Читати книгу - "Золотий фараон"

Фур'є мовчки стежив за своїм юним гостем, коли-не-коли пояснюючи те чи інше. А хлопець тільки кивав головою і наче причарований стояв перед старовинними речами, не зводячи з них очей.

Жан-Франсуа поводився якось дивно. Його запальні цікавість до колекції занепокоювала. Здавалося, він бачить перед собою якесь марево. А хіба він не схожий обличчям на того юнака з кам'яного фрагмента? Великі мигдалевидні очі, вузький ніс, повні вуста. Обличчя хлопця з часів фараонів! Нарешті він звів очі й, вказуючи на папірус із ієрогліфами, спитав:

— Чи не можна це прочитати?

Зненацька Фур'є відчув себе учнем, що не годен відповісти учителеві. Він тільки заперечливо похитав головою.

— Я прочитаю! — впевнено сказав хлопець. — За кілька років. Як підросту.

І дивна річ — Фур'є, славетний Фур'є, статечний дослідник і науковець, повірив хлопцеві!

Тринадцятирічний Жан-Франсуа лякав свого старшого брата жагою знання. Жан вивчав мови — сірійську, халдейську, арабську, коптську, вивчав із незбагненною витримкою. В його кімнаті завше горіла свічка мало не до ранку.

Брат схоплювався тоді з ліжка:

— Жане, тобі вже давно треба спати. Ти занедужаєш, коли так перевтомлюватимешся.

Жан підводив очі від столу, заваленого книжками, грубезними фоліантами й рукописами. То був погляд фанатика, скерований у далечінь, неприступну звичайній людині. Погляд той линув через простір і час.

Голос у Жана лунав як чужий:

— Мені здається, що писемні позначки давніх китайців у чомусь схожі на ієрогліфи. Якби я міг це довести!..

Хлопець втупився поглядом у купу книжок на столі. Знову замислившись, він промурмотів:

— Треба попросити Фур'є, щоб дістав мені тексти Зенд-Авести. У Греноблі нічого немає.

Старший брат, зітхнувши, укладався знову в ліжко. «Тексти Зенд-Авести, святої книги персів! Давньобактрійськсю мовою! Її хоче вивчати тринадцятирічний хлопець? Боже милосердний, до чого ж це приведе? Хіба ж може таке юне створіння вмістити в своїй голові знання, яких стало б на сотню вчених?»

Жан-Франсуа міг. Він поклав собі через якийсь час читати ієрогліфи так, як латиніст читає Ціцеронові твори. І все, що Жан вивчав далі, слугувало цій єдиній меті. Грубезні фоліанти, книжки, хитромудрі тексти, які хлопець діставав собі, не навчили його нічого нового. Йому потрібні були інші джерела, з яких він довідався б про фараонів. Він обнишпорив бібліотеки, вивчаючи все, що стародавні історики писали про державу фараонів. Він читав Геродота, Діодора, Страбона, Гераполлона. Невже жоден з них не знав, що таке ієрогліфи? «Батько історії» Геродот відвідав Єгипет за чотириста п'ятдесят років до нашої ери й описав храми, піраміди, гробниці, які вже тоді стояли тисячі років.

Шампольйон гарячково працював. Гортав сторінку за сторінкою. Розповідай, Геродоте, розповідай усе, що бачив! А ви, араби й копти, що знали ви про давній Єгипет?

Що? Копти, нащадки давніх єгиптян, так мало можуть розповісти? Але ж їхня мова і письмо походять від тих прабатьків!

Жан узявся вивчати коптські письмена. Він порівнював їх із текстом біблії та фрагментами арабських поезій. Перекладав з давньоєврейської мови на коптську, з коптської — на латину. Деякі розповіді про фараонів збігалися, деякі суперечили одна одній. А всі разом? Чи досить цього, щоб скласти бодай приблизну карту держави фараонів? Напевне, досить.

І Жан-Франсуа Шампольйон запропонував ученим першу карту давнього Єгипту. Юнакові було сімнадцять років. Карта приголомшила вчених, але й викликала в них сумнів. На якій підставі її зроблено? Хто може знати, де пролягали межі Єгипту чотири тисячі років тому, ба навіть раніше?

— Я зібрав матеріал для книжки, — повідомив Шампольйон. — Вона матиме назву: «Єгипет за часів фараонів».

— Нісенітниця! — відповіли вчені. — З допомогою тільки самої уяви не можна написати історію держави, про яку відомо лише, що вона існувала.

Жан-Франсуа написав ту книжку. Вступ до неї він прочитав членам Гренобльської академії. Вчені мужі чудувалися, як діти, що слухають розповідь про фантастичну подорож. Перед ученими стояв сімнадцятилітній хлопець і розповідав про фараонів так, наче сам жив у їхній країні. Сміливо і впевнено розвивав він плин своїх думок, і жоден з-поміж слухачів не спромігся щось заперечити.

А з яким запалом юнак говорив! Його розповідь нагадувала стрімкий потік, що все підхоплює за собою. Присутні в залі відчували: Шампольйон позначений геніальністю. Він уже опанував такі галузі науки, що вивчення кожної вимагало б цілого людського життя.

Тут же, в залі, академіки одностайно ухвалили: Жан-Франсуа Шампольйон гідний бути членом Гренобльської академії.

Гаряче обійняв Фур'є наймолодшого академіка Франції. Для молодого генія Гренобль надто малий, Шампольйон повинен їхати до Парижа. Але перед тим — Фур'є таємниче всміхнувся — він хоче дещо показати юнакові. Показати виливок, копію чорної базальтової плити, що її викопав якийсь французький солдат з піску пустелі, коли будували укріплення поблизу Розетти на Нілі,

Жан прикипів очима до виливка, наче то був химерний витвір фантазії. Невже це справді можливо? Тут, на плиті, викарбувані ієрогліфи, а під ними — тексти давньоєгипетським скісним шрифтом та давньогрецьким письмом.

Ця плита — ключ до таємниці ієрогліфів, малюнкового письма давніх єгиптян! Мертві досі знаки тепер оживуть!

Години збігали, а Шампольйон сидів, схилившись над плитою. Він нічого не чув і не бачив, що відбувалося круг нього. Фур'є давно вже пішов з кімнати. Настав ранок, а Шампольйон усе ще дивився на тримовний камінь. Усіх його величезних знань було замало, щоб прочитати хоча б один з цих значків. Зате він упевнився: ієрогліфи не були малюнковим письмом, як твердили вчені вже сотні років. Але це треба ще довести. Треба звільнитися від впливу всіх попередніх гіпотез і шукати зовсім нової дороги.

Минули роки. За той час Європа сто днів тремтіла знову перед Наполеоном, а тоді спільними зусиллями здолала могутнього імператора. Як Наполеонового прибічника, Шампольйона вислали. Під Греноблем він був серед тих, хто бився проти війська Бурбонів, стримуючи його наступ. Незабаром Шампольйона за це покарали — позбавили професури. Та навіть голодуючи, він пише нову роботу про ієрогліфи. Знаки на Розеттському камені переслідували його, наче привиди, і вдень і вночі. У сні вони оживали, глузували з нього.

Тим часом інші вчені теж прагнули розшифрувати загадкові позначки на Розеттському камені, як тепер називали базальтову плиту. Не один з-поміж них вірив, що вже розв'язав ту загадку. Найфантастичніші припущення визнавалися слушними, їм присвячували величезні трактати. Наприклад, один «науковець» із шляхетного роду запевняв, що розв'язав