Читати книгу - "Носороги"

Курява розвіюється.

Беранже (показуючи пальцем у залу). Вони зруйнували казарму пожежників.

Дудар. Справді, зруйнували.

Дезі (що відійшла до вікна й витирала тарілку біля столу, підбігла до Дудара й Беранже). Он вони йдуть.

Беранже. Всі пожежники, цілий носорожачий полк, ще й з барабанами попереду.

Дезі. Виходять на бульвар!

Беранже. Це вже нестерпно, це нестерпно!

Дезі. Із кожного двору теж на вулицю йдуть.

Беранже. Виходять із будинків…

Дудар. Навіть крізь вікна!

Дезі. Й приєднуються до решти.

Видно, як ліворуч з дверей на сходовому майданчику виходить чоловік і чимдуж збігає сходами; потім ще один чоловік з великим рогом над носом, потім жінка з носорожачою головою.

Дудар. Ми вже не маємо більшості.

Беранже. А скільки серед них однорогих і скільки дворогих?

Дудар. Статистики, безперечно, десь там рахують. Є про що сперечатись ученим!

Беранже. Відсоток тих чи інших можна визначити лиш приблизно. Все відбувається занадто швидко. В них нема вже часу. Вже нема коли рахувати!

Дезі. Залишмо статистикам їхній клопіт — це буде найрозумніше. Любий мій Беранже, ходімо снідати. Ви заспокоїтесь, вам стане краще. (До Дудара). І ви теж.

Вони відступають від вікна, Дезі взяла Беранже за руку й ніби веде його до столу; Дудар зупинився на півдорозі.

Дудар. Я не такий уже й голодний чи, швидше, консервів не люблю. Піду десь на моріжок.

Беранже. Не робіть цього. Знаєте, чим ви ризикуєте?

Дудар. Я й справді не хочу вам заважати.

Беранже. Таж вам кажуть, що…

Дудар (уриваючи Беранже). Ні, це не манірність.

Дезі (до Дудара). Слухайте, якщо ви хочете зовсім піти від нас, ми ж не можемо силою…

Дудар. Не ображайтесь, я зовсім не гордую.

Беранже (до Дезі). Зупиніть, не пускайте його.

Дезі. Мені б хотілось, щоб він зостався… проте кожен собі господар.

Беранже (до Дудара). Людина вища від носорога!

Дудар. Я й не кажу, що не так. І з вами теж не погоджуюсь. Я ж не знаю, тільки дослід може довести.

Беранже (до Дудара). І ви теж, Дударе, ви теж слабкі. Це минущий порив, потім пошкодуєте.

Дезі. А якщо це справді минущий порив, то небезпека не така вже й значна.

Дудар. В мене є совість! Я зобов’язаний аж до могили ділити із своїми начальниками й товаришами кожну радість і горе.

Беранже. Ви ж не вінчались із ними.

Дудар. Я заперечую шлюб, надаю перевагу не малій, а великій, усесвітній родині.

Дезі (лагідно). Дударе, ми дуже шкодуватимем, але ми нічим не можемо зарадити.

Дудар. Мій обов’язок — не покидати їх, я виконаю свій обов’язок.

Беранже. Навпаки, ваш обов’язок у… ви не знаєте свого справжнього обов’язку… ваш обов’язок — свідомо й несхитно опиратися їм.

Дудар. Я збережу свою свідомість. (Починає кружляти по сцені). Усю свою свідомість. Якщо критикувати, то краще робити це зсередини, а не зовні. Я їх не покину, піду за ними.

Дезі. Яке в нього чуйне серце!

Беранже. В нього дуже чуйне серце. (До Дудара, потім підбігає до дверей). У вас дуже чуйне серце, ви людина. (До Дезі). Затримайте його. Він помиляється. Він людина.

Дезі. Що я зроблю?

Дудар відчиняє двері й тікає; видно, як він чимдуж збігає сходами, за ним Беранже, зупинившись на сходовому майданчику й гукаючи навздогін.

Беранже. Поверніться, Дударе. Ми любимо вас, не ходіть туди! Вже пізно! (Повертається назад). Вже пізно!

Дезі. Тут нічого не вдієш.

Зачиняє двері за Беранже, а він підбігає до вікна спереду.

Беранже. Він пішов до них, де він зараз?

Дезі (підходячи до вікна). З ними.

Беранже. А де саме він?

Дезі. Про це вже не дізнаємось. Він такий, як усі!

Беранже. Вони всі однакові, однаковісінькі! (До Дезі). Він відступився. Вам треба було затримати його силоміць.

Дезі. Я не зважилась.

Беранже. Чом не були ви твердіші, не наполягали, хіба ж він не любив вас?

Дезі. Офіційно він мені ніколи не освідчувався.

Беранже. Це знали всі. Він закоханий і зробив це з досади. Такий був сором’язливий! Щоб уразити вас, ніби хотів зробити щось надзвичайне. Вам не кортіло піти за ним?

Дезі. Аж ніяк. Я ж тут.

Беранже (дивлячись у вікно). На вулицях самі лиш вони. (Підбігає до вікна в глибині). Скрізь уже тільки вони! Дезі, це ваша провина… (Знову дивиться в переднє вікно). Скільки око сягає — жодної людської істоти. Всю вулицю загатили. Однорогі, дворогі — половина на половину — більше ніяких ознак відмінності!

Чути потужний тупіт носорожачої ходи. Цей шум, проте, музикальний. Видно, як на стіні в глибині з’являються й зникають стилізовані носорожачі голови, до кінця дії їх стає все більше й більше. Під кінець зображення залишатимуться все довше й довше, зрештою вкриють всю задню стіну і вже не зникатимуть. Незважаючи на свою потворність, голови мають усе гарнішати.

Ви не схибили, Дезі? Еге ж? Ні за чим не шкодуєте?

Дезі. Ох! Ні, ні.

Беранже. Я хотів лиш утішити вас. Я люблю вас, Дезі, не покидайте мене ніколи.

Дезі. Коханий, зачини вікно. Від них такий гармидер. І курява аж сюди летить. Усе запорошиться.

Беранже. Так, так, маєш рацію. (Зачиняє вікно спереду, Дезі — ззаду. Вони сходяться посеред сцени). Коли ми вдвох, я не боюсь нічого, мені все одно. Ох! Дезі, я гадаю, що ніколи вже не зможу кохати. (Стискає їй пальці руки).

Дезі. Бачиш, усе можливе.

Беранже. Як би мені хотілося тобі дати щастя! Ти будеш щаслива зі мною?

Дезі. Чом би ні? Якщо ти будеш щасливим, я теж. Кажеш, нічого не боюсь, а боїшся всього! Що з нами станеться?

Беранже (затинаючись). Мила моя, сонечко моє! Моя радість, люба моя… дай мені свої вустонька, я й не думав ніколи, що так покохаю!

Дезі. Тепер будь спокійним, упевненішим.

Беранже. Я такий і є, дай мені свої вустонька.

Дезі. Мій любий, я дуже втомлена. Заспокойся, відпочинь. Сядь у фотель.

Дезі супроводить Беранже, і він сідає у фотель.

Беранже. В такому разі це зовсім не біда, що Дудар полаявся з Ботаром.

Дезі. Годі вже про Дудара. Я з тобою. Ми не маємо права втручатись у життя інших людей.

Беранже. Ти таки добре втручаєшся в моє. Ти вмієш бути зі мною твердою.

Дезі. Це не одне й те саме, я ніколи не любила Дудара.

Беранже. Розумію. Якби він зостався тут, він лише б заважав нам. Але й справді, щастя егоїстичне.

Дезі. Треба боронити своє щастя.