То є добра ідея. А я наступного разу подарую вам усім по спінінгу.
«Наступного разу? Цього ще не вистачало!»
Усі регочуть, крім мене. Ненавиджу підлабузництво! А я навіть не його підлегла.
Після недовгої привітальної зустрічі і оглядин будинку ми поволі перебазувалися в альтанку. Поруч з нею домлівав над вугіллям ароматний шашлик, якого пильнував Іванич. Він це вміє. Є в нас такі українські хлопи, які вміють усе! І в хаті все поробить, і пісень заспіває, але грошей такі майстри заробити не можуть. Я це дуже вчасно зрозуміла — ще у студентстві. Наш садівник саме з них. От тільки ще й зайвого хильнути любить.
— Ну, що ж ти, Васю, мене раніше ніколи не запрошував? — скаржиться генерал. — Так хорошо устроївся! І дім, і сад, і прислуга!
— Та все якось причини не було, Гнате Петровичу, — відповідає мій чоловік, наливаючи у стопки.
— О, то причина
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Dolce Vita, або Кінець гламуру», після закриття браузера.