Читати книгу - "Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський"

Зрештою, пополудні я маю різні заняття в майстерні.

Чому Ви мене не рятуєте, добрий і дорогий Пане? Чому п. Завістовський[191] потребує стільки часу, щоб приготувати ґрунт для повторного розгляду мого клопотання про відпустку?

Прошу дати мені ще 2 тижні часу, щоб приготувати ілюстрації для Едзя[192]. Я далебі не мав часу. Моя стаття про себе (у формі інтерв'ю з Віткаци[193] — обмін листами — інтерв'ю за посередництва листування) уже тиждень лежить у Віткевича в Закопаному, і боюся, що вже ніколи не буде опублікована[194]. Якби я не боявся настроїти Віткевича проти себе — послав би її Вам для «Tygodnika» як інтерв'ю із самим собою. Поза тим нічого не пишу, тільки мрію про писання — ледь встигаю щось прочитати.

Ґомбрович не надіслав мені свого уривка, який я мав ілюструвати. Мабуть, вирішив інакше. Палко прошу про мене не забувати, переказую вислови поваги та сердечні вітання.

Бруно Шульц

[зима 1934/1935 року]

58

Замість відповіді

До редактора «Tygodnika Ilustrowanego»[195]

У зв'язку зі статтею п. Я.Е. Сківського[196] Ланцюг щастя[197], хочу — зважаючи на мою співпрацю в «Tygodniku Ilustrowanym» — заявити таке. Мені не здається, що я аж такий наївний і обмежений, як стверджує п. Сківський. Я також не вважаю себе снобом, спраглим дешевих і тривіальних успіхів, і гадаю, що моя попередня літературна діяльність не дає підстав для таких тверджень. Однак полеміка навколо цього питання цілковито виходить поза межі моїх можливостей, — що, мабуть, нікого не здивує. Шкода, що закиди на мою адресу не були сформульовані більш ввічливо і менш примітивно із психологічної точки зору, бо це дозволило б мені відповісти по суті.

Бруно Шульц

59

Дорогий і Любий Пане!

Уже тиждень я перебуваю в Парижі[198]. Жах, а не місто, що за жінки! Я спустошений. Далебі розпусний Вавилон!

Я тут із паном Людвиком Лілем[199], малярем і чудовим есеїстом, і знавцем мистецтва, котрий хотів би постійно або час від часу надсилати Вам із Парижа кореспонденції з усіх царин життя. То дуже талановитий чоловік, і я б Вам дуже радив узяти в нього [sic!] пару статей. Пан Ліль водночас надішле Вам зразки свого стилю та жанру. Що поробляєте, Дорогий Пане? Вас не було у Варшаві минулого тижня. Зичу всього найкращого і прошу мені написати кілька слів на адресу п. Людв. Ліля, 51, Bd. St. Jacques.

Сердечно вітаю.

Бруно Шульц

[близько 10 VIII 1938]

До Владислава Завістовського[200]

60

Вельмишановний Пане Голово!

Про лист В. Шан. Пана Голови я був попереджений завчасу п. Вежинським[201] і п. Чарським[202] — проте, коли він надійшов у такій переконливій і остаточній формі, приносячи сповнення моїх палких прагнень[203], — я глибоко зворушений і безмежно вдячний. Якщо можна говорити про щастя, то я відчуваю нині в собі те глибоке насичення, той урочистий і трохи сумний спокій сповнення, який і є щастям.

Як я можу подякувати В. Шановному Панові?

Від моїх гідних заступників В. Шан. Панові відомо, з якою мукою я прилаштовувався до чужих мені за духом вимог шкільної практики, як я від того потерпав. Із яким легким зітханням, із яким відчуттям безмежного визволення я займуся тепер справами, для яких, гадаю, призначений!

Трохи лякає мене думка про — відповідальність, яку я на себе покладаю. Однак мене заспокоює попередній досвід, який досі мене не підводив, що завжди короткі періоди моєї свободи були продуктивними періодами. Коли зовнішній тиск меншав — природа наче поверталася до своїх нормальних законів, до притаманної своєї функції. Залишений самому собі, мій механізм — продукував.

Стосовно деталей організації вирішення мого питання, то я сповнений вдячності й пошани. Поєднання надлишку моєї зарплати (після відрахування платні вчителя на заміні) зі стипендією Міністерства здається мені вершиною винахідливості та комбінування. Мені б ніколи не спала на думку подібна ідея. Я безмірно вдячний В. Шан. Панові Голові за те, що Ви для мене зробили.

Клопотання до кураторії про відпустку я вручу сьогодні директорові, клопотання до Міністерства про стипендію дозволю собі додати. Якщо в тоні або змісті останнього буде щось не так — прошу ласкаво В. Шан. Пана Голову повернути їх мені для редагування.

Покладаючись і надалі на зичливість В. Шан. Пана, переказую вирази глибокої поваги.

Бруно Шульц

Дрогобич, 19 III 1935

Флоріянська, 10

61

Вельмишановний Пане Голово!

Маючи ще живо в пам'яті велику зичливість, виявлену до мене ЯВПаном[204] Головою та Ваші благі щодо мене наміри, наважуюся у складній ситуації, в якій я опинився, хоча то, може, справа занадто тривіальна — апелювати до опікунських ауспіцій, які ЯВПан Голова сповнює над польським мистецтвом і літературою, та просити з ласки своєї допомогти мені.

Уже багато років я мрію побувати в Парижі, щоб бодай раз побачити французьке мистецтво та подихати повітрям чистого артистизму. Коли тепер я отримав змогу скромний гонорар за книжку[205] витратити на кількатижневе перебування у Франції, то водночас натрапив на великі труднощі із чинним законодавством. Головне управління валют відмовилося надати мені потрібні акредитиви, а староство обумовлює володінням акредитивами надання туристичного (пільгового) паспорта.

Гадаю, що вістря тих обмежень скероване проти суто споживчих виїздів звичайних туристів, однак адміністративний апарат не здатний у своєму русі — без втручання вищих чинників — зробити з них винятки. Проте, якби Міністерство ВС та НО підтримало моє прохання, порекомендувавши мою персону Міністерству Вн. Спр., наголосивши на мистецькому та продуктивному характері мого виїзду, не сумніваюся, що всі перешкоди були би подолані.

Дозволю собі дуже палко просити ЯВПана Голову з ласки своєї надати мені таку підтримку.

Із цілковитою упевненістю довіряю цю дуже важливу для мого розвитку та майбутнього справу ласкавій опіці ЯВПана Голови, чекаю на прихильне рішення і переказую вирази найглибшої поваги.

Бруно Шульц

Дрогобич, 21 VI 1938

Флоріянська, 10

До Станіслава Іґнація Віткевича[206]

62

Шановний, Дорогий Пане!

Я надіслав ще у Страсний Четвер на Вашу адресу листа, рукопис, 14 гравюр і не маю досі підтвердження про отримання. Я занепокоєний і зажурений. Побоююся, чи не відштовхнув я Вас певним тоном фантастичної буфонади, в який впав у останньому листі, спровокований подібним забарвленням Ваших листів. Але, може, Ви вважаєте