Читати книгу - "Вишневі усмішки. Заборонені твори"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А машина аж реве.
І штурляє шофер зава й кричить:
– Щоб я комусь корився?
А машина стриба. А машина реве…
І стрибають у вас печінки, стрибають губи, зуби й інші органи вашого людського тіла…
– О Аллаху! О Магомете!.. О цілителю Пантелеймоне! І навіщо вас за революції міль поїла… Ви, тільки ви б і врятували…
……………………………….
…Стоп! Ялта! Фу!
– Ну, як?!
– Спасибі! Дуже харашо везли!
– Я старий шофер… Ще до революції літав…
– Та видать…
……………………………….
І лежите у південній гостиниці на південнім ліжку й південно стогнете.
…Бережком… Бережком.
«Діва» й «монах»
(Легенда)
Аквамариновим очам.
Автор
Про прекрасну Діву, наяду морську про монаха-аскета, гірського суворого страдника, легенду послухайте…
Давня легенда, старовинна, як світ білий, легенда, горами піднебесними народжена, сонцем південним обігріта, кришталево чистою водою морською обхлюпана…
Як жила собі Діва прекрасна, з очима голубими, на дні морському, в морі Хвалинському[68] Діва прекрасна з волоссям шовковим, з голосом-флейтою, з шиєю-лебедем… В морі купалася, перекидалася і… взагалі. Сміх – колокольцями, плеск – мов весельцями… І поринала, і випливала… З чайок милувалася, із сонця пишалася… Словом – жила…
Харашо жила, весело жила, вроді як «нетрудовий елемент»…
А в горах кам’яних, у суворих горах, під вершиною сніговою, в печері глибокій, в печері темній чернець жив… Чорний чернець, аскетичний чернець, худий чернець, страдник чернець… Чернець духу кріпкого, побожності непорушної, волі крицевої…
Одне слово – жив чернець, що дав зарік назавжди залишитись на всі сто процентів… «дєвою»… нащот, словом, сього, того, он якого – і не говоріть…
«Помилуй мя, Боже, помилуй мя…»
А в морі синьому, в морі Понтійському[69] Діва купалася, перекидалася… З волоссям шовковим, з голосом-флейтою, з шиєю-лебедем і з… взагалі… Сміх – колокольцями, плеск – мов весельцями…
Діва в морі. Чернець в горах.
Діва – життя. Чернець – смерть.
І вийшов одного разу чернець суворий до моря… Вийшов чернець поглядом святим на море позирнути, Господа Бога й Творця вславословити…
А в морі синьому, в морі Хвалинському Діва купалася, перекидалася…
…Ну, – ви ж розумієте! – не видержав чернець суворий. Чернець духу кріпкого, духу, мов скеля, непохитного, побожності непорушної, волі крицевої…
І заіржав першероном чернець суворий, і дременув чернець суворий, задравши мантію, просто на Діву…
А Діва в море, а чернець за нею…
А Бог з неба:
– Ата-та-та! – говорить. – Куди ж ото ти подавсь, старче Божий?!
І настоптав з переляку чернець Діві на волосся шовкове і… закам’янів…
І стріпонулась Діва прекрасна постаттю гнучкою, і випросталась, дивну голову закинувши, і… закам’яніла…
І стоять тепер біля Сімеїза кримського дві скелі в морі – «Діва» й «Монах».
І обмивають їх хвилі смарагдові, лоскоче їх вітер, вкривають їх тумани…
А по шовковому Дівиному волоссю ходять на прекрасну «Діву» люди грішні і милуються морем, горами, краєвидами.
І на чолі Дівиному білому пишуть:
«Мура й Шура іздєсь билі й цілувалися»…
Або:
«Коля Рябошапка з Харкова».
І не чує того Діва, білі груди у широке море виставивши…
А «Монах» позад Діви стоїть, соромно голову спустивши, святі руки на грішному череві перехрестивши…
…А море плеще, море шепче, море рокоче, море реве…
* * *
Мораль?
Діви! Не спокушайте монахів… Не спокушайте, бо обов’язково поженеться… І настопче, неоковирний, на ваше волосся… І добре, коли воно прив’язане (чуже) – можете вирватись… А то будете стояти, білі груди у Лопань[70] виставивши.
І на чолі вашому будуть написи:
«Іздєсь свистів Ванька з Панасівки»…
І жаба лопанська сидітиме на грудях ваших…
Ченці! Не накидайтеся на Дів прекрасних… «Умерщвляйте плоть!» Бо каменем соромливо за Дівами стоятимете… Бог усе бачить!..
У Писанії про вас ясно сказано:
«Аще ти мніх – мнішествуй…»
Не іржи, значить, першероном до дівчат.
Кримська ніч
(Лірика з екзотикою)
Тільки сонце за «Кішку»[71] сідає, ховається, підморгуючи, за її спину кошлату – у Криму вечір настає… Голубий вечір…
Знаєте, який вечір?
А такий: було ясно, було світло, а потім нема ясно, нема світла. Оце й вечір… Він голубий… Він із яйли[72] голубою чадрою на Південний кримський берег тільки – тріп! – і накрив… І голуба чадра та по морю, по морю, по морю аж туди, де небо в море вп’ялося, обняло небо море, а море небо… Аж туди голубий вечір…
А за вечором тихо ніч підкрадається… Підкрадається, штурхне вечір голубий у море смарагдове, а сама по соснах, по кедрах, по магноліях, по лаврах… І сидить… Ніч сидить… Кримська ніч…
А з-за моря із самого із Стамбула місяць визирає… Випнеться, кине щедрою рукою по синьому морю червінці, а червінці ті із-за моря, із самого із Стамбула покотились-покотились до берега Південного кримського, вдарились об берег скелястий та й одкотились аж туди, де море з небом обіймаються… І лежать, і вилискують золотими вилисками, по хвилях дрібненьких без брязку, без шуму перекочуючись…
Кримська ніч…
Сидить ніч, кримська ніч, легенди розказує… А кипариси слухають… І поять ніч пахощами, і пестять ніч вітами своїми, і шарудять тихо-тихо хвоєю, старим легендам підтакуючи…
І лавр старий замислився, щільно стовбура свого пахучим листям обгорнувши… Йому ніч його кримська дитинство пригадує…
…За давньої давнини темними ночами виходили на берег бридкі потвори жінки й давили дітей.
І вирішив кримський цар перевірити це. І одплив маленьким човном цар далеко від берега й чекав… Опівночі його човен оточили бридкі потвори. Злякався цар. Але потвори поперекидалися у прекрасних наяд і сказали цареві, що повезуть його до своєї цариці, що вже давно хоче бачити земного володаря…
І поринув раптом човен, і опинився цар у підводному царстві… В прекраснім лавровім гаю він побачив два трони з чистісінького перла. На один трон посадили його, а на другий сіла цариця підводного царства…
– Мудрий володарю кримський, – сказала цариця. – Розгадай мені загадку, що вже давно мене мучить, але, опріч тебе, ніхто не в силі розгадати її.
– Говори, царице!
– А скажи мені, мудрий володарю, чи поверне Врангель до Криму?
І всміхнувся цар, і сказав:
– «А раньше»?!
І зійшла цариця з трону, зірвала лаврову віту, подала мудрому й сказала:
– Посади цю віту в себе на землі, наймудріший із
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вишневі усмішки. Заборонені твори», після закриття браузера.
