Читати книгу - "Золотий фараон"

Інший вчений, Ленуар, надрукував брошуру, яка стала для Шампольйона неприємною несподіванкою. Випадково він почув од якогось знайомого про вихід тієї брошури, що мала назву «Нове тлумачення ієрогліфів».

Шампольйон щиро злякався. Невже Ленуар випередив його? Як це могло статися? Ще недавно він розмовляв із Ленуаром, і той навіть словом не прохопився про своє відкриття. Чи годі відомий учений волів тримати це в таємниці?

Мерщій подався Шампольйон до книгарні, де продавали ту брошуру. Може, це якесь непорозуміння? Приятеля могли неправильно поінформувати.

Та все було саме так. Брошура справді мала назву «Нове тлумачення ієрогліфів», автор її — Олександр Ленуар.

Украй збентежений, Шампольйон побіг додому. Довгі роки праці над дешифруванням ієрогліфів витрачено марно. Тепер та праця не має ніякого сенсу. Інший учений розкрив таємницю, сміливо проникнув у саму її суть, а він тим часом тільки кружляв навколо неї.

Пойнятий відчаєм, він замкнувся в своєму кабінеті й почав читати. А невдовзі вже реготав, реготав так, що мешканці будинку подумали: славетний Шампольйон перевтомився над книжками і збожеволів.

Те, що вчений Ленуар назвав «тлумаченням», було справжнісінькою нісенітницею, ще однією жалюгідною спробою пояснити ієрогліфи як малюнки. Там, де намальовано руку, треба читати «рука», де змію — «змія». Окремі слова Ленуар дотепно скомбінував у речення і назвав це тлумаченням ієрогліфів.

Більше вже Шампольйона ніхто не міг збити з пантелику. Він працював далі над величезним — на тисячу сторінок — словником коптської мови, що походила з мови давніх єгиптян. Шампольйон був переконаний: тільки опанувавши коптську мову, він зможе збагнути й суть ієрогліфів. Проте вже тепер одне було йому очевидне: Гораполлон, що жив у четвертому столітті нашої ери і що перший узявся пояснити ієрогліфи, допустився помилки, а за ним і всі вчені, які поділяли його думку, ніби ієрогліфи — це малюнки-символи, вони означають те саме, що й постаті чи сцени, намальовані або вирізьблені на стінах храмів і на колонах, зведених давніми єгиптянами.

Проти цього твердження Шампольйон висунув свій доказ: серед усіх постатей і малюнків на стінах не було жодного, що траплявся б бодай в одному папірусі чи взагалі в будь-якому ієрогліфічному тексті. Ієрогліфи виглядали зовсім інакше, Якби давні єгиптяни, — міркував Шампольйон, — передавали свої думки малюнками, то з цього можна було б зробити висновок вони не мали власної мови і розумілися між собою тільки за допомогою жестів та знаків. Проте хіба можна подумати це про народ, що звів такі величезні будови? Тож ієрогліфи не могли бути малюнковим письмом. Тобто позначки не криють у собі якогось притаєного змісту, їх слід читати як літери. Але з чого почати?

У тисяча перший раз прочитав він грецький текст Розетського каменя: «Жерці з Мемфіса дякують царю Птоломею…»

Царю Птоломею!

Нараз Шампольйон звів голову, заплющив очі. Йому здалося, що довгі роки він блукав у темному лабіринті і зненацька попереду замріло бліде сяйво дня.

Птоломей!

Ось воно! Ім'я царя теж повинно бути серед ієрогліфів. Або ж ієрогліфи не мають тут нічого спільного із давньогрецьким текстом.

У гарячковому запалі Шампольйон узявся порівнювати обидва тексти, пильно придивляючись до ієрогліфів. Увагу його привернув вирізьблений на камені овал з ієрогліфами посередині. Чи можна вважати, що цим овалом обведено слово «Птоломей?» Як знак пошани до царського імені? Тож коли поставити літери П-т-о-л-о-м-е-й під відповідними ієрогліфами…

Шампольйон зробив це і зірвався на ноги. Кабінет став йому затісний. У голові шалено вирували думки. Він казав щось до стін, жестикулював. Ключ до ієрогліфів знайдено!

Та вчений одразу ж притлумив свій захват. Ні, ні! Тільки не дуже сподіватися! Тільки не думати, що саме йому пощастило зробити те, чого марно прагнули сотні вчених. Кількість літер в імені могла збігатися з кількістю позначок цілком випадково. Треба ще довести свій здогад.

Нараз він пригадав: нещодавно до Англії привезено обеліск із Єгипту. На камені виднівся рядок ієрогліфів, а під ними — літери давньогрецького тексту. Схоже, як на Розеттському камені. Свого часу він дістав малюнок цього обеліска. Але де той подівся?

Хапаючись, Шампольйон перерив усі шафи, шухляди. Нарешті знайшов. Із допомогою лупи пильно роздивився на малюнку грецький текст, знайшов слово «Клеопатра» і… вже не квапився шукати серед ієрогліфів такий самий овал, який на Розеттському камені оточує ім'я «Птоломей». Не квапився, бо якщо немає ніякого овала, то його відкриття — тільки гра уяви.

Серце йому шалено калатало, коли він зважився нарешті подивитися в лупу.

Та довго шукати не довелося.

Ось він, овал! Мерщій перемалювати його у збільшеному вигляді!

Все збігалося! Літери К-л-е-о-п-а-т-р-а стали точнісінько під ієрогліфами.

Неймовірно щасливий, Шампольйон відхилився назад. Нарешті прочинено браму, що стільки тисячоліть боронила від людей таємниці фараонів. Тепер можна буде прочитати ієрогліфи й довідатися, що пережив народ найвищої культури давнього світу на своєму шляху крізь віки.

Так, браму прочинено. Та тільки на вузеньку шпарку. Бо розшифрувати два імені — це ще не означає розкрити всі таємниці. Шампольйонова ідея читати ієрогліфи, як літери, була геніальна. Але ще треба знайти відповідні звуки для непрочитаних позначок.

Підохочений першим успіхом, Шампольйон наполегливо працював — порівнював тексти, складав таблиці, вивчав папіруси, знаходив навколо царських імен нові овали — згодом їх буде названо «картуші». А йдучи від царських імен, Шампольйон знаходив щодалі для більшої кількості ієрогліфів відповідні літери. Він відкрив, що давні єгиптяни передавали звук малюнком предмета, назва якого починалася з того звука. Отже, таке малюнкове письмо мало у своїй основі певну систему. Траплялися малюнки з п'ятьма чи шістьма різними значеннями. Але в таких випадках давалася певна вказівка. І Шампольйон знайшов її. Малюнок із кількома значеннями давні єгиптяни відмічали спеціальними додатковими позначками.

Поволі запас слів збільшувався. Те, що спершу здавалося безглуздям, набувало певного змісту. Ієрогліф за ієрогліфом діставав відповідника — літеру, кілька ієрогліфів утворювали слово. Подвійні знаки, що стояли поруч або один під одним, теж означали певні звуки.

Чотирнадцятого вересня 1822 року Шампольйон виступив перед членами Французької Академії наук. Його виклад неймовірно збентежив слухачів. Усі почали галасувати, сперечатися — хто за Шампольйона, хто проти нього. Ті, що мали ієрогліфи за незбагненну загадку, не хотіли визнати своєї помилки. А ті, кого перекопали факти, були приголомшені Шампольйоновою геніальністю.

Через кілька років Шампольйон у супроводі шанувальників-учнів вирушив до країни фараонів. Слава його як тлумача ієрогліфів випередила їх. Місцеве населення скрізь щільно оточувало людину, що спромоглася прочитати загадкові позначки на стінах храмів.